Лабораторна діагностика
Для лабораторного підтвердження діагнозувирішальне значення має виділення збудника з носогорла, крові, ліквору. Експрес-метод діагностики менінгококової інфекції – це бактеріоскопія товстої краплі крові. Результати можна отримати негайно. Серологічне підтвердження можна отримати з РНГА з менінгококовими еритроцитарними діагностикумами серогруп А, В, С. Кров досліджують у динаміці з інтервалом 5-7 днів. В діагностиці менінгококового менінгіту вирішальним є дослідження спинномозкової рідини. В загальному аналізі крові будуть характерні зміни, як для будь-якої бактеріальної інфекції. В аналізі сечі з’являються сліди білка, поодинокі еритроцити, циліндри, тобто зміни, які свідчать про токсичне подразнення нирок.
Враховуючи нестійкість менінгокока в навколишньому середовищі, перед відправленням до лабораторії спинномозкову рідину чи інший досліджувальний матеріал слід зберігати в термостаті за температури +370С, але не більш ніж 2-3 години.
Диференціальний діагноз.
Менінгококовий назофарингіт доводиться диференціювати з різними ураженнями носоглотки вірусної, бактеріальної, алергічної природи.
При ГРВІ характер виділень із носа водянистий, серозний, а при менінгококовій інфекції – гнійний, слизисто-гнійний з першого дня захворювання. При ГРВІ відсутні характерні для менінгококового назофарингіту гнійні “доріжки”. В аналізі крові також будуть зміни характерні для вірусних інфекцій – лейкопенія, лімфоцитоз, нормальне ШОЕ.
Гайморит від менінгококового назофарингіту відрізняє переважно ураження однієї пазухи ( звідси – однобічне гнійне виділення з носа), тривалий стійкий перебіг, характерна рентгенологічна картина.
Дифтерію носоглотки від менінгококового назофарингіту відрізняє наявність слизисто-кров’яних виділень з носа, утворення висипань і кірочок на слизовій оболонці біля входу в ніс; білуваті нальоти на слизовій оболонці носа, глотки, що важко знімаються і після їх зняття оголюється кровоточива поверхня.
Менінгококцемію слід диференціювати перш за все із захворюваннями, головними симптомами яких є інтоксикація і висип.
Скарлатину від менінгококцемії відрізняють:
“палаючий зів”, “малиновий язик”;
рясний дрібноцятковий висип на гіперемійованому фоні шкіри, який охоплює обличчя, тулуб, кінцівки; особливо рясний висип у місцях природних складок;
наявність блідого носогубного трикутника;
тонзиліт.
Вітряна віспа від менінгококцемії відрізніється насамперед характером висипу та його чіткою динамікою: пляма → папула → везикула → пустула (не завжди) → кірочки.
При інфекційному мононуклеозі висипання бувають поліморфними, навіть геморагічними. Однак при інфекційному мононуклеозі часто буває ангіна, характерна генералізована лімфаденопатія, гепатоспленомегалія і в аналізі крові виявляються атипові мононуклеари на фоні лімфомоноцитозу.
Для сипного тифу також може бути геморагічний висип в поєднанні з вираженою інтоксикацією. Але при сипному тифі буде пізня поява висипу (3-5 день), інша локалізація. Короткочасне зниження температури перед появою висипу. Гепатоспленомегалія. Характерний зовнішній вигляд хворого – “червоні очі на червоному обличчі”.
Для лептоспірозу, як і для менінгококцемії, також характерні важка інтоксикація і рясний геморагічний висип. Та на відміну від менінгококцемії лептоспірозу також притаманна жорстока міалгія з переважаючою локалізацією болю в литкових м'язах; ураження нирок, яке проявляється гематурією з наступним розвитком ГНН; гіперемія і одутлість обличчя, гепатолієнальний синдром; артралгія, а в гемограмі прогресуюча анемія, різко збільшена ШОЕ.
Тромбоцитопенічну пурпуру відрізняють від менінгококцемії переважно поступовий початок, відсутність явищ інтоксикації; тривалий хронічний перебіг; часті кровотечі, особливо зі слизових оболонок ротової порожнини; локалізація висипу переважно на шкірі тулуба і згинальних поверхнях верхніх кінцівок; часте збільшення селезінки; виражена гіпохромна анемія, тромбоцитопенія.
Геморагічний васкуліт, як і менінгококцемія, може перебігати з пропасницею, висипаннями (іноді геморагічними), артритом. Однак геморагічний васкуліт перебігає триваліше, висип переважно папульозний, уртикарний; розміщується симетрично, переважно на розгинальній поверхні кінцівок, навколо суглобів; можливе збільшення селезінки; інколи виникають крововиливи в оболонку і речовину мозку з відповідними змінами в спинномозковій рідині.
Менінгококовий менінгіт.
Менінгококовий менінгіт відрізнити від менінгітів іншої етіології можна тільки по змінам в лікворі (див. вище). Треба пам’ятати, що перед пункцією хворого має оглянути офтальмолога: у разі застійного соска зорового нерва від неї слід тимчасово утриматися, призначивши спочатку дегідратаційну терапію. Якщо все-таки її необхідно провести за життєвими показаннями, спинномозкову рідину слід випускати нечастими краплями, під прикриттям мандрена, щоб уникнути вклинення.