§ 1.3. Принципи оподаткування
Принципи - це основні і керівні ідеї, ведучі положення, що визначають основи чого-небудь. Стосовно оподатковування принципами вважаються ті базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері. З огляду на багатоаспектність змісту податків, їх комплексний характер та неоднозначну природу, у літературі щодо сфери оподаткування можна вирізнити дві категорії принципів:
― юридично-організаційні принципи оподаткування – це загальні та спеціальні принципи податкового права, на яких базується будова податкової системи та здійснюється взаємодія її структурних елементів;
― економічні принципи - погляди та ідеї, пов’язані з оподаткуванням.
Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах (юридично-організаційних):
- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями зазначеного кодексу;
- рівність усіх платників перед законом - недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
- невідтворність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Економічні принципи оподаткування вперше були сформульовані А. Смітом. До теперішнього часу вони зазнали значних змін та можуть бути визначені таким чином:
1. Принцип платоспроможності стосується збирання грошових надходжень до бюджету і зосереджений на розподільній природі оподаткування. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися згідно зі платоспроможністю платника податку (обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо).
Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою повинні сплачувати однакові суми податків протягом певного періоду.
Вертикальна рівність досягається в тому випадку, якщо платники податку з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом суми податків, що диференціюються згідно з певними етичними принципами соціальної справедливості (напр., в Австрії прибутковий податок від 10% до 50%, в Данії – від 32,5 до 59%), тобто податок має відповідати матеріальним можливостям платника.
У зв’язку з тим, що принцип платоспроможності піддається кількісному виміру, особливо щодо горизонтальної рівності оподаткування, для вимірювання й оцінки цього положення використовується діаграма Лоренца та коефіцієнт Джіні. Діаграма Лоренца дає змогу провести своєрідну паралель між податковими надходженнями до бюджету держави та сумарною кількістю платників податку (рис.1.1).
Р
ис.
1.1. Графічне зображення ідеального та
реального розподілу доходів і податкових
зобов’язань у державі
Ідеальним вважається, що 20% платників податків забезпечують 20% надходжень податку, 30% платників податків забезпечують – 30% надходжень податку і так далі (пряма А.). Дійсний розподіл доходів і податкових зобов’язань, що може бути на даний час у державі, відображає крива лінія В. Чим більше крива Лоренца увігнута, тим більшою є нерівномірність розподілу доходів і податкових зобов'язань.
Коефіцієнт Джіні визначає ступінь нерівномірності розподілу доходів і податкових зобов’язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка виражає дійсний розподіл доходів і податкових зобов’язань , й ідеально рівномірним бажаним розподілом:
.
Очевидно, що більше крива Лоренца нахиляється вниз, тобто чим більше вона вгнута, тим значніша нерівномірність розподілу доходів і податкових зобов’язань , одним із акторів якого є оподаткування.
2. Принцип вигоди стосується видатків і визначає справедливий спосіб оплати суспільних благ та послуг, які забезпечує уряд. Згідно з принципом вигоди й адміністративної зручності державна діяльність у формі забезпечуваних державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка набирає ознак податку. Ці «податкові» ціни дістали назву «ціни за Ліндалем» (за ім’ям шведського економіста Е. Ліндаля, який уперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку, рівновага за обміну «податки-блага» виникає у тому разі, якщо податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюється з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.
3. Принцип визначальної бази. В країні повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частка ВВП, яка розподіляється через бюджет за допомогою податків та податкових платежів. Для аналізу оптимальної норми оподаткування часто використовується теорія відомого американського економіста А. Лаффера. За зазначеною теорією, коли висота податкових ставок сягає критичного рівня (Б) (рис. 1.2), то подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки – зменшення податкових надходжень.
Рис. 1.2. Крива Лаффера
Зв'язок між висотою оподаткування та податковими надходженнями залежить від податкової бази, тобто об’єкта. На обсяг податкових надходжень впливає процес ухилення від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування веде до збільшення доходів тіньової економіки та згортання легального бізнесу, а заодно й до скорочення податкової бази.
Рис. 1.3. Залежність показника обсягів ухилення від сплати податків від норми оподаткування
Відкриттям Лаффера полягає в тому, що зі збільшенням норми оподаткування, податкова база стає гнучкішою, що і зумовлює, починаючи з певного рівня, зменшення податкової бази й ухилення від сплати податків.