1. Теорії утворення східнослов’янської державності.
У вітчизняній та світовій історіографії проблема виникнення давньоруської державності довгий час залишалася суперечливою та неоднозначною, потрапляючи під вплив політичною кон’юнктури та ідеологічних симпатій дослідників. Об’єктивному підходу заважає й доволі вузька джерельна база.
Питання про походження Київської Русі цікавило ще сучасників її існування: до нього звертається літописець Нестор в “Повісті минулих літ”. У ХVІІІ ст. на основі літописних відомостей про прикликання варягів на Русь німецькі історики Г. Байєр та Г. Міллер сформулювали основні положення норманської теорії, що ґрунтується на тезі скандинавського походження Давньоруської держави.
Основні аргументи норманської теорії:
1. Розповідь у «Повісті времінних літ» про призначення варязьких князів (Рюрик, Синеус, Трувор).
2. Термін «Русь» має скандинавське походження.
3. Перші правителі Київської Русі були скандинавами (Рюрик, Олег, Ігор).
4. Повідомлення римських істориків про дикість і відсталість слов’ян.
Ця теорія одразу ж отримала рішучого критика в особі М.В. Ломоносова, творця антинорманської, автохтонної теорії. Її суть полягає у тому, що Давньоруська держава була створена самими слов’янами. Її основні положення:
1. Наявність об’єктивних соціально-економічних передумов для формування державності (удосконалення знарядь праці, відділення ремісництва від землеробства, майнова диференціація, відокремлення знаті).
2. Незначущість присутності скандинавів на землях східних слов’ян .
3. Відсутність підстав, які б зумовили більш високий рівень соціально-економічного розвитку скандинавів, ніж слов’ян.
4. Існування у слов’ян значних військово-племінних союзів.
5. Походження назви «Русь» від назви р. Рось – правої притоки Дніпра.
Полеміка набула не стільки наукового, скільки ідеологічного забарвлення, дискусії між прихильниками “варязького фактору” та “державницького патріотизму” точилися не одне століття. Офіційна радянська історіографія визнала норманську теорію політично шкідливою, бо вона ставила під сумнів здатність слов’ян самостійно створити державу. Протистояння спалахнуло знову, захисники та критики теорії висували доволі ґрунтовні аргументи на користь своєї думки.
Абсолютною оригінальністю на цьому фоні виглядає хозарська теорія О. Пріцака, яка шукає коріння Київської держави в Хозарському каганаті. Однак ця версія не підтверджується ані писемними джерелами, ані археологічними дослідженнями.
Тож сьогодні дослідники визнають роль “варязького фактору” у політичному житті Східної Європи, але лише як одного з багатьох елементів, що має силу лише у поєднанні з іншими історичними чинниками. Державність слов’ян зростає на місцевому ґрунті внаслідок тривалого розвитку суспільства.
Наприкінці VІІІ – Х ст. відбулося об’єднання східнослов’янських союзів племен (полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів, бужан, волинян та ін.) навколо Києва, йшов подальший процес зміцнення ранньофеодальної держави – Київської Русі.
Передумовами утворення державності були:
а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст);
б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин, відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин).