3. Регуляція роботи серця.

Нервова регуляція. Центри, в яких замикаються серцеві рефлекси, розміщені у довгастому мозку, а також в інших відділах центральної нервової системи. Так, у гіпоталамусі, вищому інтегративному центрі автономних функцій, містяться скупчення нейронів, збудження яких змінює частоту і силу скорочень серця при тих або інших емоційно-поведінкових чи гомеостатичних реакціях. Кора великою мозку, як вищий рівень центральної нервової системи, впливає на функцію серця через гіпоталамус, контролюючи функціональний стан його центрів.

Саморегуляція серця — це здатність його пристосовувати свою роботу до потреб організму без участі ЦНС та гуморальних факторів. Численними дослідами на ізольованому чи зденервованому серці було показано його здатність реагувати на штучні зміни умов його роботи.

Гуморальна регуляція функції серця. Під впливом імпульсів, що виникають під час фізичного навантаження, стресу, різних емоційних станів і йдуть по симпатичних нервових волокнах до надниркових залоз, у кров швидко і в досить великих кількостях виділяється адреналін, який зумовлює позитивні ефекти на серці. Ці ефекти здійснюються внаслідок активації гормоном α-адренорецепторів кардіоміоцитів і вузлів провідної системи. Подібно, але значно слабше діють гормони підшлункової залози глюкагон і щитоподібної — тироксин. Перший посилює, а другий прискорює скорочення серця. Серед інших гуморальних чинників слід назвати зміни йонного складу плазми крові, які можуть настати у разі порушення водно-сольового обміну. Зокрема, підвищення концентрації йонів калію в позаклітинному середовищі призводить до пригнічення роботи серця, а збільшення концентрації йонів кальцію, навпаки, посилює скорочення серця і тонус серцевого м'яза.

3. Кровоносні судини: класифікація і функції.

Стінка переважної більшості судин складається з трьох оболонок внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка — це тонкий шар, що складається з одного ряду плоских ендотеліальних клітин, які запобігають ушкодженню й руйнуванню клітин крові під час їх руху через кровоносні судини. Середня оболонка утворена переважно коловими і поздовжніми гладком'язовими волокнами, які скорочуючись чи розслаблюючись, змінюють діаметр судин, та надають стінці судини пружності та міцності. Зовнішня оболонка стінки утворена колагеновою сполучною тканиною, яка відокремлює кровоносну судину від прилеглих тканин.

Всі кровоносні судини поділяють на артерії, вени та капіляри. Артерії — це судини, по яких кров тече від серця незалежно від того, артеріальна вона (з лівого шлуночка) чи венозна (з правого шлуночка). Венами кров тече до серця, як артеріальна (від легень), так і венозна (від усіх органів тіла).

Стінка артерій і вен має однакову будову, хоча є істотні відмінності. Так, артерії великого кола кровообігу зазнають впливу високого тиску і тому мають значно товщу й міцнішу стінку, ніж вени. У венах є клапани, які перешкоджають зворотному руху крові.

Капіляри – судини, що здійснюють обмін речовин між кров'ю і тканинною рідиною, тобто виконують основну функцію системи кровообігу.

Діаметр капілярів більшості органів варіює від 4 до 10 мкм, а довжина коливається в межах 400-900 мкм. Враховуючи, що в тілі людини міститься 4 • 10¹⁰ капілярів, їх загальна поверхня становить близько 1000 м².

Стінка капіляра побудована з одного шару плоских ендотеліальних клітин.

Функції судин. Різні кровоносні судини виконують неоднакові функції, що залежить від будови судин та їх локалізації відносно серця. За функціями виділяють амортизувальні судини, судини опору, або резистивні, судини-сфінктери, обмінні, ємнісні, шунтувальні.

Амортизувальні судини — це судини еластичного типу — аорта і легеневий стовбур. Завдяки значним пружним властивостям їхньої стінки вони згладжують, амортизують різкі коливання тиску в артеріальній системі після кожного виштовхування серцем крові й підтримують безперервний плин крові від аорти по всіх судинах.

Судини опору (резистивні судини) — це переважно артерії м'язового типу: дрібні артерії та артеріоли, які чинять найбільший опір рухові крові. Звужуючись або розширюючись, вони змінюють свій опір і таким чином здійснюють перерозподіл крові між органами й тканинами.

Передкапілярні артеріоли (судини-сфінктери) — це відгалуження артеріол, від яких відходять капіляри; вони утворюють передкапілярні сфінктери. Під час їх скорочення сфінктер стискається і в капіляр не надходить кров. Таким чином, передкапілярні артеріоли регулюють кількість відкритих капілярів.

До обмінних судин належать капіляри й венули, стінка яких позбавлена середньої і майже повністю зовнішньої оболонок. Завдяки цьому через неї відбувається обмін речовин між кров'ю і прилеглими тканинами.

Ємнісні (акумулюючі) судини — це дрібні, середні й великі вени, які можуть розпрямлятись і розтягуватись, утримуючи досить значний об'єм крові.

Шунтувальні судини (артеріовенозні анастомози) — це досить дрібні судини (20-500 мкм у діаметрі) з добре розвиненим м'язовим шаром, які з'єднують між собою артеріоли з венулами їхня функція полягає в шунтуванні, перекиданні артеріальної крові у венозне русло в обхід капілярів.