
- •Організм людини як єдине ціле, єдність організму і навколишнього середовища.
- •Гуморальна регуляція (внутрішня секреція).
- •Загальна характеристика.
- •Класифікація та властивості гормонів.
- •Механізм дії гормонів.
- •Епіфіз (шишкоподібне тіло).
- •Щитоподібна залоза.
- •Прищитоподібні залози.
- •Загрудинна залоза.
- •Надниркові залози.
- •Підшлункова залоза.
- •Статеві залози.
- •Лекція №2 Тема: фізіологія нервової системи
- •1. Будова і функції спинного мозку.
- •2. Структури головного мозку.
- •3. Довгастий мозок.
- •4. Задній мозок представлений — мостом і мозочком.
- •3. Середній мозок.
- •4. Сітчастий утвір.
- •V. Фізіологія автономної (вегетативної) нервової системи.
- •Загальні принципи функціонування сенсорних систем.
- •Фізіологія зору.
- •2.1. Світлопровідна система ока
- •2.2. Світлосприймальна система ока
- •3. Фізіологія слуху.
- •4. Гравітаційна сенсорна система
- •5. Хеморецепція.
- •5.1. Нюхова рецепція
- •5.2. Смакова рецепція
- •6. Соматовісцеральна сенсорна система.
- •7. Взаємодія сенсорних систем.
- •Лекція №4 Тема: Фізіологія крові. Система кровообігу
- •1. Склад та функції крові.
- •Фізико-хімічні властивості крові.
- •Формені елементи крові.
- •Еритроцити.
- •Групи крові та резус-фактор.
- •Лейкоцити.
- •Захисні системи організму. Імунітет.
- •Тромбоцити.
- •Система згортання крові.
- •Протизгортальна система крові.
- •Кровообіг. Велике і мале кола кровообігу.
- •Будова серця. Властивості серцевого м'яза
- •Робота серця та її прояви.
- •Регуляція роботи серця.
- •Кровоносні судини: класифікація і функції.
- •Основи гемодинаміки.
- •Регуляція кровообігу. Судиноруховий центр.
- •Лекція №5 Тема: Фізіологічні основи травлення та сечовиділення
- •Загальна характеристика процесу травлення. Функції травної системи.
- •Функції травної системи:
- •Травлення у ротовій порожнині.
- •Травлення у шлунку.
- •Травлення у тонкій кишці.
- •Травлення у товстій кишці.
- •Всмоктування поживних речовин.
- •Загальна характеристика системи виділення.
- •Будова і функції нирки. Сечоутворення.
- •Регуляція функції нирок.
- •Сечовипускання, його регуляція.
Захисні системи організму. Імунітет.
Традиційно під поняттям імунітету розуміли несприйнятливість багатоклітинного організму (макроорганізму) до інфекційних захворювань. Головну роль у захисті макроорганізму від інфекції відіграє система крові.
Нині поняття імунітету означає здатність організму розпізнавати і знищувати чуже. При цьому під чужим розуміють не тільки патогенні мікроорганізми, токсини, перелиту кров чи трансплантат, а й мутантні клітини власного організму. Таким чином, імунітет — це система захисних реакцій організму, спрямованих на підтримання генетичної сталості індивідуума.
Антиген — це органічна речовина біологічного походження, здатна викликати імунну реакцію. Антигеном може бути шкідлива чи навіть нешкідлива для організму речовина, але, як правило, чужорідна для нього. Антигени є видові.
Антитіло — це білкова молекула, яка специфічно взаємодіє з відповідним антигеном. Усі антитіла належать до гамма-глобулінів сироватки крові. Оскільки саме вони здійснюють специфічний імунітет, їх називають імуноглобулінами.
Серед імунних реакцій найбільш вивченими є такі:
Реакція преципітації — осадження комплексу антиген — антитіло внаслідок агрегації окремих комплексів у більші часточки та випадання їх в осад. Розчин при цьому мутніє. Реакція аглютинації — склеювання часточок (бактерій, клітин або їхніх частин) відповідним антитілом. Реакція лізису — розчинення клітин або їхніх компонентів під виливом специфічних антитіл.
Внаслідок здійснення складного комплексу цих та інших реакцій (фагоцитоз) розвивається імунна відповідь, що призводить до знищення (елімінації) антигену.
Біологічне значення реакцій антиген — антитіло полягає у знешкодженні патогенного агента і підтриманні нормального функціонування макроорганізму. Проте в деяких випадках розвивається надмірна чутливість (гіперсенсибілізація) організму до якогось антигену, іноді навіть біологічно нейтрального — запаху якоїсь рослини, розчину нешкідливої речовини тощо. І тоді вторинна імунна відповідь може бути настільки інтенсивною, що може завдавати шкоди цьому організмові. Розвивається алергічна реакція: утруднення дихання внаслідок бронхоспазму, почервоніння й висипання на шкірі, відчуття свербіння тощо. У таких випадках вдаються до пригнічення імунної системи організму лікарськими засобами. Цей самий прийом використовують також, щоб запобігти відторгненню пересадженого людині органа, адже повної імунної сумісності органів донора й реципієнта практично досягти не вдається.
Тромбоцити.
Тромбоцити — це круглі двоопуклі утвори заввишки до 0,7 мкм і діаметром 1-4 мкм, позбавлені будь-яких пігментів. Кількість тромбоцитів у людини в нормі становить 200 000–400 000 в 1 мкл крові. Вони утворюються в кістковому мозку відщепленням невеликих часточок цитоплазми від великих кровотворних клітин — мегакаріоцитів. З однієї такої клітини може утворитись близько 4000 тромбоцитів. Мембрана тромбоцитів нестійка до механічних впливів, вона легко руйнується, і тому тривалість їхнього життя в крові не перевищує 10-12 діб. Тромбоцити виявляють здатність скупчуватись у групи (агрегація) й прилипати до чужорідних агентів чи ушкоджених поверхонь судин (адгезія), внаслідок чого утворюється тромбоцитарний (пластинчастий) тромб.
Крім того, тромбоцити здатні переносити адсорбовані на їхній поверхні великомолекулярні речовини — нуклеотиди, поліпептиди тощо, за допомогою яких, як вважають, відбувається передавання інформації між клітинами та органами. Тромбоцити здійснюють також фагоцитоз небіологічних часточок, вірусів, комплексів антиген — антитіло і таким чином беруть участь у підтриманні неспецифічного клітинного імунітету.