2. Групи крові та резус-фактор.

В еритроцитах людини містяться аглютиногени, або ізоантигени, А і В, а в плазмі крові — аглютиніни, або ізоантитіла, α і β. За їх комбінацією виділяють чотири групи крові: 0 (І) — немає аглютиногенів А і В, але є аглютиніни α і β; А (II) — містить аглютиноген А та аглютинін β; В (ІІІ) — аглютиноген В та аглютинін α; АВ (IV) — аглютиногени А і В, аглютинінів немає.

При переливанні крові між групами, в яких містяться аглютиногени й аглютиніни, наприклад А (II група) та В (III група), в організмі реципієнта виникає реакція аглютинації — склеювання еритроцитів донорської крові, що може призвести до загибелі хворого. Нині гематологи користуються правилом переливання тільки однойменних груп крові. Це пов'язано з тим, що в крові 0 (І)- і А (ІІ)-груп виділено антигени (О, Н, А2, A3 ), які не виявляються звичайними методами визначення груп крові, і це може призвести до помилки під час установлення групи крові.

Описана система груп крові за своїми ізоантигенами дістала назву системи АВО. Крім того, на мембрані еритроцитів кожної людини міститься також велика кількість інших ізоантигенів, які утворюють інші системи груп крові: MN, Р, Лютеран, Кідд, Даффі та ін. На сьогодні відомо понад 400 ізоантигенів, з яких можна скласти понад 500 • 10⁹ комбінацій, що набагато перевищує населення земної кулі. Наведені числа вказують на те, що за винятком монозиготних близнюків на Землі не існує двох людей з імунологічно абсолютно ідентичною групою крові. Антигенні властивості переважної більшості ізоантигенів настільки слабкі, що вони не виявляються при переливанні крові. Їх потрібно враховувати при трансплантації органів, коли вони діють на імунну систему реципієнта протягом тривалого часу і можуть провокувати вироблення антитіл та відторгнення трансплантата. Саме тому підбір адекватного донора є однією зі складних проблем трансплантології.

Резус-фактор. Крім системи АВО виражену антигенну несумісність виявляє система резус (Rh). Резус-фактор в еритроцитах людини був виявлений К. Ландштейнером та І. Вінером. Вони встановили, що плазма кролика, імунізованого еритроцитами мавпи макаки-резус, аглютинує еритроцити людини, причому у 14% людей резус-фактор у крові не визначається. Резус-фактор — це ізоантиген (аглютиноген), точніше група ізоантигенів (С, D, Е та ін.), серед яких найактивнішим є ізоантиген D. Цілком природно, що відповідного ізоантитіла анти- D -аглютиніну у резус-позитивиих людей у крові немає. Однак немає його і у резус-негативних людей. Тому останні ніяк не реагують на перше переливання їм крові з Rh-позитивним D-антигеном. Проблеми виникають при повторних переливаннях, коли Rh-позитивні еритроцити донора стимулюють вироблення Rh-позитивних антитіл у крові Rh-негативиого реципієнта. Цей процес відбувається досить повільно, протягом кількох місяців, і наступне переливання Rh-позитивиої крові Rh-негативній людині спричинює аглютинацію з відповідними наслідками.

3. Лейкоцити.

Лейкоцити — це безбарвні клітини крові, що мають ядро і здатні до амебоїдного руху. У людини кількість лейкоцитів становить 4-10 тис. в 1 мкл крові, що майже у 1000 разів менше від кількості еритроцитів. При цьому кількість лейкоцитів може змінюватись у досить широких межах: зменшуватись до 1,5-2 тис. в 1 мкл (лейкопенія) або зростати до 15-20 тис. в 1 мкл (лейкоцитоз). На відміну від еритроцитів з їхніми стабільними розмірами різні форми лейкоцитів мають діаметр від 5 до 30 мкм. Лейкоцити утворюються у кістковому мозку, а дозрівають у загруднинній залозі (тимусі), селезінці та лімфатичних вузлах деяких органів. Тривалість їхнього життя також коливається в широких межах — від 6-10 год до кількох років і навіть усього життя людини. Завдяки амебоїдним рухам лейкоцити здатні проникати крізь стінку кровоносного капіляра (діапедез) у тканини. У лейкоцитів добре виражений позитивний хемотаксис — рух у напрямку до бактерій, їхніх токсинів чи фрагментів клітин власного тіла, особливо до комплексів антиген — антитіло. Майже половина всіх лейкоцитів перебуває в тканинах, у міжклітинних проміжках, третина — в кістковому мозку і лише невелика частина — у кровоносному руслі.

Усі лейкоцити здатні до фагоцитозу, який був відкритий і описаний І. І. Мечниковим. Явище фагоцитозу полягає в тому, що лейкоцити, захоплюють у свою цитоплазму і перетравлюють різні сторонні часточки, бактерії, фрагменти клітин, харчові часточки тощо. На фагоцитарній активності ґрунтуються основні функції лейкоцитів:

1. Поживна: захоплення й перетравлення поживних часточок, перенесення і віддача продуктів перетравлення іншим клітинам тіла.

2. Видільна: захоплення лейкоцитами мікроскопічних часточок пилу, різних речовин, які потрапляють у кров і тканини тіла через численні мікроушкодження шкіри, легень, травного каналу. Якщо лейкоцити не можуть їх перетравити, вони разом з цими часточками надходять з кровоносної системи в кишки і виділяються за межі організму.

3. Захисна: здійснюється лейкоцитами як шляхом фагоцитозу патогенних мікроорганізмів та їхніх токсинів, так і за допомогою вироблення спеціальних речовин — антитіл. Це основна, найголовніша функція лейкоцитів.

Класифікація. За морфологічними ознаками лейкоцити поділяють на 2 групи: зернисті, або гранулоцити, та незернисті — агранулоцити. Гранулоцити, які становлять близько 70% усіх лейкоцитів, за здатністю забарвлюватись різними барвниками поділяють па нейтрофільні, еозинофільні (ацидофільні) та базофільні (оксифільні). Серед агранулоцитів розрізняють лімфоцити і моноцити.

Нейтрофільні гранулоцити (45–65 %) здійснюють неспецифічний імунітет (фагоцитують різні бактерії й продукти розпаду тканин), а також адсорбують і переносять антитіла до місця запалення.

Еозинофільні (ацидофільні) гранулоцити (2–4%) завдяки наявності ферменту гістамінази, яка розщеплює гістамін, гальмують розвиток алергічних реакцій, діють протизапально.

Базофільні гранулоцити (0,2-1,0) активують розщеплення жирів у плазмі крові, виділяють гістамін, який спричинює розвиток алергічної реакції.

Лімфоцити (25-40% усієї кількості лейкоцитів) підтримують специфічний імунітет шляхом вироблення антитіл, знищують пухлинні клітини (фагоцитоз).

Моноцити (2–8 %) — найбільші клітини крові, мають найвищу серед лейкоцитів фагоцитарну активність.

Кількісне відсоткове співвідношення між різними формами лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою. Це співвідношення залежить від функціонального стану організму і може різко змінюватись під час різних, особливо інфекційних, захворювань. Так, гострі бактеріальні інфекції супроводжуються зростанням кількості нейтрофільних гранулоцитів, хронічні — лімфоцитозом.

Утворення лейкоцитів — лейкопоез, так само, як і еритропоез, відбувається в кістковому мозку за участю спеціальних речовин — лейкопоетинів, які стимулюють поділ і диференціацію стовбурових клітин кісткового мозку.