1. Еритроцити.

Еритроцити людини мають форму двоввігнутих дисків, без ядра, що сприяє повнішому і швидшому насиченню гемоглобіну еритроцита киснем. Нормальною вважається кількість еритроцитів 4,5—5 млн в 1 мкл крові, діаметр еритроцитів у середньому становить 7,5 мкм. Тривалість життя еритроцитів людини — 100—120 днів. У міру старіння їхня еластичність, механічна та осмотична резистентність зменшуються, вони руйнуються і фагоцитуються мононуклеарними фагоцитами печінки, селезінки та інших органів. На зміну відмерлих у червоному кістковому мозку з ядерних стовбурових клітин утворюються нові еритроцити, проходячи кілька стадій і втрачаючи при цьому ядро. За добу поновлюється майже 1% усіх еритроцитів.

Еритропоез — це складний процес утворення еритроцитів, що регулюється комплексом гуморальних факторів. Так, при крововтратах з'являється глікопротеїд еритропоетин, який стимулює еритропоез. Ціанокобаламін (віт. В₁₂) та фолієва кислота (віт. В_с) необхідні для синтезу глобіну та дозрівання еритроцитів; вітаміни — аскорбінова кислота (віт. С), рибофлавін (віт. В₂), піридоксин (віт. В₆) та інші — контролюють синтез гема і строми еритроцитів, при цьому використовується залізо зруйнованих еритроцитів.

Основна функція еритроцитів — транспорт газів крові: кисню і вуглекислого газу — здійснюється завдяки наявності в еритроцитах дихального пігменту крові гемоглобіну. Гемоглобін є хромопротеїдом — це речовина, що має колір і складається з білкової частини — глобіну та небілкової — гема.

До складу гемоглобіну входять 4 молекули гема і 4 поліпептидних ланцюги. Гем — це залізопорфірин, сполука, утворена чотирма пірольними кільцями, в центрі якої міститься йон двовалентного феруму. Поліпептидні ланцюги, що складаються кожний з 140-146 амінокислотних залишків, закручуючись у характерні α- та β-спіралі, утворюють близьку до сферичної фігуру діаметром 4-5 нм.

Транспорт кисню. Кисень приєднується у молекулі гемоглобіну до атома феруму за допомогою слабких координаційних зв'язків (оксигенація), утворюючи оксигемоглобін (НЬО₂). Оксигемоглобін, що віддав кисень, називають відновленим, або дезоксигемоглобіном (НЬ). Ферум гема може приєднувати і карбону оксид — CO (чадний газ) —карбоксигемоглобін (НЬСО). Така сполука не здатна приєднувати кисень і транспортувати його до тканин, оскільки дисоціює з відщепленням СО у 200 разів повільніше, ніж оксигемоглобін. Тому наявність у повітрі навіть незначних концентрацій оксиду карбону є небезпечною для життя.

Одна молекула гемоглобіну приєднує 4 молекули кисню, один грам гемоглобіну може приєднати 1,34 мл кисню. Цю величину називають кисневою ємністю гемоглобіну. Якщо ми знаємо вміст гемоглобіну в крові — 14-16%, можемо визначити кисневу ємність крові — максимальну кількість мілілітрів кисню, що може міститись у 100 мл крові. Її об'ємна частка становить 20-21,5%.

Транспорт вуглекислого газу. На відміну від кисню, який переноситься кров'ю переважно у зв'язаному з гемоглобіном стані, форми і способи транспорту вуглекислого газу є різноманітними і складними. Так, вуглекислий газ транспортується кров'ю від тканин тіла до легень у формі:

—розчиненого газу в плазмі крові — 10%;

• калію гідрогенкарбонату (КНСО₃) еритроцитів — 35%;

• натрію гідрогенкарбонату (NaHCO₃) плазми крові — 45%;

• карбгемоглобіну еритроцитів — 10%.

У легенях процеси віддачі СО₂ відбуваються у зворотному порядку.