9.4. Диференціація на уроках курсу “я і Україна” та сільськогосподарської праці

Питання про диференційований підхід до учнів у процесі навчання ґрунтується на індивідуальних відмінностях, які передусім полягають у рівневі підготовленості дітей до сприйняття нових знань.

Практичне здійснення індивідуального підходу починається з перевірки готовності дитини до шкільного навчання.

Необхідність урахування індивідуальних особливостей учнів під час навчання визначається даними психолого-дидактичних досліджень: інтервал між часом засвоєння матеріалу учнями з різним рівнем підготовки дуже великий. Це пояснюється тим, що діапазон індивідуальних відмінностей у здібностях першокласників, за даними Ю.3.Гільбуха, можна охарактеризувати співвідношенням 1 : 15. Тобто, якщо навчальні можливості найслабшого учня взяти за одиницю, то здібності найсильнішого становитимуть 15 одиниць.

Основне призначення диференційованих завдань — забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи.

Диференціація навчання в умовах упровадження класно-урочної системи передбачає організацію одночасної роботи на уроках різних груп учнів. Деякі науковці, аналізуючи прийоми диференційованого навчання, поділяють учнів на чотири групи (І.М.Чередов).

Найоптимальнішим є поділ класу за трьома нестабільними групами учнів: типологічні, змінні, динамічні (С.П.Логачевська, Т.М.Байбара).

Вимоги до організації диференційованого навчання

У сучасній школі визначають дві форми диференціації: профільну і рівневу. Сутність профільної диференціації полягає в напрямленій спеціалізації освіти в царині стійких інтересів і здібностей школярів з метою максимального їх розвитку в заданому напрямку. Поглиблене вивчення пропонує достатньо підвищений рівень підготовки школярів, який дозволяє досягти високих результатів і разом з тим обмежує кількість учнів. На сьогодні у школі використовують такі форми профільної диференціації, як факультативні заняття, класи з поглибленим вивченням окремих предметів та інші.

В умовах початкової школи перевагу варто надавати рівневій диференціації, яка полягає в тому, що учні поділяються на групи, кожна з яких навчається під керівництвом учителя за однаковими програмами і підручниками, але отримує різний рівень знань. Згідно з концепцією планування кінцевих результатів навчання на кожному уроці вчитель намічає мінімальний, обов’язковий — базовий — рівень знань, на основі якого формуються знання вищого рівня. Учні, виходячи зі своїх можливостей, запитів та здібностей, вибирають для себе за допомогою вчителя певний рівень навчання. Відзначимо, що склад кожної групи динамічний, багато питань розглядається всім класом без поділу на групи. Крім того, можливий перехід учнів з однієї групи в іншу. Щоб організувати урок з диференційованими завданнями, вчитель визначає базовий рівень навчання (основний мінімум, яким повинні оволодіти всі учні), а також додатковий матеріал (у межах програмних вимог) для кожної групи. Вчитель планує, який матеріал буде вивчатися колективно, з усім класом, а яким кожна група буде оволодівати самостійно, під безпосереднім керівництвом учителя.

Щоб мати надійну основу для диференційованої роботи, треба систематично проводити облік виконання завдань учнями: у спеціальному зошиті фіксувати помилки, труднощі у засвоєнні матеріалу кожного учня з усіх предметів протягом року. Ці завдання масового контролю знань сприятимуть поліпшенню саморегулювання пізнавальної діяльності учнів, формуванню в них самоконтролю, а вчителеві допоможуть у здійсненні індивідуального підходу до учнів, у керівництві процесом навчання.

Для того щоб прискорити темп роботи учнів, потрібно привчати їх оволодівати послідовністю операцій під час виконання завдань, бути уважними і тренувати пам’ять. Завдання для самостійної роботи слід максимально конкретизувати, розчленувати на складові. Визначаючи час на самостійну роботу, не слід забувати, що на третьому і четвертому уроках стомленість дітей значно підвищується, тому слід уникати тривалих й одноманітних за способом виконання завдань.

Різноманітні завдання враховують можливості кожної групи, отже, вони сприятимуть:

• відновленню і відтворенню необхідних логічних зв’язків для засвоєння матеріалу;

• встановленню зв’язків попереднього матеріалу з новим;

• визначенню шляхів заповнення прогалин у знаннях учнів;

• осмисленню логічних операцій як дійових і закономірних у диференціації навчального процесу;

• активізації пізнавального процесу у зв’язку з посиленням розумової бази учнів шляхом використання дидактичного матеріалу, який підготовлено вчителем із урахуванням їхніх розумових здібностей.

Основне призначення диференційованих завдань — забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи.

Для диференціації завдань на уроках курсу “Я і Україна” пропонується умовно розподілити учнів на групи.

Перша група — учні глибоко і свідомо засвоюють передбачені програмою знання з курсу “Я і Україна”, а також знання про способи виконання предметних, мислительних і пізнавальних дій. На їх основі оволодівають уміннями:

а) предметними (користуватися термометром, планом, картою, гномоном, визначати масштаб, розрізняти рослин і тварин за різними природними угрупованнями тощо);

б) мислительними (аналізувати, абстрагувати, порівнювати, протиставляти, встановлювати взаємозв’язки, узагальнювати);

в) пізнавальними (спостерігати, виконувати досліди і практичні роботи, працювати з підручником та іншою літературою).

Діти цієї групи з інтересом виконують різні завдання, виявляють активність і самостійність, цікавляться додатковою інформацією про природні об’єкти. Тому на уроках їм слід давати творчі завдання проблемно-пізнавального спрямування, інколи з елементами дослідництва.

Друга група — учні засвоюють знання, однак, відтворюючи їх, часто не можуть довести власну думку, пояснити окремі терміни. Застосовуючи предметні, мислительні чи пізнавальні вміння, допускають неточності в окремих діях та їх послідовності. Школярі виявляють певний інтерес до поставлених завдань, проте до роботи включаються лише за вимогою вчителя. Беруть участь у позакласних і позаурочних заходах з курсу “Я і Україна”.

Дітей слід привчати до тривалих трудових зусиль, озброювати засобами навчальної діяльності, вчити об’єктивно оцінювати свою діяльність.

Третя група — учні засвоюють лише окремі факти, не володіють прийомами предметної, інтелектуальної і пізнавальної діяльності. До поставлених завдань інтересу не виявляють. Працюють тільки під безпосереднім контролем учителя.

Школярів необхідно привчати самостійно працювати безпосередньо на уроці. Для цього широко застосовувати всі методи заохочення, стимулювання, використовувати дидактичний матеріал, розвивати мовлення і мислення дітей.

Визначаючи шляхи й прийоми диференціації навчальної діяльності школярів, потрібно дотримуватись певних умов, що сприяють ефективності застосування диференційованих завдань, а саме:

• застосовувати диференційовані завдання систематично, майже на кожному уроці, але не перетворювати їх у стандарт. Для цього необхідно враховувати тему уроку, дидактичні цілі, готовність учнів;

• як правило, диференціація навчання проводиться у межах фронтальної роботи, коли учні розв’язують загальні навчальні завдання;

• перед застосуванням диференційованих завдань треба передбачати шляхи, якими кожен з учнів має прийти до розв’язання поставленої перед ним мети і, відповідно, визначати роботу кожного. Кінцевим результатом зусиль учителя й учнів має бути засвоєння програмного матеріалу всіма школярами; — диференціація навчання здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи.