Реалізація плану догляду Допомога дитині під час проведення гемотрансфузії. Догляд за дитиною після гемотрансфузії

Місце проведення: дитячі стаціо­нари, гематологічні відділення. Оснащення робочого місця:

1. Стерильний столик, на якому під­готовлено: ватні кульки (20— 25 штук), пінцети (2—3 штуки), спирт 96 % — 10 мл, одноразові шприци ємкістю 10 або 20 мл, од­норазова система для краплинно­го введення, стерильний лоток.

2. Флакон крові або флакони крово­замінників: плазми, альбуміну, еритроцитарної або лейкоцитарної маси тощо.

3. Лоток для використаних пінцетів.

4. Стерилізатори для промивання і замочування шприців у 5 % роз­чині хлораміну на 1 год.

5. Набір для визначення групи кро­ві, проведення проб на сумісність. Попередня підготовка: Проводити переливання краще

вранці після легкого сніданку. Кров варто переливати внутрішньовенним, краплинним методом, за умови три­валої, комплексної трансфузійної те­рапії. Кров можна вводити в підклю­чичну або зовнішню яремну вени, у

разі термінальних станів кров вводять

внутрішньоартеріально.

1. Підготовка хворої дитини до гемо- трансфузії. Визначити групу кро­ві, резус-фактор і записати дані в історію хвороби.

2. Оцінка крові перед трансфузією. Враховувати цілість упаковки, її герметичність, термін зберігання, порушення режиму зберіганя, пас­портні дані крові. Краще перели­вати кров, яка має термін збері­гання не більше 3—4 днів. Оціню­ючи кров, слід пам'ятати, що в ній має бути 3 шари: червоний — ери­троцитів, тонкий сірий шар лей­коцитів і зверху — прозора жов­тувата плазма.

3. Контрольне визначення групи кро­ві реципієнта і донора за систе­мою АВО.

Визначення групи крові хворого і групи крові з флакона за допомо­гою стандартних сироваток про­водить лікар безпосередньо перед трансфузією.

4. Визначення індивідуальної суміс­ності.

З вени набрати у пробірку 3—5 мл крові, потім кров центрифугувати

і дати відстоятися. Одну велику краплю сироватки нанести на та­рілку. Поряд нанести краплю кро­ві донора у співвідношенні 5:1— 10:1, змішати скляною паличкою і чекати 5 хв, додати краплю ізото­нічного розчину. Відсутність аглю­тинації вказує на групову суміс­ність крові донора і реципієнта.

5. У термінових ситуаціях проводи­ти визначення сумісності крові за резус-фактором. Підготувати кров реципієнта, як для визначення ін­дивідуальної сумісності.

Краплю сироватки нанести на чашку Петрі і додати в 5 разів м<ч і шу краплю крові донора, чашку :ы крити і поставити на водяну башо температури 35—45 °С на 10 хв. Відсутність аглютинації вказус їм сумісність крові хворого і крові і флакона.

6. Підготовка одноразової системи для трансфузії крові зі стандарт ного флакона.

7. Підготовка рук медичного праці в ника (розділ 1, пункт 3). Основний етап виконання:

1. Переливання крові та її компоіієн тів починати з проведення біоло гічної проби.

Увести 15—20 мл крові внутріш ньовенно струминно і припини ти переливання на 3 хв.

2. Протягом цього часу стежити за станом хворої дитини, підрахуй«і ти пульс, частоту дихання, оціни ти колір шкіри.

3. У разі відсутності ознак несуміг ності пробу повторити ще двічі і, якщо реакція відсутня, продовжи ти трансфузію крові крапельним методом. У перерві між вливання ми крові крапельно вводити і:ю тонічний розчин, щоб запобігти тромбуванню голки.

4. Кров уводити повільно із швидкіс­тю 50—60 крапель на 1 хв.

5. Проводити спостереження за хно рим, щоб уже за перших ознак ус кладнення припинити трансфупи >

6. Припинити трансфузію, коли у флаконі залишається 20 мл кроні.

7. Цю кров зберігати за темпер<ггу ри + 4 °С протягом 48 год.

У разі розвитку у хворого усклсід нень її використовують для з’ясу вання причин їх виникнення.

8. Після завершення переливання крові в історії хвороби і спеці альному журналі для реєстрації пе­реливання крові зробити запис, вказати дозу перелитої крові, її паспортні дані, результати проб на сумісність, наявність або відсут­ність реакцій чи ускладнень.

9. Спостерігати за хворою дитиною після гемотрансфузії. Призначити ліжковий режим на 4 год. Щого­дини хворому вимірювати темпе­ратуру тіХа, артеріальний тиск, під­раховувати пульс і частоту дихан­ня, стежити за кольором шкіри, загальним станом.

10. Наступного дня зробити дитині аналіз крові та сечі.

11. Якщо за 4 год після трансфузії кро­ві температура тіла не підвищува­лася, то реакції на переливання не було.

Оцінка результатів

Оцінка результатів проводиться під час тривалого лікування хворих иа лейкоз дітей.

У лікуванні лейкозу використовують комбінації хіміопрепаратів. Лікування звичайно розбивають на 3 фази:

1. Індукція ремісії. В цю фазу повин­на бути досягнена повна клініко- гематологічна і кістковомозкова ре­місія. Ця фаза успішна у понад 95 % дітей, хворих на ГАЛ. Тривалість курсу лікування 36 днів. Застосо­вують преднізолон, вінкристин, ру­боміцин, Ь-спарагіназу. Проводять профілактику нейролейкозу шля­хом ендолюмбального введення ме­тотрексату 1 раз на 2 тиж.

2. Консолідація ремісії — тривалість курсу лікування більше ніж 5 міс. У цю фазу необхідно продовжити системну терапію для знищення лейкозних клітин, що залишили­ся, з метою запобігання рециди­вам лейкозу. Застосовують цикло­фосфан, цитозар, меркаптопурин, метотрексат, лейковерин, дексаме- тазон, вінкристин, рубоміцин, бак- трим. Проводять опромінення го­лови з метою профілактики ней­ролейкозу.

3. Підтримувальна терапія — найтри­валіша фаза лікування. Її мета: збе­рігати ремісію, проводити додат­кові курси реіндукції. Курс ліку­вання триває 24 міс. Застосовують меркаптопурин щоденно і мето­трексат 1 раз на тиждень. Протилейкозну терапію відміняють пацієнтам, які перебувають у ремісії протягом усього курсу підтримуваль- ної терапії. Результат лікування — три­вала повна клініко-лабораторна і кіст­ковомозкова ремісія.

У ЗО—40 % пацієнтів виникають рецидиви у кістковому мозку, ЦНС, яєчках.

Можливість вилікування залежить від специфічних чинників ризику, які виявляються під час першого звертан­ня до лікаря. Дві найбільш важливі прогностичні ознаки — кількість лей­коцитів і вік. Якщо кількість лейко­цитів у периферичній крові менша за 5х10⁹/л, то можливість вилікування більша, ніж у випадках, коли кількість лейкоцитів перевищує 5х10⁹/л. Найбіль­ша вірогідність вилікуватися у дітей віком від 2 до 9 років. Мають значен­ня і такі чинники: стать, початковий рівень бластних клітин, розмір лім- фобластів, печінки і селезінки, хро­мосомні порушення клітин, імунофе- нотип клітин.

ГЕМОФІЛІЯ

Гемофілія — захворювання, зумовлене порушеннями в системі згортання крові, що пов’язано з дефіцитом од­ного з факторів згортання крові.

Частота гемофілії коливається від 1 до 5 на 5000—10 000 хлоп чиків. Дуже рідко захворювання зустрічається у дівчаток.

Чинники

Головним чинником захворюван­ня є спадковість. Гемофілія А спад- кується за рецесивним типом — ре­цесивний ген зчеплений зі статевою Х-хромосомою.

Причиною розвитку гемофілії А є дефіцит VIII фактора — антигемо- фільного глобуліну А. На гемофілію А хворіють 87—94 % від загальної кількості хворих на гемофілію.

Дефіцит IX фактора спричинює ге­мофілію В (хворобу Крістмана). Кіль­кість хворих на гемофілію В стано­вить б—13 %.

Дефіцит XI фактора спричинює ге­мофілію С (хворобу Розенталя). Кіль­кість хворих на гемофілію С стано­вить 1—2 %.

Можливі типи спадкування гемофілії Н — здоров'я (нормальне згортан­ня крові)

її — гемофілія

1. Жінка — носій гемофілії, чоло­вік здоровий

Р 9 Х^НХ^Ь х сГ хну С © © ® ©

Б, х^нх^н Х^НХ^Ь Х^НУ Х^ЬУ

хворий

хлопчик

2. Жінка — носій гемофілії, чоло вік хворий на гемофілію

Р ? Х^НХ^Ь х сГ Х^ЬУ в © © © ©

Б, Х^НХЬ Х»‘ХЬ хну Х>>У

І І

хвора хворий

дівчинка хлопчик

3. Жінка здорова, чоловік хворий на гемофілію

Р $ Х^НХ^Н х сГ Х^ЬУ

с © © ©

Б, Х^НХ^Ь хну

Діти в сім'ї здорові, можуть хворіти онуки.

Класифікація

Залежно від ступеня важкості за хворювання та від ступеня недостач* ності факторів згортання крові ро ї різняють:

1. Легку форму — дефіцит мении* ніж 2 %.

2. Форму середньої важкості — де фіцит становить 2—5 %.

3. Важку форму — дефіцит більше* ніж 5 %.

Клінічні прояви

Головна ознака захворювання — підвищена кровоточивість, яка вини­кає внаслідок порушення цілості шкі­ри або слизових оболонок. Особли­вістю кровотечі є те, що її рясність і тривалість не відповідають величині травми. Перенапруження, укол, ви­далення зуба, незначний поріз шкіри можуть викликати кровотечу, яка за­грожує життю.

Захворювання проявляється в ди­тячому віці.

Іноді підвищена кровоточивість може проявитися вже під час перері­зування пуповини у новонароджено­го. Тип кровоточивості гематомний, тобто виникають великі підшкірні, внутрішньом'язові та міжм'язові ге­матоми на будь-якому місці тіла, час­тіше в ділянці кінцівок, тулуба. Пер­шою ознакою гематоми, що розвиває­ться, є біль. Шкіра над гематомою напружена, з'являються синьо-фіоле­тові синці. Підвищується температу­ра тіла, розвивається анемія.

Гематоми часто виникають у під­щелепній ділянці, в ділянці шиї, за очним яблуком, в заочеревинному просторі, в головному і спинному моз­ку, у внутрішніх органах. Частіше спостерігають крововиливи у великі суглоби: колінні, плечові, ліктьові, го- мілково-стопні, кульшові. Виникнен­ня гострого гемартрозу характеризує­ться гострим болем у суглобі. Суглоб збільшується в об'ємі, контури його ігладжені. Шкіра над суглобом гіпе- ромована, напружена, гаряча на до­тик. Найменші рухи суглоба різко бо­лісні. Повторні гемартрози уражають той самий суглоб, розвиваються важ- корухомість, контрактури, інвалідиза- ція пацієнтів. З боку внутрішніх ор­ганів можна діагностувати:

• система органів дихання — мож­лива задишка на тлі легеневої кро­вотечі;

• система органів травлення — про­яви кровотечі в порожнисті орга­ни або у заочеревину; можливі блювання, випорожнення з доміш­ками свіжої крові або чорного ко­льору, апетит відсутній;

• різке погіршення загального ста­ну, висока температура тіла у разі нагноювання гематом або роз­смоктування великих гематом.

Оцінка стану

Стан хворого оцінюють за клініч­ними проявами і даними лаборатор­ного дослідження:

• анамнез: кровоточивість у родині по чоловічій лінії;

• гематомний тип кровоточивості;

• час згортання крові подовжений (нормальні показники за Лі-Уай- том — 4—10 хв, за Бюркером — 5—5,5 хв);

• після кровотеч діагностують постгеморагічну анемію.

На основі клінічних проявів і да­них лабораторного дослідження ме­дична сестра разом із батьками ди­тини формулює проблеми пацієнта і складає план сестринського догляду.

План сестринського догляду

ПРОБЛЕМА

Біль у підщелепній ділянці шиї.

Причина

М'язова гематома, що виникла на тлі гемофілії.

Очікуваний результат

Припинити кровотечу.

Дії медсестри

1. На станції переливання крові за­мовити і отримати кріопреципітат з урахуванням групи крові.

2. Підготувати препарат для введен­ня: розчинити сухий порошок у 25—50 мл води для ін'єкцій за тем­ператури 37 °С.

3. Вводити підготовлений кріопреци­пітат внутрішньовенно струминно.

ПРОБЛЕМА

Кровотеча з лунки зуба.

Причина

Порушення згортання крові вна­слідок зниження в крові VIII факто­ра.

Очікуваний результат

Зупинити кровотечу.

ДІЇ медсестри

Зупинити кровотечу з лунки зуба стоматологічним тампоном гельфоум. Направити дитину на консультацію до стоматолога.

ПРОБЛЕМА

Біль у колінному суглобі.

Причина

Крововилив у суглоб — гемартроз.

Очікуваний результат

Зняти біль.

Дії медсестри

1. Забезпечити ліжковий ^ежим.

2. Іммобілізувати кінцівку, застосува­ти шину Белера.

3. Холод на кінцівку не прикладати.

4. Запросити на консультацію орто­педа.

5. Проводити антигемофільну торії пію.

ПРОБЛЕМА

Біль у животі.

Причина

На тлі гемофілії біль виникає у рамі кровотечі.

Очікуваний результат

Припинити кровотечу.

ДІЇ медсестри

1. Негайно госпіталізувати дитину.

2. Забезпечити ліжковий режим, го лод, спокій.

3. Запросити на консультацію хірургсі.

4. Замовити на станції переливання крові одногрупну антигемофільну плазму (АГП).

5. Виконувати призначення лікаря.