АНЕМІЯ

Анемія — це патологічний стан, який характеризується зменшенням вмісту гемоглобіну або кількості еритро­цитів в одиниці об’єму крові, з чим пов’язаний розви­ток кисневого голодування тканин.

Анемія — загальнопатодогічний стан, за якого порушується функція різних органів і систем.

Анемія поширена в усьому світі. Вона діагностується у 40 % дітей до 3 років, у ЗО % дітей в період статевого дозрівання, значно рідше в інших вікових групах.

Чинники

За головними причинами розріз­няють три великі групи анемій:

1. Постгеморагічна анемія, що роз­вивається внаслідок гострих або хронічних крововтрат.

2. Гемолітична анемія, причиною якої можуть бути інтоксикації, от­руєння, важкий стан після опіків, переливання несумісної крові, гемолітична жовтяниця новонаро­дженого на тлі резус-конфлікту або за системою АБО.

3. Дефіцитна й апластична анемії, які спричинені розладом еритропоезу під впливом дії радіоактивного опромінення, інтоксикації, отруєн­ня, дефіциту заліза, міді, магнію, марганцю, цинку, вітамінів, білків. До анемії 2-ї і 3-ї груп належать

природжені анемії. Частіше такі ста­ни пов'язані з генетичними мутаці­ями.

У дітей частіше зустрічається за- лізодефіцитна анемія.

Класифікація

За зниженням рівня гемоглобіну роз­різняють 3 форми анемії:

1. Легка форма (НЬ 90—100 г/л).

2. Форма середньої важкості (НЬ 70— 90 г/л).

3. Важка форма (НЬ нижче за 70 г/л). (Клінічні прояви спостерігають у хворих із 2-ю та 3-ю формами).

За ступенем забарвлення еритроци­та і за кольоровим показником роз­різняють анемії:

1. Нормохромні.

2. Гіпохромні.

3. Гіперхромні.

Клінічні прояви

Для тривалого перебігу залізоде- фіцитної анемії середньої важкості та важкої характерні синдроми: «епіте­ліальний», серцево-судинний, асте- ноневротичний, гепатолієнальний, імунодефіцитний.

Синдроми проявляються ізольова­но або в поєднанні один з одним.

«Епітеліальний» синдром характери- зується:

• блідістю шкіри, зокрема вуш­них раковин, слизових оболонок;

• сухістю, лущенням, пігмента­цією шкіри;

• ламкістю і дистрофією волосся та нігтів;

• розладами травлення;

• втратою апетиту;

• проявами стоматиту, глоситу, гастроентериту, дуоденіту.

Астеноневротичний синдром харак­теризується:

• підвищенням збудливості;

• емоційною неврівноваженістю;

• поступовим відставанням у пси­хомоторному, мовному, фізично­му розвитку;

• млявістю, апатією, швидкою втомлюваністю;

• у дітей старшого віку — голов­ним болем, запамороченням.

Серцево-судинний синдром характе­ризується:

• з

  Таблиця 4

  8 - І -1034

  адишкою;

• серцебиттям;

• тенденцією до гіпотонії;

• тахікардією;

• глухістю тонів серця;

• систолічним шумом;

• гіпертрофією лівого шлуночка. Гепатолієнальний синдром характе­ризується:

• збільшенням печінки;

• збільшенням селезінки. Імунодефіцитний синдром зумовлю­ється ураженням бар'єрних тка нин і проявляється:

• частими ГРВІ;

• пневмоніями;

• кишковими інфекціями;

• виникненням хронічних запаль­них вогнищ.

Оцінка стану

Стан пацієнта оцінюють за клініч­ними симптомами і за лабораторними даними.

Показники	Одиниці	В нормі	Ступінь важкості
			легка	середня	важка
Г емоглобін	г/л	110	90—100	70—90	нижчий за 70
Еритроцити	Хі012/л	4,0—4,5	3,0—3,5	2,5—3,0	нижчий за 2,5
Кольоровий показник	—	0,85—1,0	0,7—0,8	0,6—0,7	0,5—0,6
Ретикулоци- ти	%	0,3—0,8	1	1,8	2,5
Г ематокрит	%	38	30—35	27—30	нижчий 27
Г ематокрит	од	3,1—3,3	3,3—3,6	3,6	вищий за 3,6
Кількість сидероцитів у кістковому мозку	%	20—29	20	15	0

Основні показники червоної крові у дітей в нормі і при залізодефіцитній анемії представлені в табл. 4.

На основі клінічних і лабораторних даних медична сестра разом з бать­ками дитини формулює проблеми і складає план сестринського догляду.

План сестринського догляду

ПРОБЛЕМА

Блідість шкіри, млявість, слаб­кість, адинамія, зниження апетиту.

Причина

Залізодефіцитна анемія. Знижен­ня в крові НЬ і еритроцитів.

Очікуваний результат

Нормалізувати показники черво­ної крові.

Дії медсестри

1. Організувати активний режим дня з максимальним перебуванням на свіжому повітрі.

2. Призначити збалансовану дієту. У першому півріччі життя ввести до харчування терте яблуко, ово­чеве пюре, яєчний жовток, вівся­ну і гречану каші; у другому пів­річчі — м'ясний фарш, суфле, пю­ре з печінки, гомогенізовані консервовані овочі і фрукти, об­межити злакові вироби, коров'яче молоко, щоб запобігти утворенню нерозчинних фітатів і фосфатів за­ліза. Дітям віком понад 1 рік до діє­ти включити свіжі овочі, фрукти, ягоди (яблука, чорна смородина, гранат) і страви з вівсяної та гре­чаної круп, м'ясні страви.

3. Усунути дефіцит заліза препара­тами заліза і вітамінами. Давати препарати заліза необхідно між го­дуваннями або за 1 год до їди, пре­парати запивати фруктовими со­ками (особливо корисні цитрусо­ві) або овочевими відварами. До­зу визначати з розрахунку 4—б мг елементарного заліза на 1 кг маси тіла дитини за 3 приймання на до­бу. Препарати мають в середньо­му 20 % елементарного заліза, то­му дозу препаратів на добу збіль­шити в 5 разів.

Препарати заліза для ентерально- го призначення:

а) феррокаль — 40 мг в 1 таблетці,

б) гемостимулін — 40 мг в 1 таб­летці,

в) сироп алое з залізом — 20 мг у 1 мл,

г) лактат заліза — 40 мг в 1 по­рошку,

д) ферроплекс — 40 мг в 1 таб­летці,

е) фенотек — 25 мг у капсулі.

У разі ентерального застосування препаратів заліза призначити со­ляну кислоту, ферментативні пре­парати з метою нормалізації кис­лотності внутрішнього середовища. Призначити великі дози аскорбіно­вої кислоти та інші вітаміни.

4. Парентерально препарати заліза призначають дітям із важкою фор­мою анемії, у разі несприйняття препаратів заліза під час ентераль­ного приймання, порушення всмок­тування заліза, відсутності ефекту від ентерального приймання. Препарати для парентерального введення:

а) ферковен,

б) ферамід.

в) феррум-лек.

Дітям віком до 1 року життя 10— 15 мг, від 1 до 3 років — 25—40 мг. Призначають щоденно або через день.

Одночасно з препаратами заліза призначають 1 % розчин міді суль­фату — 5 крапель з молоком 2— З рази на добу.

5. Переливання крові та еритроци- тарної маси проводять тільки дітям у важкому стані (вміст НЬ — ниж­чий 60 г/л).

6. Для відновлення нормальної киш­кової флори дають дітям біопре­парати: біфідумбактерин, лакто- бактерин.

7. Проводити масаж, ЛФК.

Реалізація плану догляду

Заповнення системи для внутрішньовенного краплинного введення рідини

Місце проведення: дитячий ста­ціонар.

Оснащення робочого місця:

1. Стерильний столик, на якому під­готовлено: ватні кульки (20— 25 штук), пінцети (3—4 штуки ), но­жиці, спирт 96 % — 10 мл, флакони

з 5 % розчином глюкози — 20 мл, з фізіологічним розчином — 200 мл.

2. Стерильний лоток.

3. Одноразова система для крапель­ного введення рідини.

4. Лоток для відпрацьованих предметів. Попередня підготовка: Підготовка рук медичного праців­ника (розділ 1, пункт 3).

Основний етап виконання:

1. Прочитати назву препарату на флаконі для крапельного введен­ня, перевірити термін його зборі гання і герметичність флакона.

2. Оглянути металевий ковпачок іісі флаконі, зняти металевий кружок, протерти спиртом гумову пробку.

3. Взяти у руки пакет з одноразовою системою, перевірити герметичність пакета і термін його зберігання.

4. Розкрити ножицями пакет із сис­темою, пінцетом витягнути систе­му з пакета і покласти її на сте­рильний лоток.

5. Увести в гумову пробку флакона гол ­ку «повітрянку» на повну глибину, а голку від системи на 2/3 глибини.

6. Зафіксувати лейкопластиром «пові ї - рянку» таким чином, щоб трубка бу ла вище рівня рідини у флаконі. За­тиснути затискач у системі.

7. Підвісити флакон у перевернуго му вигляді на штативі, зняти гол ку з ковпачком з протилежного кінця крапельниці.

8. Розтиснути затискач крапельниці, заповнити систему трубок ріди ною. Спочатку з фільтра і крапель ниці випустити повітря. Підняти крапельницю таким чином, щоб капроновий фільтр розміщувався зверху, а трубка крапельниці - знизу. Заповнити розчином кра­пельницю з фільтром наполовину, а потім опустити її і випускати по­вітря з нижнього відділу трубки, поки струмінь рідини з флакона почне виділятися у лоток.

9. Затиснути затискач, надіти голку на вільний кінець крапельниці і підвісити її в штативі.

Л

ЛЕЙКОЗ

ейкоз (гемобластоз) — злоякісна пухлина, що харак­теризується пригніченням кістково-мозкового кровотво­рення, внаслідок чого відбувається дифузна заміна нор­мальних елементів кісткового мозку пухлинними кліти­нами.

Із усіх злоякісних захворювань лейкози становлять най­більший відсоток — 25—ЗО. Хлопчики хворіють в 1,2—1,3 разу частіше, ніж дівчатка. Пік захворюваності припадає на вік 3— 5 років. Захворюваність приблизно становить 1 на 25 000 ді­тей за 1 рік.

Чинники

Головні чинники не виявлені. Пух­лина може розвиватися у практично здорових дітей.

Чинники, що сприяють виникнен­ню лейкозу. сімейні, хромосомні ано­малії, імунодефіцитні стани, забруд­нення навколишнього середовища.

Класифікація

1. Гострий лейкоз — 97 % від усіх ви- і падків лейкозу в дітей.

а) гострий лімфобластний лейкоз (ГАЛ) — злоякісний ріст клітин лімфоїдного ряду кісткового моз­ку — 80 % від загального числа гос­трого лейкозу;

б) гострий нелімфобластний лей­коз (ГНАЛ) — злоякісний ріст клі­тин гранулоцитарного, моноцитар- ного, еритроцитарного, мегакаріо- цитарного ростків кісткового моз­ку — 20 % від загального числа гос­трого лейкозу.

2. Хронічний лейкоз — 3 % від усіх випадків лейкозу в дітей.

Клінічні прояви

Унаслідок пригнічення кістково- мозкового кровотворення з'являють­ся такі ознаки:

• анемія, що розвивається повільно, діти встигають адаптуватися до неї. Як наслідок — блідість шкір­них покривів, дратливість, слаб­кість;

• тромбоцитопенія і як наслідок — кровотеча із слизових оболонок: носова, кишкова, маткова. На шкі­рі з'являються петехії та екхімози;

• інфекційний синдром у зв'язку зі зниженням кількості лейкоцитів, які функціонують (підвищення температури тіла, явища сепсису, ГРВІ, грибкові ураження);

• біль у кістках;

• генералізоване збільшення лімфо­вузлів, печінки, селезінки;

• вторинне ураження органів і сис­тем. Найчастіше уражаються ЦНС і яєчка. Симптоми ураження ЦНС включають в себе головний біль, нудоту, блювання, дратливість, ригідність м'язів шиї. Вважають, що під час установлення діагнозу лімфобласти вже містяться в ЦНС у всіх хворих на ГАЛ, навіть якщо вони відсутні у спинномозковій рі­дині. Ураження яєчок проявляєть­ся однобічним безболісним збіль­шенням яєчка;

• зниження рухової активності;

• слизова оболонка ротової порож­нини уражається стоматитом, спостерігають гнійно-некротичні ангіни.

Оцінка стану

Стан дитини медична сестра оці­нює за клінічними проявами захво­рювання і даними лабораторного до­слідження.

Під час первинного обстеження хворого необхідно зробити загальний клінічний аналіз крові, у якій спосте­рігають зменшення кількості клітин одного з ростків кровотворення. У більшості хворих зменшується кіль­кість клітин двох ростків кровотво­рення: еритроцитів і тромбоцитів. Кількість лейкоцитів підвищена або в нормі, а у 50 % хворих рівень лей­коцитів може бути значно знижений. Одночасно у мазку периферичної крові знаходять бластні клітини.

У більшості хворих на ГАЛ під час першого звертання до лікаря виявля­ють зниження гемоглобіну (менше ніж 50x10⁹/л) і тромбоцитів (менше ніж 50x10⁹/л).

Навіть якщо в мазках кісткового мозку рівень бластних клітин стано­вить 10 %, то цього достатньо, щоб по­ставити діагноз.

Медична сестра разом із батька­ми хворої дитини формулює пробле­ми пацієнта і складає план сестрин­ського догляду.