Занепад Болгарії та її завоювання османами.
Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 8); История Болгарии
Розгром повстання Івайла та вигнання візантійців з країни не привели до посилення Болгарії: розбіжності всередині панівних класів спалахули з новою силою. Георгію Тертеру тако не вдалось оволодіти ситуацією. 1285р. Болгарія підпала під жорсткий набіг монголо-татар та знову визнала свою залежність від Ногая. У його ставку в якості заручника відправився син царя.
Відокремлення територій від Болгарії (фактор занепаду)
Ще до воцаріння Тертера в Браничевській області утвердились брати Дрман та Куделін, вони відстоювали свою незалежність до 1291р., коли були розбитті об’єднаними військами Стефана Драгутіна – колишній серб.король. Так Болгарія назавжди втратила Браничевську область.
Незалежною від Тирнова довго була Відинська область, де правив деспот Шишман. Йому як і братам довелось зіштовхнутись із Сербським королівством. У боротьбу втрутився Ногай. Серби остерігаючись монголо-татар, визнали залежність від Ногая та примирились із Шишманом, який в свою чергу визнав залежність від Серб.короля.
Від Болгарії відділилась ще одна значна територія, що примикала до Балканського хребта з південного-заходу, у верхівях Мариці. між Струмою та Тунджею. Правителі цієї області підтримували зв’язки з Ногаєм, відігравали велику роль у болгаро-візант. боротьбі та претендували на тирнівський престол.
Средньогірська область від верхів’я Мариці до міста Слівена знаходилась у руках Смільця та його братів Родослава та Войсила.
Про загальну обстановку
Тож, після придушення повстання Івайла уряд Георгія Тертеля зіштовхнувся з великими складнощами як у сфері зовнішньої, так і внутрішньої політики. Болгарія була ослаблена міжусобними війнами,а її володіння на півдня значно урізані. Сильну небезпеку представляли собою татари-ногайці. Візантія прагнула посадити на болгар.престол своїх ставлеників.Не маючи достатньої підтримки всередині країни, Георгій Тертерій не міг чинити супротиву зовнішнім ворогам.
1285р. Болгарія перенесла важкий татарський напад - Ногай розгромив Болгарію, Фракію та Македонію. Тертерій був вимушений визнати залежність від Ногая. Деякі болгарські феодали робили спроби установити з татарами відносини. Так у їх середовищі виникло два угрупування: 1) підтримували Тертерія 2) шукали підтримки у татар. Тертерій втік з Тирнова. Шукаючи допомоги у Візант.імпера Андроніка 2 Палеолога, однак татари навіювали страх і йому. Тому Візантія не наважилась виступати на захист Болгарії. Тертерія у Візантії арештували так кинули у в’язницю.
Болгарія все більше перетворювалась на роздроблену феод.державу. Тож, за центральним болгар.урядом залишалась фактично лише Півн. Болгарія на сзід від р. Іскир та Софійського поля. Посилювались і іншні феод.власники. Після смерті Ногая його син Чака пред’явив свої права на болгар. престол, однак його скинув син Тертерія Феодор Святослав і правив 1300-1321рр.
Саме утвердження Феодора Святослава на болгар. престолі поклало край татрському ігові у Болгарії, але не призупинило процесу феод.подрібнення і не послабило феод.чвари та міжусобиці у країні. Не змінились і тимчасові успіхи Феодора у війні з Візантією. Коли йому вдалось захопити 4фортеці та заключити з Візантією вигідний мир. Всі ці успіхи не змогли привести до істотного зміцнення Болгарії. Вона також була безсильна перед Сербією, яка на той час займала домінантне положення на Балкан. півострові. Болгарія трималась лавіруючи між Візантією та Сербією.
Після смерті Феодора Святослава та його сина Георгія Тертерія 2, що правив 1321-1323, феод. власники болгар.міст визнали владу візант.управління та найняли намісників, призначених імпе.Андроніком 2. Добровільний перехід цих міст від владу Візантії спонукнув до виникнення у Конастнтинополі плану захоплення усієї болгар. terra до півдня Сатрої Платини. Візант. армія з легкістю заволоділа містами від Слівена до КОпсиса, який входив до володінь Смільца та його братів.
Весною 1323р. болгарські боляри обрали царем Михаїла, сина боярина Шишмана. Михаїл Шишман (1323-1330) володів великими засобами для ств. Найманої армії та на початку свого правління був у хороших зносинах із серб. Королем. Михаїл здійснив похід у Візантію з метою відвоювати області, втрачені недовго до початку його правління. Зайнявши міста на південь від Старої Планини, він увійшов у Фракію та спустошив землі до Віри та Траянополя. За договором 1324р. Болгарія отримала назад міста Ямбол, Ктенію, Несебр та інші, за Візантією залишились Пловдив і Созопол.
Однак Михаїлові не вдалось об’єднати сили болгар. народу, він не зміг уберегти територію держави від агресії з боку Сербії. Посилення Сербії викликало стурбованість сусідів. Між Болгарією та Візантією було створено військовий союз. Весною 1330р. союзники почали військ.дії проти Сербії. Після тривалих пересувань війська противників зустрілись поруч з містом Вельбуджа (суч. Кюстендил). Сербські частини під командуванням Стефана Душана неочікувано почали напад на болгар. війська та завдали рішучої поразки. Царя МИхаїла було важко поранено та захоплено в полон, де він і помер.
Серб.король вважав, що поразка Болгарії при Вельбуджі дозволить йому захопити геть усю Болгарію. Коли серби підійшли до кордону до них прибуло посольство від групи болгар.боляр, які дали згоду на злиття сербського та болгарського народів за умови збереження усіх колишніх привілеїв болгарських боляр. Стефан Дечанський вимагав зведення на перстол своєї сестри Анни та її сина Стефана. Однак вищі державці тирнівського двору, які очолювали вороже угрупування невдовзі скинули Стефана з престолу. Царем обрано сина сестри Михайла Івана Александра (1331-1371), який приймав участь у змові.
У сер. 14ст. феод.роздрібненість у Болгарії прийняла погрожуючі розміри. Крайїна розпадалсь на окремі самостійні володіння. Чорноморське узб. Від гирла Дунаю до Варни ще з поч..14ст. було цілком незалежним володінням, де 1346р. правив деспот Балик, а з 1360р. його брат Добротич. Іван Александ ще за свого життят власноручно роздробив свої володіння на 2частини, виділивши старшому синові Івану Страцимиру область Відіна, а другого син – Івана Шишмана зробив своїм співправителм.
Кожне з трьох болгар царств у свою чергу дробилось на багато дрібних феод.володінь, які очолювали боляри мало пов’язані зі своїми царями та завше готові стати зрадниками. Феод.війни ворогуючих боляр велись за рахунок посилення експлуатації селян. Положення народних мас ставало все важчим. Антифеод виступи болгар-християн посилювались. Християнин Момчил зібрав загін втікачів – болгар.селян, який діяв декілька років. На церковному соборі довелось прийняти особливі постанови «про розбійників», аби придушити селянські протести.
В умовах боротьби феодалів. Болгарія, що розпадалась на окремі частини, природно що не могла чинити опір завойовникам – туркам, що просувались з Малої Азії. У друг.пол14ст. на місці держави Сельджукідів у Малій Азії, що розпалась під ударами монголів, утворився ряд майже незалежних одне від одного турецьких князівств (еміратів).