Парентеральні шляхи введення

Інгаляційно (через дихальні шляхи) вводять газоподібні речовини, рідини та аерозолі. При цьому шляху введення відбувається швидке всмоктування, оскільки адсорбційна поверхня легень становить 100 м2. Цей метод використовують як для місцевої дії (бронхорозширювальні засоби, антибіотики), так і резорбтивної(засоби для інгаляційного наркозу).

Трансдермально (нашкірно) призначають ліки, що добре всмоктуються через непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин у вигляді мазі для запобігання нападу стенокардії. Деякі ліки (антибіотики, кортикостероїди) під час використання у вигляді мазей для лікування шкірних захворювань можуть частково всмоктуватись і справляти побічну дію на весь організм. Особливо це слід враховувати у разі призначення їх дітям.

Введення лікарських речовин субкон′юнктивально, у зовнішній слуховий прохід, інтраназально, на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон′юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Деякі речовини для місцевого застосування мають резорбтивну дію (наприклад, м-холіноблокатори та антихолінестеразні засоби при глаукомі). Для отримання резорбтивного антидіуретичного ефекту хворим на нецукровий діабет призначають вдихання через ніс гормонального препарату адіурекрину.

Серед парентеральних шляхів ввдення лікарських речовин найпоширенішим є ін′єкційний.

Внутрішньошкірно вводять медикаментозні засоби переважно з діагностичною метою (наприклад, проба на підвищену індивідуальну чутливість до антибіотиків і місцево анестезуючих засобів, діагностика туберкульозу) а також для вакцинації.

Підшкірно вводять стерильні водні та олійні розчини (в цьому випадку після ін′єкції слід зігріти чи промасажувати місце введення, щоб не було інфільтратів). Дія препарату при такому шляху введення настає через 5 – 15 хв. під шкіру підшивають деякі препарати. Не вводять подразнюючі лікарські речовини та лікарські речовини у формі суспензій. Слід враховувати, що в разі різкого зниження артеріального тиску (при шокових, колаптоїдних станах) уведення ліків під шкіру малоефективне, томущо різко сповільнюється процес всмоктування.

Введення ліків внутрішньом′язово забезпечує швидке їх надходження у велике коло кровообігу (через 10 – 15 хв). Вводять у м′стерильні водні, олійні розчини, суспензії. Об’єм

Однієї ін′єкції – до 10 мл. Неможна вводити лікарські речовини, що можуть спричинити некроз або подразнення тканин (кальцію хлорид, ннорадреналін).

Введення ліків внутрішньовенно застосвують в ургентних випадках. При цьому шляху введення ліки відразу надходять у кров. Ому дуже важливою є швидкість введення. Введення ліків внутрішньовенно може бути струминним ( повільно чи швидко – болюсно), або крапельним. Внутрішньовенно вводять тільки стерильні водні розчини. Не можна вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.

Внурішньоартеріально вводять іноді протипухлинні засоби, а також рентген контрастні речовини.

Лікарські речовини, які погано проникають через ГЕБ, вводять під оболонки мозку (інтратекально) – субарахноїдально, субдурально, субокципітально.

Внутрішньокісткові ін′єкції застосовують, якщо технічно неможливо введення у вену (дітям, особам похилого віку), а також іоді для введення великої кількості плазмозамінників (в губчасту речовину п′яткової кістки).

Введення ліків у порожнини застосовують не часто. У черевну порожнину вводять, як правило, антибіотики під час оперативних втручань. Введення в порожнини суглобів, плеври є доцільним для ліквідації запальних процесів (артрит, плеврит).

Електрофорез часто називають безкровною ін′єкцією. Під впливом електричного поля заряджені частинки лікарської речовини здатні проникати в організм крізь неушкоджену шкіру і слизову оболонку. Частково вони затримуються в тканина, частково зв’язуються з білками клітин та міжклітинної рідини, а частково надходять в кров.

Розподіл лікарських речовин в організмі може бути порівняно рівномірним або нерівномірним, що визначається чутливістю тканини та органів до даних речовин. Істотну роль у розподілі лікарських речовин в організмі відіграють біологічні бар’єри: стінка капілярів, оболонка клітин, гематоенцефалічний (ГЕБ), плацентарний тощо.

ГЕБ – це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів. Натомість, чим вища розчинність речовин у ліпідах, тим швидше вони проникають крізь ГЕБ.

Плацентарний бар’єр перешкоджає надходженню речовині з крові організму матері до організму плода.

Біотрансформація, або метаболізм – це хімічне перетворення препаратів з утворенням водорозчинних сполук, які легко виводяться з організму. Ці сполуки, як правило,втрачають фармакологічну активність та стають менш токсичними. Найактивніше ці процеси проходять в печінці.

Завершальним етапом взаємодії лікарської речовини й організму є виведення (екскреція) її (або її метаболітів) різними органами та тканинами: нирками, печінкою легенями, через кишки, слізними, потовими, молочними (під час лактації) залозами.

Фармакодинаміка (грец. pharmacon – лікарський засіб, отрута, зілля і dynamis – сила) вивчає комплекс змін в організмі під впливом лікарських засобів.

Фармакологічний ефект – це клінічний прояв реакції організму на дію лікарських засобів.

Механізм дії – це спосіб досягнення фармакологічного ефекту. Наприклад, атропін та адреналіну гідро хлорид розширюють зіницю, перший шляхом блокади холінорецепторів, другий – стимуляції адренорецепторів.