Вимоги до змісту дитячої книжки:

1. Книжка повинна бути короткою за змістом або розподіленою на частини (окремі оповідання, розділи).

2. Спосіб викладу повинен бути простим і зрозумілим (без підстроювання під народну чи дитячу мову, без гри словами).

3. У дитячій книжці повинен бути відсутній похмурий колорит і присутній моральний: книга повинна вчити хорошому, доброму, чемному.

4. Кожна книжка повинна повідомляти нові знання і враховувати особливості місцевості, де проживають діти (знайомити сільських дітей з життям міста і навпаки).

5. Книжка повинна бути доступною за змістом, тобто відповідати рівню розвитку дітей того віку, для якого призначена; цікавою (викликати роботу думки, почуттів та уяви); правдивою в зображенні явищ життя; художньою.

Крім того, педагоги-практики вважали, що у більшості випадків цінними в дитячій літературі є саме ті твори, які з великою цікавістю читають не лише діти, а й дорослі.

Книжка для дошкільного віку повинна мати цікавий, захоплюючий сюжет з динамічним розгортання подій, веселими сценками й колізіями. Зважаючи на те, що книжка для дітей дошкільного віку розрахована на запам’ятовування, вона неодмінно повинна бути добре, із смаком ілюстрована. Дитину приваблюють передусім малюнки, завдяки яким вона краще сприймає зміст. Саме тому серед книг для дітей-дошкільнят переважають книги-іграшки і книги-малюнки, де ілюстрації займають значно більше місця ніж текст. Діти цього віку особливо люблять віршовані казки і оповідання про природу, про різні історії з життя дорослих, твори найрізноманітніших жанрів, які б давали відповідь на «сто тисяч «чому».

Дитина молодшого шкільного віку відрізняється своєю емоційністю; вона мислить конкретно. Наприклад, слухаючи розповідь дорослих, дитина відчуває себе учасником подій. Так, казки з яскравими сюжетами, виразними образами та реалістичним описом життєвих фактів глибоко закарбовуються у свідомість дитини. Казки, на цьому етапі, розкривають поняття добра і зла, вчать розуміти і оцінювати дійсність. Дитину переконує певний конкретний факт, а через нього – ідея. Дітей цього віку цікавлять дидактичні розповіді, що демонструють певний приклад для наслідування або почуття. Книжка для дітей молодшого шкільного віку відзначається ширшою й складнішою тематикою. Особливістю літератури цієї вікової групи є органічне поєднання тексту і малюнка, де ілюстрації, як правило, кількісно переважають над словесним вираженням змісту. Коли вони органічно пов’язані з текстом, то ще більше посилюють образність викладу. Крім казок, діти цього віку охоче читають байки, вірші і оповідання, твори на історичні теми, пригодницькі книги.

Книги для підлітків (дітей середнього шкільного віку) та юнацтва відзначаються багатством тематики, жанровою різноманітністю. Підлітки в основному захоплюються науково-фантастичними творами, пригодницькою літературою; їх цікавлять теми дитинства й життя школи, твори на історичну тематику, художні біографії видатних діячів. Підлітків приваблюють цікаві подорожі, вольові герої. Героїка завжди захоплювала юних читачів. Це пояснюється особливістю їхньої психіки, прагненням до небуденного, до самоствердження і подвигів, бажанням прославитись. У художній літературі вони шукають взірець для наслідування, високого і яскравого ідеалу, бо саме у цьому віці дітям хочеться стати дорослими і виявити свої сили й свою особистість у самостійній діяльності. Образ героя відіграє вирішальну роль, адже він є носієм моралі, світогляду, допомагає читачеві визначитися у житті.

Доля читача залежить від суспільства, яке його формує, від заданих соціальним середовищем установок і зразків. У класифікації типів читачів Й. В. Гете три види читачів:

1. Ті, хто насолоджується не розмірковуючи.

2. Ті, хто судить не насолоджуючись.

3. Ті, хто судить насолоджуючись і насолоджується розмірковуючи.

Саме ці, треті, і відтворюють прочитане заново. І. Р. Бехер розвинув цю думку, уточнив, що «ті читачі, хто насолоджується не розмірковуючи, позбавляють себе повноти відчуттів, яку дає розсудлива насолода, а ті, хто судить не насолоджуючись, втрачають здатність судити, бо справжня оцінка неможлива без насолоди мистецтвом». Можна додати, що джерелом істинної насолоди може стати лише твір значимої суспільної вартості і високих літературних зразків,і в першу чергу, це художній твір для дитячого читача.

Таким чином, українська дитяча література (література для дітей та юнацтва) є мистецьким і культурологічним феноменом національного і світового красного письменства.

Дитяча література – це світ художніх творів про мікрокосм дитини, про макрокосм – Всесвіт, в якому живе і творить представник дитинства і юності. Дитяча література є органічною і самобутньою складовою української літератури зі всіма притаманними їй властивостями, як мистецтва художнього слова. Дитяча література має художню специфіку, адекватну дитячій психології, інтересам і потребам дитячого реципієнта. Найважливіші функції літератури для дітей та юнацтва – естетичне виховання і формування гармонійної особистості, творця духовних цінностей, громадянина планети і патріота.

Дитяча книга: історичний огляд, сучасні аспекти. Світ казкового дитинства для людини починається з материнської усмішки і Слова – пісні, колискової, потішок, казок тощо. Художньо-мистецьке Слово презентовано дитячою книгою. Перша прочитана книга завжди запам’ятовується дитині на все життя. Безперечно, важливо, щоб до маленького і юного читача «приходила» якісна за змістом і гарна в оформленні дитяча книга. Національне видавництво дитячої літератури «Веселка» засноване 9 березня – у день народження Тараса Шевченка – 1934 року. Спеціалізація – видання книжок для дітей різних вікових категорій, а також для батьків, педагогів, широкого кола читачів. З 2002 року виходить періодичне видання – журнал «Веселочка». Особливо значима національна видавнича програма «Веселки» у роки Незалежності України. Це справжня духовна скарбниця народу. Побачили світ більше тисячі назв книжок тиражем понад 50 мільйонів примірників. Видавництво обрало своїм символом дівчинку у барвистому віночку, що розгорнула книжку і вичитує з неї щире слово, дідусеву та бабусину казку, пізнає пісенну мову рідної України. Щодня у продажу понад 100 назв книжок. Історія питання. Видавництво було засноване у Києві 9 березня 1934 року як Дитвидав УРСР. Під час Другої світової війни припинило свою діяльність, відновлену 1956 року на базі редакції літератури для дітей видавництва «Молодь», а в 1964 року отримало свою сучасну назву. Указом Президента України № 197/2010 від 19 лютого 2010 року видавництву надано статус національного. За роки своєї діяльності «Веселка» випустила у світ понад 10 тисяч назв видань загальним тиражем 1 мільярд 131 мільйон примірників. Це фольклор та художня література – українська і народів світу, науково-художні, пізнавальні та довідкові видання. Особливе місце у «Веселчанській» видавничій програмі займає Шевченкіана. Велике значення надає «Веселка» і мовній програмі. У час національного відродження «Веселка» зосередилась на історичній тематиці. Подіями серед книжкової продукції для молодших читачів стали «Слово про Ігорів похід»,«Українські думи», «Українські билини» (упорядкування та коментарі В. Шевчука), «Історія русів» (переклад із давньоукраїнської мови І. Драча, коментарі Я. та І. Дзир), «Повість минулих літ» (переклад з києворуської мови В. Близнеця), «Буквар» Т. Шевченка, «Благослови, мати!» (колискові пісні, забавлянки, веснянки, колядки та щедрівки тощо). Книжки видавалися також у серіях: «У світі пригод», «Шкільна бібліотека», «Наукова фантастика», «Пригоди. Фантастика», «Зарубіжна фантастика», «Казки народів світу».

Огляд становлення видавництва «Веселка» та проблем дитячої літератури. Богдан Чайковський у статті «Нове видання антології» (1983) зазначає, що у видавництві «Веселка» готується до друку нова тритомна антологія української літератури для дітей, а наступний, 1984 рік – ювілейний для «Веселки». Автор пише: «Великий і дружний колектив редакторів разом з письменниками, художниками і журналістами широко відзначатиме п’ятдесятиріччя заснування на Україні спеціалізованого видавництва по випуску літератури для юних читачів». Отже, з 1934 року – за півстоліття – у світ випущено мільйони книжок, що вийшли з-під пера письменників і українських, і російських, і багатьох інших народів як Радянського Союзу, так і зарубіжних країн, передовсім країн соціалістичної співдружності. Лише за один рік видавництво «Веселка» видає 240-250 назв книжок загальним тиражем понад 40 мільйонів примірників. Прикро, але сьогодення не може похизуватися подібними фактами. Звичайно, п’ятдесят літ роботи видавництва – це роки напруженої праці, нелегких пошуків і приємних відкриттів нових талантів, це роки високих злетів, а часом і прикрих невдач. «Діяльність видавництва, мов велетенське дзеркало з чарівної казки, – говорить Б. Чайковський, – відбиває історію і стан усієї української радянської літератури для дітей. Тож, крім усього, нова тритомна антологія буде до певної міри підсумковим, етапним виданням».

На поч. 50-х рр. видавництво «Молодь», що в повоєнний час здійснювало випуск дитячих книжок, зробило першу таку спробу: видрукувало книгу великого формату – збірку «Під сонцем Батьківщини», де в алфавітному порядку було представлено невелику групу поетів і прозаїків, які писали для дітей. Видання знайомило читача з обмеженим колом письменників, не даючи широкого уявлення ні про тематичні обрії української радянської дитячої літератури, ні про її жанрове розмаїття, ані про життя й творчість самих авторів. На той час німецько-фашистська навала майже повністю знищила книжковий фонд республіки і юний читач ніде не міг прочитати про своїх улюблених письменників. Та зауважуючи, зрозуміло, слід пам’ятати, що для більш солідного видання потрібні були й відповідні умови.

У грудні 1956 року, за рішенням уряду України, відновив свою роботу Дитвидав УРСР, заснований у березні 1934 року як спеціалізоване видавництво дитячої літератури (нині – «Веселка»). На жаль, ні педагоги, ні студенти-практиканти, яким у педагогічних інститутах та педучилищах викладався курс дитячої літератури, не мали ні підручників, ані хрестоматій з української дитячої літератури як дожовтневого, так і радянського періодів. Таким чином, саме життя вимагало створення нової антології. У 1960 року така книжка (у двох томах) під назвою «Веселка» вийшла в світ. Упорядники – І. Соболь та Б. Чайковський – пішли прокладеним їх попередниками шляхом і в двох формально скомпонованих томах розмістили, так само за алфавітом, твори радянських дитячих письменників України. Щоправда, охоплення імен (80 письменників), широта тематики і художньо-мистецький рівень творів вигідно відрізняли цей випуск від попереднього («Під сонцем Батьківщини»). До того ж упорядники вважали за необхідне представити в антології і тих письменників, які зверталися до дитячої літератури лише принагідно або й зовсім не писали для дітей, однак окремі їхні твори охоче читалися школярами. Маємо на увазі Миколу Бажана, Олеся Гончара, Миколу Нагнибіду, Михайла Чабанівського та ін. Було проведено чималу роботу щодо вивчення творчості несправедливо забутих або малознаних тоді письменників. Це – Микола Дукін, Іван Ковтун, Андрій Панів, Майк Йогансен, твори яких після тривалої перерви вперше прозвучали зі сторінок антології. Не оминули упорядники й творчості Леоніда Зимного, Юрія Корецького, Давида Каневського, котрі талановито почали свій поетичний шлях в дитячій літературі, та залишили нам у спадок невеликий доробок: вони загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Наважилася антологія познайомити своїх читачів і з молодшими дитячими письменниками, які заявили про себе двома-трьома книжками: Панасом Висіканом, Василем Шевчуком, Анатолієм Дрофанем, Борисом Комаром, Всеволодом Нестайком. Видання мало ґрунтовне переднє слово, з кожним письменником знайомила читача біографічна довідка. Літературна громадськість прихильно зустріла цю антологію, рецензенти відзначали її доцільність і своєчасність виходу, а для багатьох викладачів та студентів вона замінила на тривалий час підручники й хрестоматії з української радянської дитячої літератури. А. М. Сафонова у співдружності з Д. М. Білецьким та Ю. П. Ступаком – створила й видала. На жаль, тираж видання був незначний – 1З 000 примірників.

У 50-60-х роках українська дитяча література почала розвиватися. Дитвидав УРСР щорічно випускав десятки нових збірок поезії, оповідань, повістей. З’явився посібник для педагогічних інститутів та педучилищ «Українська дитяча література» («Радянська школа», 1963), створений Д. М. Білецьким і Ю. П. Ступаком. Автори розглянули народнопоетичну творчість для дітей, доробок українських класиків – Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова, І. Франка, радянських письменників – поезію П. Тичини, М. Рильського, Н. Забіли, П. Воронька та прозу О. Копиленка, О. Донченка, О. Іваненко, М. Трублаїні. Дитяча література ставала предметом наукового вивчення, і дослідницький інтерес до неї все зростав. Закономірно, виникла потреба у перевиданні й доповненні антології «Веселка». Приступивши до підготовки нового видання, упорядники вирішили докорінно змінити його архітектоніку та зміст. По-перше, двом томам радянської дитячої літератури тепер передував ще один, окремий том, що охоплював творчість для дітей класиків та інших дожовтневих письменників України. По-друге, упорядники спробували вперше подати творців дитячої літератури і дожовтневого, і радянського періодів за одним принципом – не за абеткою, як це робилося досі, а в хронологічній послідовності. Таким чином, і поділ радянської літератури для дітей на два томи був уже не формальним. Другий том представляв письменників, які працювали на цій ниві від 1917 до 1945 рр. Третій том – письменники повоєнних років. Антологія такої структури не тільки знайомила читача з творчістю окремих письменників, а й давала уявлення про історико-хронологічний розвиток літератури для дітей в Україні протягом тривалого часу. Це видання побачило світ в 1968-1969 роках тиражем 30000 примірників.У цей період група авторів – Ф. X. Гурвич, І. М. Проценко, В. С. Савенко – видали новий посібник для педагогічних інститутів та педучилищ «Дитяча література» («Радянська школа», 1967). Однак у цьому підручнику, присвяченому широкому колу літератур – російській, народів СРСР, зарубіжних країн та країн соціалістичної співдружності, – розгляд української дожовтневої літератури обмежився творчістю Т. Шевченка, Л. Глібова, І. Франка, М. Коцюбинського і Лесі Українки, а до радянських письменників: П. Тичини, М. Рильського, Н. Забіли, П. Воронька, О. Копиленка, О. Донченка, О. Іваненко, М. Трублаїні, що були в попередньому посібнику Д. М. Білецького та Ю. П. Ступака, додавалося лише вивчення творчості І. Негоди, В. Бичка і Ю. Збанацького.

Отже, і в наступні роки тритомна антологія «Веселка», що досить широко подавала кращі зразки української дитячої літератури дожовтневого й радянського періодів, а в коротеньких нарисах повідомляла про життя й творчий шлях кожного автора, все ще правила за своєрідну підручну книгу для вивчення історії дитячої літератури в Україні, не кажучи вже про задоволення художньо-естетичних потреб читачів.

Література розвивається за своїми законами, а дитяче красне письменство має до того ж іще й свої специфічні риси розвою, і вивчення цих процесів вимагає від дослідників дедалі пильнішої уваги і заглиблення в них. Та й духовні запити читачів зростають, і не випадково зроблене вчора, навіть на доброму рівні, сьогодні вже не задовольняє творця і читача. Новий авторський колектив у складі Л. М. Кіліченко, П. Я. Лещенка та І. М. Проценка завершив роботу над добротним (на думку Б. Чайковського) посібником «Українська дитяча література», який випустило у світ 1979 року видавництво «Вища школа» для студентів педагогічних інститутів. Порівняно з попередніми підручниками, тут глибше розглядається фольклор для дітей, у розділ про класиків додатково внесено розповідь про творчість П. Грабовського, а серед радянських письменників відведено місце А. Головку, І. Багмуту й Б. Чалому. Крім того, у книжці, сказати б, пунктирно накреслені творчі портрети таких відомих письменників, як Михайло Стельмах, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Марія Пригара, Марія Познанська, Грицько Бойко, Дмитро Білоус, Лідія Компанієць, Володимир Ладижець, Микола Сингаївський, Вадим Скомаровський, Тамара Коломієць, Володимир Лучук, Віктор Кочевський, Борис Комар, Всеволод Нестайко, Віктор Близнець, Віктор Кава, Василь Бережний, Лариса Письменна, Юрій Ярмиш.

У 1982 році з’явилася російською мовою книжка українського письменника Юрія Ярмиша «Детская литература Украины» («Детская литература», 1982). Автор в історико-літературознавчих нарисах коротко висвітлює зародження української радянської дитячої літератури, подає картину її розвитку в 20-ті й 30-ті роки, розглядає її стан у часи Великої Вітчизняної війни та протягом повоєнного десятиліття і на завершення аналізує творчість письменників 60-х – початку 80-х років. Кожний період в історії дитячого письменства Юрій Ярмиш підтверджує та ілюструє літературними портретами самих творців цього періоду. Відзначимо, що у союзних республіках друкувалися збірки творів українських дитячих письменників у перекладах національними мовами. Звісно, що видавництво «Веселка», якому належить провідна роль в організації літературного процесу, у поширенні й популяризації творчості дитячих письменників України, не могло не взятися за випуск нового синтезованого видання антології. Цього разу упорядник Б. Чайковський, врахувавши досвід, досягнення і прогалини попередніх антологій, поставив собі за мету створити видання, яке б, окрім задоволення мистецьких смаків та уподобань масового читача, дало школярам високохудожні твори для програмного й позакласного читання, а також розгорнуло справжню панораму історичного розвитку й досягнень такої багатої української літератури для дітей. Зважаючи на те, що створенню дитячої літератури, як специфічної галузі словесного мистецтва, передувало використання для дитячого читання й слухання доступних розумінню підлітків ще й творів дорослого письменства, героїчного епосу, а усна народнопоетична творчість для дітей протягом багатьох віків виконувала роль власне усної дитячої літератури, упорядник вирішив, на відміну від попередніх видань, відкрити перший том кращими зразками різних жанрів українського фольклору для дітей та популярними серед юних читачів історичними піснями й думами. Далі подаються в перекладі сучасною українською мовою деякі взірці оригінальної писемної літератури періоду Київської Русі, котрі і в той час, і пізніше використовувались для патріотичного та естетично-художнього виховання юного покоління. Уперше наводяться в томі поетичні й прозові твори, звичайно, в перекладах сучасною українською мовою, видатного філософа й письменника Григорія Сковороди. Адже у своїй педагогічній практиці він використовував і рекомендував іншим наставникам користуватися народнопоетичною творчістю як засобом виховання підлітків і молоді й сам з виховною метою написав низку притч та байок у прозі, що ввійшли в дитяче читання. Внесено до тому і твори таких письменників, як: І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський та Г. Квітка-Основ’яненко. Хоча вони й не писали спеціально для дітей, проте своїми правдивими творами з народного життя, писаними живою мовою, часто забарвленими гумором, який так люблять діти, здобули популярність серед юних слухачів і читачів. Подано в томі й зразки творчості для дітей західноукраїнського поета Маркіяна Шашкевича, який уклав першу на Україні читанку для найменших. Набагато ширше представлено коло письменників пошевченкової доби. Істотно відрізняються від попередніх випусків другий і третій томи нового видання антології «Веселка». Радянську художню літературу для дітей представлено у хронологічній послідовності, але відповідно до родового принципу – кожному видові відведено окремий том: поезії – другий, прозі – третій. До речі, в третьому томі вперше подаються драматургічні твори. Такий поділ не тільки виразніше показує здобуток письменника, а й до певної міри малює ширшу картину як історично-хронологічного розвою, так і своєрідних умов зародження, становлення й розвитку кожного з видів жанрів радянської дитячої літератури в Україні. Обидва томи поповнені багатьма новими іменами.

«Книжка для маленьких читачів (дошкільного та молодшого шкільного віку), відображаючи загальні тенденції розвитку великого книжкового мистецтва, має специфічні закономірності, – констатує Людмила Щукіна у статті «Ілюструванню книги постійну увагу», – і тому гідна окремої розмови». Відзначаючись широкою географією, тематичним і жанровим розмаїттям, великими тиражами, саме вона принесла видавництву «Веселка» немалий успіх на республіканській, всесоюзній і міжнародній арені.

Якісні зміни видань «Веселки» 80-х років органічно пов’язані з ідейно-образними і пластичними пошуками книжкових графіків попередніх десятиліть. Ті художники, які починали у 60-70-ті роки, визнані досвідчені ілюстратори: Г. Якутович, С. Артюшенко, В. Євдокименко, В. Мельниченко, М. Стороженко, М. Пшінка, В. Савадов, В. Голозубов, А. Василенко, Н. Денисова, Ю. Крига, О. Івахненко, Г. Кузнецов та інші. Продовжуючи плідно працювати у царині дитячої книжки, ці майстри створили цілий ряд мистецьких робіт. За останні роки книжки стали яскравіші, декоративніші, з’явилося багато цікавих робіт ілюстраторів різних поколінь, проте в масовому виробництві ще не вдалося повністю позбутися маловиразності оформлення, подолати тенденцію до безконфліктності, що йде від 70-х років. Художників більше приваблюють традиційні видання: вітчизняна і зарубіжна класика, історико-революційна, воєнно-патріотична, науково-художня теми.

І, звісно, найщасливішим жанром лишається казка, яка дала нам яскравих професіоналів-казкарів. Справжнє свято казки подарувала дітям художниця В. Мельниченко: «Рукавичка», «Пан Коцький», «Телесик», «Ходи, сонку, в колисоньку», «Колобок», «Кривенька качечка», «З якої казки?». Та вигадлива пластична мова, жива і щедра, сповнена м’якого гумору, розкутість, з якою художниця розгортає казкову тканину, імпонують дитячому сприйняттю. Стримані, врівноважені, конструктивно злагоджені ілюстрації С. Артюшенка вирізняються ясною логікою, зрілою майстерністю. В. Ігнатов, І. Вишинський, С. Кім, О. Кошель, П. Гулин та Н. Кирилова при всій несхожості графічної поетики показали прагнення до простих, ясних, сповнених внутрішньої сили казкових образів. На фольклорній основі вирішене оформлення серійних видань казок, де кожний художник зумів відчути характер і неповторність національного духу кожного збірника. Яскраві, промовисті обкладинки та ілюстрації циклу «Казки народів світу» (розпочатого ще в 70-ті рр.) відкрили перед дітьми безмежний світ казки, перетворений примхливою фантазією художників. У рамках макета, всієї технологічної структури тут яскраво проявився індивідуальний почерк, самобутній підхід кожного ілюстратора. Таємнича атмосфера чарівного, незвичайного передана в контрасті масштабів, зміщеному графічному просторі ілюстрацій П. Гулина і Н. Кирилової («Чеські народні казки», «Словацькі народні казки»). Лаконічною пружною лінією і м’якою колірною плямою ліпить живі образи С. Кім («Англійські народні казки», «Французькі народні казки», «Італійські народні казки»). Гостросюжетні польські казки подані Н. Котел та І. Вишинським у стрімкій динаміці, напружено-емоційній і захоплюючій. Орнаментально-конструктивна форма і чітка лінія у В. Ігнатова («В’єтнамські народні казки») підкреслюють площину сторінки і стрункість ритму розворотів. У цілому професійна майстерність художників дитячої книжки зросла. Вона проявилася не тільки в умілому малюнку, гостроті й сміливості композицій, у більшій увазі до форми, площини аркуша і до макета. Кращі видання з'явилися завдяки глибокому розумінню літературного твору, прагненню пластично передати не стільки сюжетні колізії, скільки його глибинний зміст і образ. Більш органічними стали сплави фантастичного і реального, побільшало алегоричних і асоціативних образів. Дитячу ілюстрацію збагатила нова грань образності – гротеск, іронія, доречні й зрозумілі дитині не тільки в гумористичних творах. Звернення художників до романтичної гротесковості допомагає їм відтворити в зрілих образах метафоричну сутність дитячих видань. Стилістика, зумисне позбавлена красивості, «правильності», надала гострої виразності графічній мові. Впевненіше увійшов у дитячий світ жанр літературної казки (пригодницька, фантастична, на історичну і сучасну тему; перекладна і вітчизняна). Вона ще вимагає належної уваги з боку ілюстраторів. Більша частина таких видань вирішена аскетично: чорно-білі малюнки з кількома кольоровими ілюстраціями-накидками. Але навіть у вузьких виробничо-поліграфічних рамках художникам вдалося цікаво розкрити захоплюючий, сповнений живого гумору казковий світ, використовуючи можливості макета, шрифта, композиції, заселяючи книжку гострохарактерними образами (О. Кошель, «Подорож по золоті краплини» Григорія Усача; В. Ігнатов, «Таємниця країни Суниць» Радія Полонського; Р. Сахалтуєв, «Таємниця острова Корал» Ігоря Січовика; А. Василенко, «Хатка в березовому лісі» Михайла Стельмаха та ін.).

Важко ілюструвати для дітей народно-поетичні твори (вірші, пісеньки, лічилки, приказки). Майстерність подачі метафор, гіпербол та інших тропів полягає в тому, щоб не вдаватися до недоступної дітям умовності, або навпаки – до пластичної прози. Звичні закони світу в графічній поетиці Н. Денисової, Н. Кирилової та П. Гулина, В. Морозової, В. Ковальчук змінені уявою художників, ніби за допомогою чарівного скельця: порушені перспективи, масштаби, просторова логіка. Тим природніше тут почувають себе казково-поетичні герої. Знайдена міра умовності, внутрішній зв'язок з дитячою грою, єдність тексту і зображення. В більш реальному пластичному середовищі (іл. Ю. Криги, К. Сулими) посилена метафоричність самих образів і їхніх взаємовідносин. Пошуки складнішого просторового вирішення ілюстрацій пожвавились і в інших жанрах дитячої літератури. Посилилась увага до кольору – основного виражального елемента книжки для малят з його декоративними, формотворчими і емоційними функціями. Значна частина художників відмовилась від контуру, розкриваючи формотворчу та декоративну сутність кольору. Звідси і вибір техніки: акварель, гуаш, темпера.

Прагнучи виразності, деякі художники звернулися до прийомів станкової графіки і живопису, які дають більше свободи у передачі особистого сприйняття літературного твору, у психологічній трактовці. Разом з тим такий підхід сприяв появі ілюстрацій з переважанням сюжету, з тональними перевантаженнями. Іноді крізь зовнішнє благополуччя, обтічність ілюстрацій проглядає необдумане ставлення до давно знайденого. Найбільше від такої «традиційності» страждає «серйозна» тема. Узагальнені, монументалізовані графічні форми В. Безкаравайного, В. Савадова, В. Євдокименка – художників, які працювали в історико-революційній і воєнно-патріотичній темі ще в 70-х роках, так само актуальні сьогодні, видозмінюючись відповідно до вимог часу У виданнях «Дороге ім’я» 3. Воскресенської, «Вічно живий» Я. Пінясова «Подорожній, що несе іскру» К. Янева прослідковується творче зростання художника В. Безкаравайного: форми стали виразніші, організованіші, ціліснішим є оформлення книжки. Яскравіше проявилася цінна якість його ілюстрацій – задушевність і простота розмови художника з дітьми. В урочистості ритмів, у суворій стриманості образів ілюстрацій В. Савадова до збірника оповідань «Крейсер «Аврора» видно прагнення художника до цільного, лаконічного образно-пластичного вирішення. Орієнтуючись на кращі традиції радянської книжкової графіки, він шукає різноманітності відтінків виражальних засобів. Залежно від емоційної тональності літературного твору В. Савадов всім образним строєм підкреслює лірику («Слово про матір» А. Костецького) або глузливий гротеск (образи ворогів у «Казці про Хлопчиша-Кибальчиша» А. Гайдара). Активні пошуки молодих художників в історико-революційному і воєнно-патріотичному жанрах виходять за рамки усталеного, звичного. Сміливе пластично-просторове втілення часу («Червона зірочка» А. Потапової) спрямоване О. Міхнушовим на активне сприйняття дитиною історії і сучасності. Цілком реальні зображення О. Литвинова (казка В. Гужви «Пригоди бувалого солдата»), проникнуті лубочною наївністю й іронічним підтекстом, сприймаються випукло і незвично. Поява оригінальних, цікавих рішень свідчить про те, що можна знаходити сучасні виражальні форми і в «традиційному» жанрі.

Широко знайомить «Веселка» маленького читача з українською, російською і зарубіжною класикою. Безсумнівним успіхом є видання: «Червона Шапочка» братів Грімм (В. Мельниченко), «Пригоди барона Мюнхаузена» Е. Распе (Н. Котел, І. Вишинський), «Гидке каченя» Г.-К. Андерсена (О. Ігнащенко), «Лис Микита» І. Франка, «Мауглі» Р, Кіплінга (С. Артюшенко), «Капітанка» А. Чехова (В. Гордійчук), «Зимовье на Студеной» Д. Маміна-Сибіряка (О. Міщенко), «Рожева хмаринка» Жорж Санд (С. Кім) та ін. Нове, талановите явище в художній шевченкіані – ілюстрації О. Івахненка до творів Великого Кобзаря. Збірник «Садок вишневий коло хати» продемонстрував культуру органічної співтворчості ілюстратора О. Івахненка та оформителя В. Юрчишина. Видання свідчить не тільки про високий рівень майстерності обох художників, але і про широкі можливості сучасного книговидання. Ця книжка є прикладом роботи над оригінальною подачею матеріалу, пошуків ясного, простого для сприйняття дітей макета, продуманості кожної деталі. Завдяки увазі до макета, обкладинки і шрифта дитяча книжка стала краще організованою. Слід вітати появу дизайнерів книжки, які співробітничають з ілюстраторами.

Класична поезія для дітей – складний матеріал для ілюстрування. Широка вікова орієнтація ще більше ускладнює завдання. Можливо, тому такі видання звучать невпевнено. Скажімо, в ілюстраціях серії російської поезії XIX – початку XX ст. (Пушкін, Лєрмонтов, Бунін, Фет, Кольцов, Єсенін, Блок та ін.) багато природи взагалі, вона позбавлена емоційності, романтичності – цих сильних засобів проникнення в дитячу душу. Різні за стилем художники (А. Белюкін, М. Левчишин, В. Мітченко) у своїх малюнках ледве торкнулися стильових особливостей поетів і епох. Ілюстрації цих художників перевантажені деталями, грішать марнотратністю мови, не властивою поезії. Живий інтерес викликають збірники віршів, казок, оповідань класиків української дожовтневої літератури і сучасних авторів, народних прислів'їв та приказок «Веселі пригоди» (худ. В. Боковня) та «Ой весела в нас зима» (худ. Л. Постних). Таке широке охоплення літературного матеріалу дає дитині цілісне уявлення про багатство жанрів і стилів, несе всебічну інформацію про життя, не стомлюючи сприйняття. Малюнки в названих збірниках – лаконічні, сповнені динаміки, збагачені теплим гумором. Сторінкові й текстові, фонові й ажурні, сюжетні й пейзажні ілюстрації об'єднані макетом і стильовими ознаками кожного художника.

Літературою для малят в основному займаються молоді художники, які внесли свіжий струмінь у якісну зміну книжки. Однак у їхніх творчих пошуках проявилися і слабкі сторони. Так, наприклад, тенденція до власного тлумачення книжки художником, яка проникла і в ілюстрацію для найменших, сприяла розвиткові творчих індивідуальностей, розмаїттю стилів. Але захоплення самовираженням приводить деяких ілюстраторів, талановитих у своїй суті, до відчуження від стилю письменника, до нівелювання самобутності літературного твору. Останнім часом у дитячих виданнях простежується тенденція до уповільнення зображального ритму книжки. Цьому сприяє звичка обрамляти композиції, перевантаженість сторінкових ілюстрацій, брак свободи виходу за полосу. Скутість охоплює часом і малюнок. Надмірна ретельність у прорисовці гасить декоративні якості кольору, притуплює живу гостроту форми, парадність, псевдонародність, але ще не хочуть сходити акуратно виписані, солодаві дітки-цяці, яких зустрічаєш у виданнях сучасної тематики. Причина не тільки в складності створення образів дітей нашого часу. Художнику часом пропонується маловиразна, поверхова література, яка не сприяє творчій ініціативі. Банальність імпонує невибагливому покупцеві, вона легко сприймається і тому дуже живуча. Порівняно з прозовими творами на сучасну тематику краще ілюструються поетичні видання, тут більше цікавих знахідок (збірник віршів «Рідна Вітчизна», худ. В. Мельниченко). В ілюстраціях масового випуску дитячої книжки спостерігаються ознаки, які й роблять видання посередніми, невиразними – це здрібнення форм, метушливість, манірність, частковість, неуважність до конструкції книжки, відсутність орієнтації на класичну ілюстрацію, на досягнення інших видів мистецтва: монументального, декоративно-прикладного, театру і кіно. Відійшли в минуле «дослівна» оповідність, надто прямолінійний зв'язок з натурою, поступаючись місцем більш складним взаємовідносинам між образом, письменником, художником і життям. Зійшли з дошкільних сторінок «Межи люди» П. Усенка, худ. Н. і О. Ковалі; «Кіт Мартин» Д. Павличка, худ. В. Ковальчук; «Де літо живе?» А. Костецького, худ. В. Боковня.

Про сьогодення (80-ті) широко і цікаво розповідає документально-фантастична повість «Де починається завтра» В. Чистякова, Г. Стоянової, Л. Сороки (худ. Г. Ясинський). Але такі можливості не використовуються повністю. Видавництво, на жаль, мало практикує випуск збірників на етичні, пізнавальні, профорієнтаційні та ін. теми. Художньо-пізнавальні оповідання для маленьких читачів теж вимагають ширшого випуску, тим більше, що є приклади вдалого вирішення таких видань («Чом вона сплюшка, а він – королик?» М. Леденцова, худ. В. Посохов). Риси сьогодення, тривожний дух нашої епохи особливо гостро відчутні в науково-пізнавальній дитячій літературі. Контрастні зіставлення малюнків, фото, старих гравюр («Ключ на старт! Пуск!», худ. Є. Сендзюк, Є. Ільницький) дають дитині фантастичне прочитання достовірного матеріалу, відтворюють захоплюючу картину Всесвіту. Невеликий тематичний план редакції науково-художньої літератури забезпечує в основному середній шкільний вік. Хоча чудові видання: «Життя Землі» В. Уткіна, «Симфонія життя» А. Топачевського (худ. Г. Кузнецов), «Знай, люби, бережи» А. Давидова (худ. О. Міхнушов, О. Зенич), тритомник «Енциклопедії чудес» В. Мезенцева (худ. М. Ємельянов, І. Комяхова) – своїми експресивними малюнками, багатими розворотами і яскравими обкладинками, безсумнівно, приваблюють і маленького допитливого читача. Значно розширилась і набрала сили редакція книжок-іграшок, настільно-друкованих ігор та ігрових занять. Книжка-іграшка – це та ж ілюстрація, тільки об’ємна, активна, створена на синтезі кількох мистецтв: книжкового, сценічного і прикладного. За останні роки стало більше кольорових, широкоформатних, складних по конструкції «виробів». Сама різноманітність видань (вирубки, ширмочки, панорамки, малоформатні книжки, розмальовки, саморобки) дає поштовх до пошуку оригінального конструктивного вирішення. Максимально використовуючи найпростіші форми вирубки, художники винаходять дотепні прийоми, що перетворюють читання в захоплюючу гру (худ. І. Остроменська – «Під грибом» В. Сутєєва, О. Касьяненко – «Рукавичка», В. Ковальчук – «Ясоччин садок» Н. Забіли, Е. Кирич, В. Врублевська – «Домашня адреса» О. Костинського).

Редакція»Веселки» розробляє багато жанрових і тематичних серій. Пізнавальні цикли: «Якщо уважно довкола подивитися», «Сонечко», «Колобок» – відкривають перед маленькими читачами і глядачами щедру багатогранність навколишнього світу. Ці видання відзначаються різноманітністю подачі зорового ряду: калейдоскоп просторових рішень, контрасти загального і часткового, несподівані зіставлення різноформатних кадрів. Відчуваючи міру узагальнення кольору і форми, художники наближають глядача до реального, не впадаючи в натуралізм. Добре і винахідливе мистецтво О. Рубіної, О. Зенич, Л. Харлампієва, О. Животкова, І. Комяхової, В. Морозової, О. Лебідь, Н. Чернишової знаходить визнання у маленьких читачів. Як і раніше, користується успіхом у дітей жанр гумористичної книжки-картинки. Веселі мізансцени помітно збагатились операторсько-режисерською майстерністю монтажу, елементами алегоричності та фантастики («Де ростуть пиріжки з маком», «Дружок Годинничок», «Як дружити з Драконником», автор-художник В. Горбачов). Не кожний художник-графік може оволодіти специфікою дитячої ілюстрації. Велике значення має рівень професійної підготовки випускників художніх і поліграфічних вузів. Студентам необхідна своя база для реалізації книжкових ідей. Для того, щоб з’являлися хороші книжки, Держкомвидав УРСР повинен передусім дбати про кадри художників та художніх редакторів. Маючи гостру потребу в кадрах, видавництво «Веселка» звертається до творчості ілюстраторів з різних областей, республік, запрошує випускників інститутів. До видавництва прийшла нова плеяда молодих: К. Штанко, О. Сосновська, Г. Журновська, О. Якутович, С. Лопухова (Київ), М. Мироненко (Харків), О. Литвинов (Одеса), В. Ковальчук (Львівська обл.), Н. і О. Коваль (Черкаси). Ці художники зарекомендували себе як здібні ілюстратори книжок для дітей. На останній республіканській книжковій виставці з'явилися нові імена молодих графіків. Роботи багатьох з них примітні живим пошуком, розумінням специфіки дитячої книжки. Безперечно, талановиті художники: О. Лисенко, А. Євсєєнко, А. Твердий, Л. Алексєєнко, Т. Юрченко (Київ), С Зайцев (Одеса), Л. Сторожук (Харків), О. Скорупська (Хмельницький) І. Спичек (Кіровоград). Художникам-початківцям важко пристосуватися до темпу книговиробництва, до жорстких термінів. Завдання редакторів – підтримати їх, застерегти від помилок. Для того, щоб з'явилися нові сили, нові цікаві рішення, необхідно сміливіше ризикувати і художнику, і редактору, а також усім, хто має причетність до книговидання.

З розвитком поліграфії окремі видання стали відтворюватися якісніше, одначе на виставках, де ми зустрічаємось з оригіналом, помітні серйозні розходження між можливостями художника і виконавською здатністю поліграфії. Мається на увазі не тільки точність відтворення ілюстрацій, але й обмеженість асортименту паперу, палітурного матеріалу. Що ж стосується оправ, то дитяча книжка перебуває в дуже невигідному становищі – обладнання розраховане тільки на об’ємні книжки. Тому тоненькі книжечки з твердим плівочним покриттям можна оправляти тільки вручну. Немає поліграфічних машин і для виготовлення багатьох видів ігрової продукції, художній рівень її дуже знижує неякісний картон (хром-ерзац). А залежність тематичного плану редакції книжок-іграшок від поліграфічної фірми на роки затягує випуски, які втрачають свою актуальність. Дитячі книжки друкуються на декількох підприємствах Києва та в інших містах, що перешкоджає прямому зв’язку художника з поліграфією. Видавництво не має своєї бази, своєї фабрики, яка б виготовляла тільки дитячі книжки. Всі ці організаційні проблеми, від яких залежить якість дитячих видань, вимагають вирішення. Адже книжка для малят – велика духовна цінність, на базі якої формується світогляд майбутнього підлітка, юнака, дорослої людини.

Сучасні видавництва української дитячої літератури. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» – провідне українське видавництво дитячої літератури, одне з найвідоміших дитячих видавництв Східної Європи. Перше приватне дитяче видавництво незалежної України. Перша «абабагаламазька» книжка «Українська абетка» побачила світ у липні 1992 року. (Перша сторінка першої книжки починалася з «Ангела»). У перекладі з дитячої мови «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» це, власне, і є «абетка» (так називав її герой оповідання Івана Франка «Грицева шкільна наука»). Понад половину видань «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» здобували перемоги на поважних книжкових конкурсах, а кілька мільйонів «малят від 2 до 10» називають «абабагаламазькі» книжки своїми улюбленими. Заснував видавництво відомий український письменник Іван Малкович.

Видавництво «Пелікан» започатковано у 2004 році як один з перспективних напрямків Видавничого будинку «Фактор». З 2006 року видавництво «Пелікан» вийшло на ринок як самостійне видавництво. Мета – прищепити підростаючому поколінню любов до книги, сприяти розвитку національної видавничої справи та книгодрукування, а також популяризації творчості українських авторів за межами України. Головним напрямком видавництва «Пелікан» є видання книг для дітей будь-якого віку. Видання літератури для дітей – це дуже цікавий і водночас відповідальний процес, адже саме перші прочитані книги формують світогляд дитини. Книги видавництва «Пелікан» створюються відомими письменниками, ученими, дитячими психологами та педагогами, їх ілюструють найкращі художники України. Видавці ретельно обмірковують зміст, оформлення та виконання кожної дитячої книги. Книги допомагають дитині пізнавати навколишній світ, стають її незамінними супутниками на відпочинку та вірними помічниками в навчанні. Авторський портфель постійно розширюється. Крім того, видаються книги відомих авторів, читачі за нашою допомогою відкривають для себе й нові імена талановитих українських письменників. Дошкільників та їх батьків, поза сумнівом, зацікавлять дитячі книги серії «Енциклопедія для маленьких вундеркіндів». Книги цієї серії допоможуть малюку підготуватися до школи, позбутися дитячих страхів та агресії, навчать його стежити за своїм здоров'ям, бути ввічливим і добрим, а батькам – організувати дитячі та сімейні свята. Кожному школяреві будуть цікаві книги серії «Чарівний ліхтар», до якої включено адаптовані тексти творів, що здобули світове визнання. Секрет «Чарівного ліхтаря» полягає в тому, що кожен розділ твору супроводжується «Енциклопедією» – ілюстрованим коментарем, який містить наукову інформацію про найрізноманітніші речі – чи то лицарська зброя, історія кораблебудування, чи то тваринний світ Амазонії. Відкриваючи книги цієї серії, стаєш не лише читачем, а й учасником описаних подій – ілюстрації змінюють одна одну, як кадри на екрані. Чудово ілюстровані дитячі енциклопедії серії «Золотий перетин» сподобаються читачам будь-якого віку. Навіщо вікінгам роги та в чому магія берсерків? Які бувають галактики і чому в місячних морях немає води? Як король Артур отримав меч Ескалібур і чому птаху Феніксу не страшний вогонь? Відповіді на ці та багато які інші запитання, а також цікаві та корисні знання, маловідомі подробиці про знайомі речі, вражаючі факти, захоплюючі деталі – усе це дитячий читач знайде на сторінках дитячих енциклопедій серії «Золотий перетин». Видавництво «Пелікан» – активний учасник національних і міжнародних книжкових виставок, ярмарків та конкурсів: Bologna Children’s Book Fair, Frankfurter Buchmesse, Moscow International Book Fair, «Форум видавців», «Світ книги», «Книжковий дивосвіт України», «Зелена хвиля», «Хортицькі джерела». Книги відзначено численними дипломами та нагородами. «Але найбільша нагорода для нас – це визнання наших юних читачів», – зазначають видавці.

Українське видавництво дитячої такультурологічної літератури «Грані-Т» (Грані творчості) засновано в лютому 2006 року. Має два пріоритети діяльності – дитячий та культурологічний. Кредо видавництва: розкривати нові, часом несподівані грані творчості письменників, художників, редакторів та дизайнерів. До 2009 року «Грані-Т» видало понад 300 книг, більшість з яких сформовано у різноманітні серії. «Грані-Т» активно бере участь у різноманітних виставках та благодійних акціях, які покликані допомогти дітям з соціально незахищених груп, сиротам та неповносправним дітям. У 2009 році видавництво визнане переможцем Національного конкурсу «Благодійник року» в номінації «Вітчизняна компанія – малий бізнес». Благодійні акції видавництва: Сімейний клуб «Грані здоров’я», Соціальний проект «Доторкнутися до слова», Благодійний проект «З книгою – до дітей!», Соціальний проект «Вчися перемагати», Всеукраїнський соціальний проект «Дбаємо про майбутнє України!».

Таким чином, в Україні зареєстровано кілька тисяч видавництв, але багато з них займаються не художньою літературою, а друком буклетів і листівок. Ще частина хоче отримати гроші від автора, а що буде з накладом, нікого вже не цікавить. Якщо на збірку віршів або оповідань молодий автор ще може зібрати гроші і сподіватися на удачу, що його книгу помітять читачі, то шлях до читача для прозаїка-романіста набагато складніший. Авторові книги потрібно знати, що кожне видавництво – це динамічне утворення. Змінюються умови на книжковому ринку, відбуваються суспільні перетворення, коригуються читацькі запити, у самих видавництвах змінюються працівники або політика щодо співпраці з новими авторами. Кожне видавництво розвивається, тому, якщо за умови відмови у друці потрібно звертатися до іншого видавництва. Доцільно стежити за тенденціями, натхненно працювати над творами і вірити у творчий успіх. Входження дитини у книжковий всесвіт відбувається, перш за все, за допомогою літератури, спеціально створеної для дітей. Саме дитяча література живить розум та уяву дитини, відкриваючі нові світи, образи та моделі поведінки, будучи унікальною основою духовного розвитку особистості (http://1576.ua/books/dutyacha_literatyra тексти).

Літературні премії у галузі дитячої літератури. Вадим Скуратівський зазначає, що «значення літературних премій у сучасному суспільстві велике, адже саме завдяки їм масова зіниця зупиниться на котромусь із вартісних імен і таки хоч-не-хоч, а прочитає. А отже, твори таким чином, попри все, доходять до читача й виконують свою функцію.