Коваль Т. П., старший викладач кафедри української філології Хмельницького національного університету

Дитяча література

Підручник

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………………………….

1. Українська література для дітей та юнацтва як мистецький, культурологічний феномен

Тема 1. Дитяча література – самобутня складова української художньої словесності

Лекція 1

Дитяча література як органічне поєднання словесного мистецтва з педагогікою………………………..

2. Прадавні витоки української дитячої літератури

Тема 2. Народні реліквії – українська міфологія, фольклор, їх роль у формуванні світогляду дитячого реципієнта.

Лекція 2

Дитячий фольклор: міфологічні схеми, класифікація, родова і жанрова своєрідність. Давня література (XI-XVIII ст.): Філософія вчинку Добра…………………………………………………………...............................

3. Гумористичний енергопотенціал української дитячої літератури

Тема 3. Читання гумористики як катарсичний метод формування оптимістичної життєвої позиції юного читача.

Лекція 3

Роди, жанри дитячої гумористики. Специфіка віршованих творів………………………………………

Лекція 4

Виховання дитячого реципієнта засобами сміхології: українська гумористична проза…………………

4. У творчій майстерні творців «великої літератури для маленьких читачів»

Тема 4. Мистецькі та дидактико-педагогічні принципи дитячої літератури

Лекція 5

Художні обрії поетичних та прозових творів української дитячої літератури (XIX - XX ст.)……………

Лекція 6

Українські письменники про «дивосвіт» босоногого дитинства у роки воєнного та післявоєнного лихоліття.

5. Проблеми дитячої літературної просвіти у контексті соціокультурного розвитку Української держави XXI століття.

Тема 5. Векторність реформуваня української літератури для дітей та юнацтва на сучасному етапі розвитку національного мистецтва Слова.

Лекція 7

Огляд сучасної української дитячої літератури (ХХІ ст.): перспективи розвитку………………………..

Лекція 8

Історія національної дитячої літератури – літопис Духовності…………………………………………..

ВСТУП

Згідно з Концепцією гуманітарного розвитку України метою суспільного розвою є максимальне розкриття потенціалу кожної людини у всіх сферах її діяльності, тому основним принципом є людиноцентризм. Особлива роль у формуванні особистості належить художній літературі, яка залучає людину до цінностей національної культури. Дитяча література покликана відтворити «художній літопис ранку людського життя», виховувати юних читачів прекрасними прикладами, навчати розумного, доброго, «найскладнішої науки в світі – науки життя» (за М. Слабошпицьким). Програма з навчальної дисципліни «Дитяча література» передбачає вивчення основних етапів становлення, розвитку дитячої літератури як мистецького феномену та складової соціокультурного розвитку України. Акцент уваги зміщено на специфіці літератури для дітей, персоналіях дитячих письменників України та діаспори, аналіз художніх текстів. У програмі вистежуються соціально-політичні передумови виникнення проблеми української дитячої літератури сьогодення. Міжпредметні зв’язки реалізовано в огляді кращих зразків світової класики та літератури для дітей діаспори. Програма передбачає апробацію методу дискусії та рольової гри на практичних заняттях. Однією із форм поточного контролю є літературна творчість студента. У полі зору програми є методичні основи викладання української літератури у школі. Теоретично-практичне наповнення програми курсу «Дитяча література» має на меті якісну підготовку майбутніх філологів до педагогічної діяльності за фахом.

Предмет навчання: твори для дітей письменників України та діаспори; аналіз художніх текстів; методичні основи викладання української літератури у школі.

Зміст навчання: дитяча література, дитячий фольклор, історія української дитячої літератури; літературна казка, дитяча гумористика, персоналії дитячих письменників, українська періодика для дітей, дитяче кіно, літературні премії у галузі літератри для дітей та юнацтва; міжпредметні зв’язки, основи психології «дитинства» та «юності»; особливості художнього сприймання дитячого реципієнта; методичні основи викладання української літератури в школі; дискусія, рольова гра; проблема дитячої літератури у контексті літературного та соціокультурного розвитку України ХХI століття.

Мета дисципліни – проаналізувати етапи становлення та розвитку української дитячої літератури як мистецького феномену та як складової національного літературного процесу. Акцентувати на завданнях, специфіці літератури для дитячого читання. Визначити ідейно-художню цінність літературних творів. Проаналізувати зміст шкільних програм з української літератури. Зробити аналіз художніх текстів відповідно до схем літературознавчого, філософського, психологічного, культурологічного, шкільного аналізів твору. Ознайомити майбутніх педагогів-філологів з проблемами дитячої літературної просвіти у контексті розвитку національної культури та українського суспільства в цілому. Стимулювати літературну творчість майбутніх учителів української словесності. Зацікавити студентів актуаліями української дитячої літератури.

Завдання – розкрити своєрідність української дитячої літератури; зосередити увагу студентів на тенденціях становлення, розвитку, проблемах української літератури для дітей; об’єктивно оцінити художні змагання українських письменників у сфері дитячого читання; навчити майбутніх філологів ефективно використовувати на уроці-аналізу твору дитячої літератури методи дискусії та рольової гри; виявити креативний потенціал студентської молоді. Зацікавити студентів до системного вивчення національної дитячої літератури.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати:

роль, місце, значення дитячої літератури у контексті літературного та духовного національного розвитку;

основи психології представників дитинства та юності;

особливості творчого акту натхнення у творчій майстерні автора дитячої книги;

особливості сприймання та інтерпретації твору мистецтва, регулюючі чинники;

особливості української дитячої літератури як мистецького феномену;

прадавні витоки, періодизацію українського дитячого фольклору та дитячої літератури;

твори для дітей давньої, нової, новітньої, сучасної української літератури та діаспори;

закономірності розвитку жанрів дитячої літератури;

специфіку, художньо-естетичні принципи дитячої гумористики;

загальнолюдські та національні художні коди дитячої літератури

персоналії дитячих письменників ХХI століття в Україні та діаспорі

методичні основи викладання української літератури в школі

технологію методів дискусії та рольової гри;

соціально-політичні причини деструкції «світу» дитячої книги в українському соціумі

Студенти повинні уміти:

• характеризувати основні тенденції розвитку української дитячої літератури;

• знати персоналії дитячих письменників України та діаспори;

• об’єктивно визначати мистецьку цінність художніх творів для дітей згідно з специфікою дитячої літератури, віковими та індивідуальними особливостями дитячого реципієнта;

• аналізувати художній текст, оперуючи апаратом літературознавчих, філософських, культурологічних категорій;

• впроваджувати метод дискусії, рольової гри на уроках української літератури;

• визначати роль, місце української дитячої літератури у контексті світової літератури та літературного та соціокультурного розвитку України;

• знаходити власні шляхи стосовно реформування літературної просвіти в Україні.

ЗМІСТ

Вступ

Українська література для дітей та юнацтва як мистецький, культурологічний феномен

Тема 1. Дитяча література – самобутня складова української художньої словесності

Лекція 1

Дитяча література як органічне поєднання словесного мистецтва з педагогікою………………………..

План

1. Мета, завдання курсу «Дитяча література».

2. Визначення поняття «дитяча література».

3. Політичні ідеології у сфері дитячої літератури.

4. Вікові та індивідуальні особливості художнього сприймання дитячого реципієнта.

1. Дитяча література – частина загальної літератури, а отже, є мистецтвом слова. Дитяча література є феноменом, складовою літературного процесу, проблемою літературної просвіти і соціокультурного розвитку і України ХХІ століття. Основна оригінальна риса – органічне поєднання мистецтва з вимогами педагогіки: врахування інтересів, пізнавальних можливостей і вікових особливостей дітей. Морально-естетична позиція українських дитячих письменників володіє здібністю наблизити світ дітей і дорослих, не заперечуючи при цьому своєрідність того та іншого, а знаходячи шляхи для взаєморозуміння, для новаторства у сфері ціннісних традицій поколінь.

Дитяча література є одним із ефективних засобів виховання зростаючого покоління. Знання дитячої літератури, закономірно, необхідне для майбутніх філологів-педагогів. Дитяча література є складовою літературознавчої науки й водночас однією із філологічних дисциплін, що вивчаються у вищих педагогічних навчальних закладах. Як навчальна дисципліна вона має на меті текстуальне вивчення художнього доробку митців і вивчення історії літератури, що адресована дітям, а також літератури, що від початку дітям не призначалася, проте згодом увійшла в коло дитячого читання.

2. Визначення поняття «дитяча література».

Уперше теоретичне обґрунтування необхідності створення дитячої літератури дав чеський педагог-гуманіст Ян Коменський у «Великій дидактиці» (1633-1638). Першою дитячої книжкою є його «Світ у малюнках» (1658). Спочатку дитяча література ототожнювалася з навчальною (підручники). Писана дитяча література з’являється в середині ХVІІ століття в Західній Європі. У Росії – ХVІІІ-ХІХ ст. Вперше про дитячу літературу як мистецтво слова заявили революційні демократи, які наголошували на тому, що дитяча література повинна бути зорієнтована на розвиток естетичної свідомості дитини, на формування її свідомості. Зокрема, В. Г.Бєлінський вважав, що в ідеалі дитячий письменник повинен володіти такими якостями: талант, знання психології дитини, простота, ясна душа, жива уява, всебічність знань, любов до дітей. «Дитячим письменником треба народитися, а не зробитися», – відзначав В. Бєлінський. З цього приводу видатний педагог Василь Сухомлинський сказав: «Любов виховує майбутню дитину». Відстоюючи реалізм і народність, В. Бєлінський вважав дитяче читання важливим чинником виховання почуття патріотизму: «Дитячі книги пишуться для виховання, а виховання – велика справ. Ним вирішується доля людини». К. Ушинський зазначав, що головним завданням дитячої книги є прагнення викликати емоційне ставлення дитини до знань, прагнення пізнання світу, прищеплення навичок самостійного мислення. Помітний внесок у цій сфері зробив Л. Толстой («Нова абетка», «Російські книжки для читання»), письменник ставив питання про взаємозв’язок дитячої літератури з педагогікою, акцентував на необхідність зв’язків етичних з естетичними у творах для дітей. Українські митці дбали про видання дитячої періодики. Іван Франко виступає теоретиком і критиком дитячої літератури («Лектура для дітей», «Байка про байку»). Письменник переконував про важливість позитивного виховного впливу дитячої літератури на формування особистості дитини. Сучасний український літературознавець М. Слабошпицький стверджує: «Так, дитяча душа – наче чистий аркуш паперу, на якім можна записати будь-який зміст. Але зробити це можна тільки з тактом, умінням, а головне – з повагою до маленької людини».

Міжнародний день захисту дітей (англ.«International Children's Day») – святкується щорічно 1 червня. Свято засновано у листопаді 1949 року у Франції (м. Парижі)  рішенням конгресу Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше Міжнародний день захисту дітей відзначався у 1950 році. Крім цього дня дітям присвячені Всесвітній день дитини і День захисту дітей Африки (16 червня).

День захисту дітей – свято України, відзначається щорічно 1 червня. Встановлено в Україні «На підтримку ініціативи Міністерства України у справах сім’ї та молоді, Всеукраїнського комітету захисту дітей, Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям» та інших громадських організацій…» згідно з Указом Президента України «Про День захисту дітей» від 30 травня 1998 року.

У 1954 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику святкування Всесвітнього дня дитини як дня світового братерства і взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі. ООН запропонувала урядам святкувати цей День в будь-який з днів, який кожен з них визнає доцільним. 20 листопада знаменує день, в який Асамблея прийняла у 1959 році Декларацію прав дитини, а у 1989 році – Конвенцію про права дитини.

У 1967 році з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги щороку – 2 квітня – в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена – відзначається Міжнаро́дний день дитя́чої кни́ги, цим підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі. Зазвичай до цього дня в Україні приурочене проведення Тижня дитячого читання. Святкування Міжнародного дня дитячої книги є наглядним показником того, що книга, яка створена саме для дитини, має великий вплив на формування її характеру та становлення як людини. Свято дитячої книги збирає в бібліотеках України справжніх шанувальників літератури. Презентації окремих книжок та книжкових серій, зустрічі з авторами, майстер-класи з художнього ілюстрування дитячих видань, літературно-пізнавальні мандрівки, публічні виразно-художні читання – ці заходи спрямовані на популяризацію книги, прищеплення до неї любові і шани, зацікавленості і небайдужого ставлення.

Дослідниками української дитячої літератури є В. Бичко, Л. Горлач, Б. Чайковський, Л. Кіліченко, М. Слабошпицький, О. Папуша, Л. Овсійчук, Р. Мовчан та інші. Проблема дитячої літератури як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) є предметом дисертаційного дослідження І. В. Вавілової (2008). Значний внесок у розвій дитячої літератури зробив Богдан Гошовський, український письменник-емігрант, автор збірок оповідань для дітей «Китиця квіток», «Рожне поле»; автор підручника «Українська дитяча література. Спроба огляду і проблематика» (1966), літературознавчої праці «Слово пламенем взялося – мистецтво українського живого слова»; редактор журналів «Малі друзі» (1937–1948), «Молоді друзі» (1937–1938), «Дорога» (1937–1944); засновник видавництва «Нашим дітям» 1945-1948, Німеччина); голова Об’єднання працівників дитячої літератури (1946–1972); редактор журналу «Координатор» (1973–1983, Торонто), органу Світового Конгресу Вільних Українців (з 1983 р.).

Серед нових видань чільне місце займає навчальні посібники Н. І. Богданець-Білоскаленко «Українська дитяча література» (2009) та «Дитяча література: твори українських письменників ІІ половини ХХ – початку ХХІ століть» (2011), у якому незаангажованим є оглядовий вступний розділ «Розвиток літератури для дітей середини XX – початку XXI століть», де розміщено відомості про реальний стан дитячої літератури, починаючи з 30-х років, дискусії навколо жанру казки; часів «хрущовської відлиги», періоду «шістдесятництва» і до розвитку сучасного етапу. У 1911 році у київському видавництві «Академія» побачила світ хрестоматія «Українська література для дітей», упорядником якого є О. О. Гарачковська. Адресована хрестоматія студентам вищих навчальних закладів як навчальний посібник. У галузі зарубіжної (світової) дитячої літератури плідно працює Л. Ф. Мірошніченко.

Оскільки дитяча література – галузь інтегративна, то важливими є досягнення у сферах вікової психології та педагогіці. Зокрема, доцільно зазначити, що сучасні досягнення у педагогічній психології висвітлено у навчальному посібнику Т. М. Лисянської «Педагогічна психологія» київського видавництва «Каравела» (2012). Посібник призначений для студентів вищих і середніх педагогічних навчальних закладів, для слухачів післядипломної освіти, вчителів, практичних психологів, соціальних працівників, вихователів та батьків. Аспекти виховної роботи є предметом навчального посібника для студентів ВНЗ Л. Г. Ярощук  «Методика виховної роботи» київського видавництва «Слово» (2012). Інша навчальна література: В. М. Поліщук «Вікова і педагогічна психологія» (2010), Р. В. Павелків «Вікова психологія» (2011), М. В. Савчин та Л. М. Василенко «Вікова психологія» (2011), О. П. Сергєєнкова «Вікова психологія» (2012) та ін.

Незважаючи на певні позитивні зрушення у дослідженні феномену «дитяча література», до цього часу у наукових студіях існує полеміка стосовно визначення понять «дитяча література», «література для дітей», «дитяче читання». Вживаються параллельно терміни «дитяча література», «література для дітей», «література для дітей та юнацтва».

На думку дослідниці В. Руссової: «Останнє десятиліття на теренах перепрочитання української художньої спадщини окреслюється проблема вивчення і створення високих зразків дитячої літератури. І хоча в теоретичних дискурсах увага зосереджена на встановленні самого терміна «дитяча література», як наприклад, у працях М. Славової, О. Папуші, основним напрямом у студіях над дитячою літературою має стати історико-культурний аспект та аксіологічні засади її творення і сприймання».

Зміст поняття «дитяча література» має містити літературу для дітей віком до 18 років. Мовно-стильова специфіка творів для дітей залежатиме від вікової диференціації, а тому доцільно у практиці дошкільного і шкільного навчання використовувати терміни «література для дітей дошкільного віку», «література для дітей молодшого шкільного віку», «література для дітей середнього шкільного віку», «література для дітей старшого шкільного віку».

Одностайної думки щодо об’єктивних критеріїв виділення дитячої літератури із літератури взагалі до цього часу немає. Її існування (і теоретично, і практично), як правило, визнається de facto. Окремі літературознавці не виділяють цього поняття, наполягаючи на спільних естетичних властивостях. Існує думка (з якою ми не погоджуємося), що дитяча література – це різновид масової літератури з невисоким художнім рівнем.

Усе ж домінує протилежний погляд, згідно з яким дитяча література – окремий, специфічний тип літератури. Але, на жаль, сьогодні ще відсутня методологічна база й термінологічний інструментарій щодо побудови теорії дитячої літератури. У попередні десятиліття пошук методологічних опір вівся переважно в педагогіці й соціології, в психології і психоаналізі. С. Ніколаєва зокрема зазначає: «Принципова відмінність між дослідженнями з дитячої літератури й загальним літературно-критичним дискурсом полягає в тому, що коли «доросла» література вивчалась у її відношенні до філософії, історії ідей та естетики, дитячу літературу завжди відносили до виховання».

Дитяча література, найперше, – це доробок митців суто для дітей.

нав

У навчальному посібниу Л. М. Кіліченко зазначається:«Українська дитяча література»: «Література для дітей – вічнозелена гілка, парость художньої літератури, що відповідає віковим особливостям дитини, враховує її вразливість і емоційність, безпосередність та довірливість у сприйманні дійсності і людей, допитливість». Дитяча література чи література для дітей – це та література, яка відповідає рівневі дитячих знань, їхньому життєвому досвіду, психологічному розвитку, має відповідну тематику й технічне оформлення. Це та література, яку пишуть для дітей дорослі. Все інше – дитяча творчість. Дитяче читання – коло творів, що читають діти (наприклад, твори фольклору, літературні казки, байки Л. Глібова, поезія Н. Забіли, гумористика В. Нестайка тощо).

Отже, коло дитячого читання: твори українського фольклору та інших народів світу. Класична література (українська, світова). Сучасна література (українська, світова). Таким чином, «дитячої літератури» належать твори, що спеціально адресовані дитині. Коло дитячого читання – уся література, яку читають діти.

У «Малій філологічній енциклопедії» вміщено основні дефініції понять: Дитяча література – художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані для дітей дошкільного, молодшого та старшого шкільного віку. До дитячої літератури належать різні жанри фольклору (лічилки, дражнилки тощо), казки, короткі повісті, оповідання, пригодницька й фантастична література, твори морально-етичної проблематики та ін.

Дитяча мова – мова дітей молодшого віку, якій притаманна спрощена система фонем, обмежене використання фонологічних протиставлень і граматичних засобів, велика кількість аналогічних утворень у морфології, простота (примітивність) синтаксичної будови та вживання спеціальних дитячих слів, що виникають унаслідок деформації слів рідної мови.

Дитяче слово – слово, характерне для мови дітей раннього віку, утворене за допомогою деформації звичайних слів або звуконаслідування, алітерації, наприклад, папа – хліб, пипа – вода, жижа – вогонь, дюдя – холодно, моня – молоко).

Педагогічний підхід до дитячої літератури розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. С. Іванюк, наприклад, стверджує, що «саме педагогічною спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої літератури відрізняється від інших». Сьогодні «літературний дидактизм» відійшов у минуле в розвитку дитячої літератури, хоча дидактичний критерій ще й зараз претендує на роль одного з провідних. Звичайно, письменники при написанні творів спираються на свої уявлення про світ, життєвий досвід, широкі зв’язки з реальністю (це підкреслюють і критики, і теоретики), проте література не повинна брати на себе роль морального проповідника, оскільки це повністю суперечність сучасним підходам до художньої творчості.

Психологічний підхід до дитячої літератури вважає специфічними особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторського таланту. У зв’язку з цим І. Чернявська стверджує, що «Естетичні особливості дитячої літератури диктуються самою природою дитини». Іншої думки В. Бавіна. Дослідниця, зокрема, зазначає: «Коли ми відстоюємо право дитячої літератури на самостійне й рівноправне існування серед інших видів художньої літератури, ми ведемо мову не про призначення, а про природу художньої обдарованості її творців. Саме це відрізняє її від інших видів літератури й саме це робить її особливою, відмінною від інших книг в очах дитини».

Безумовно, письменницька майстерність, уміння знаходити спільну мову з дитячою аудиторією відіграють велику роль в успіхові дитячої книги, проте необхідне ще й глибоке, різноаспектне пізнання дитячого світу.