2. У різні історичні періоди щодо юридичної природи державної території висувалися різноманітні концепції на її обґрунтування та пояснення.

Прихильники об'єктної, або речової теорії (Галлер, Зейдель, Сперанський та ін.) розглядали територію як річ - об'єкт власності держави (власність монарха).

Представники просторової теорії, або теорії владарювання (Блюнчлі, Дюгі, Ліст, Еллінек, Коркунов та ін.) вважали, що територія є просторовою межею державної влади.

Прибічники теорії компетенції (Кельзен, Радницький, Руссо) обмежували територіальний суверенітет держави місцевою компетенцією. У сучасній міжнародно-правовій літературі загалом панує думка про державну територію як про просторову межу територіального верхо­венства й об'єкт публічних повноважень держави. Реалізовуючи в межах території, що їй належить, власну суверенну владу, кожна держава має невід'ємне право встановлювати свою політичну, економічну, соціальну та культурну системи відповідно до волі народу.

У межах своєї території держава здійснює територіальне верховен­ство, що є складовою частиною державного суверенітету.

Територіальне верховенство визначається в доктрині як суверенна, необмежена та неподільна влада держави на своїй території, що поширюється на організації та особи, що на ній розміщуються, зокрема, право розпоряджання цією територією.

На власній території держава застосовує всі законні засоби владного примусу як до своїх громадян, так і стосовно іноземців (окрім осіб, які володіють дипломатичним імунітетом), а також осіб без громадянства. У складі державної території розрізняють суходільну, водну і по­вітряну території.

Суходільну територію держави утворюють у межах державних кордонів поверхня всього суходолу та надра землі, а також острови.

Надра землі як складова державної території становлять своєрід­ний сферичний сектор, основою якого є суходільна та водна території, а бічними гранями - прямовисні площини від певних ділянок кордону держави вглиб Землі до її центру. Правовий статус суходільної території цілком визначається внутрішнім законодавством держави, котрій вона належить.

Водну територію (акваторію) держави утворюють внутрішні (національні) води держави й територіальне море. Правовий режим цих водних просторів вирізняється, передусім, умовами плавання іноземних цивільних суден і військових кораблів.

Повітряну територію утворює повітряний простір, розташований чолом, внутрішніми й територіальними водами в межах кор­донів держави. У межах повітряної території держава здійснює повний і псовий суверенітет, який свідчить про право кожної держави встановлювати режим використання цієї частини території в межах своїх кордонів, забороняти чи допускати на договірних основах польоти іноземних повітряних суден над своєю територією, право на оборону й охорону повітряного простору.

За своїм правовим режимом до державної території умовно прирівнюються також деякі об'єкти, що перебувають у володінні держави та розташовуються за межами її кордонів. До них належать: річкові, морські, повітряні судна, що несуть прапор цієї держави; споруди ритому морі, трубопроводи та підводні кабелі на його дні. їхній щитовий статус обумовлюється внутрішнім законодавством держави та міжнародними угодами.