4. Захист прав людини є одним з пріоритетних напрямків співробітни­цтва держав на регіональному рівні.

У межах Організації Американських Держав (ОАД) у 1948 р. при­йнято Американську декларацію прав та обов'язків людини, а в 1969 р. - Американську конвенцію прав людини. 3 1959 р. працює Міжамериканська комісія з прав людини.

Організація Африканської Єдності (ОАЄ) в 1981 р. прийняла Африканську хартію прав людини та народів.

Найбільш розвиненим вважають європейський механізм захисту прав людини та основних свобод. Особливе місце в цьому механізмі належить регіональній міжнародній організації - Раді Європи, заснованій у 1949 р. (Україна є її членом із 1995 р.). Під егідою Ради Європи держави укладають різноманітні міжнародні договори з питань прав людини, серед яких основними є Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950) (з додатковими протоколами до неї; зокрема, шостий додатковий протокол передбачає заборону застосування смертної кари) та Європейська соціальна хартія (1961).

Варто окремо сказати про діяльність Організації з питань безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), котра об'єднує 53 держави Європи, Північної Америки та Центральної Азії. Заохочення та захист прав людини - одне з основних завдань ОБСЄ. Питанням захисту прав людини було приділено значну увагу в Гельсінському Заключному акті (1975). Відтак положення Заключного акта отримали підтвердження та розвиток конференціях з, так званого, "людського виміру" в Парижі (1989), Копенгагені (1990) та Москві (1991). У 1995 р. держави-члени ОБСЄ прийняли в Парижі Пакт про стабільність у Європі, що складається з політичної декларації та переліку двосторонніх угод і домовленостей. Цими документами визнається безпосередній зв'язок між дотриман­ням прав людини та стабільністю в Європі.

Починаючи з 1991 р., ОБСЄ активно співробітничає з Радою Європи щодо встановлення стандартів прав людини.

У Європі функціонує специфічний судовий орган - Європейський суд з прав людини, розташований у Страсбурзі (Франція). Громадяни України також мають право звернення до цього Суду з індивідуальними скаргами.

5. Міжнародні механізми та процедури можна поділити на дві категорії:

• консенсусні;

• неконсенсусні.

Консенсусні, тобто засновані на загальній згоді учасників, пере­важно, договірні. Можливі й інші варіанти консенсусних механізмів і процедур. Так, створювані в межах загальноєвропейського процесу механізми та процедури засновані на консенсусі, проте не є договірними, тому що документи, які передбачають їх створення, мають політичний характер. Загалом, консенсусні механізми та процедури виникають на основі договорів (Комітет проти тортур, передбачений Конвенцією проти тортур та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують людську гідність видів поводження і покарання (1984)).

Неконсенсусні механізми та процедури створюються резолюціями міжнародних організацій, що не передбачають одностайності (процедура, передбачена резолюцією Економічної і соціальної ради ООН 1503 від 27 травня 1970 р.).

Найчастіше особи, що входять до складу якогось контрольного механізму (експерти, судді), діють особисто, тобто не одержують вказівок від своїх урядів і не відповідають перед ними за свою діяльність у складі цих механізмів.

Не слід ототожнювати міжнародні контрольні механізми та процедури. Контрольні механізми - це певні організаційні структури (комітети, робочі групи, спеціальні доповідачі та ін.), а процедури - порядок і методи вивчення відповідної інформації та реагування на результати такого вивчення. У межах одного контрольного механізму можуть ви­користовуватися різні процедури.

Міжнародні процедури в галузі прав людини, залежно від методів та джерел збору інформації, можна поділити на такі категорії:

• розгляд доповідей держав про виконання ними своїх зобов'язань у певній галузі;

• розгляд претензій держав одна до одної з приводу порушень таких зобов'язань;

• розгляд скарг окремих осіб, груп або неурядових організацій на порушення їхніх прав державами;

• вивчення (дослідження чи розслідування) ситуацій, пов'язаних з передбачуваними чи встановленими порушеннями прав людини. У процесі вивчення можуть використовуватися методи, властиві іншим категоріям процедур, насамперед, розгляд скарг.

Міжнародні контрольні механізми в галузі прав людини можуть бути колективними органами (комітети, групи та ін.) і одноосібними (спеці­альні доповідачі).

Колективні органи приймають свої рішення за допомогою консенсусу або більшістю голосів, тому юридична природа таких ухвал різноманітна. Зазвичай, вони не мають обов'язкового характеру, відображують лише думку відповідного органу з конкретного питання (беручи до уваги рекомендації, загальні чи конкретні). Іноді їх не можна навіть назвати рішеннями (висновки спеціальних доповідачів, хоча наприкінці вони, здебільшого, вміщують рекомендації) та дуже рідко є обов'язковими для зацікавлених сторін (рішення Європейського суду з прав людини). Усе залежить від мандату, котрим наділено конкретний орган.

На регіональному рівні потрібно назвати органи, що є контрольним механізмом за дотриманням державами-учасниками положень певних регіональних документів. До таких органів належать:

- Міжамериканська комісія з прав людини та Міжамериканський суд з прав людини (реалізують контроль за дотриманням державами Американської конвенції про права людини);

- Африканська комісія з прав людини (реалізує контроль за до­триманням Африканської хартії прав людини і народів);

- Європейський суд з прав людини (реалізує контроль за дотриманням положень Європейської конвенції про захист прав людини і основ­них свобод) та ін.

Тема: Територія і міжнародне право.

1.Види територій за міжнародним правом.

2.Склад і юридична природа державної території.

3.Державні кордони.

1. Під територією в міжнародному праві розуміють різні простори Земної кулі, як суходіл, так і водну поверхню, надра та повітряний простір, а також космічний простір та небесні тіла.

За правовим режимом уся територія поділяється на три основні типи:

1. державна територія;

2. територія з міжнародним режимом;

3. територія зі змішаним режимом.

Державна територія - це територія, що перебуває під суверенітетом певної держави, тобто належить певній державі, котра здійснює в її межах своє територіальне верховенство.

Отже, основними ознаками державної території є її належність певній державі та верховенство щодо неї цієї держави.

Територія з міжнародним режимом - це простори, розташовані за межами державної території, що нікому не належать, а перебувають у загальному користуванні всіх держав за міжнародним правом.

До таких територій належать:

- відкрите море та повітряний простір над ним;

- глибоководне морське дно за межами континентального шельфу.

Території зі змішаним режимом - це, наприклад, континентальний шельф і виключна економічна зона. Ці райони не перебувають під суверенітетом держав та не належать до державних територій, і прибережна держава має суверенні права на розвідку й розробку природних ресурсів континентального шельфу та виключної економічної зони, а також на охорону природного середовища цих районів. У межах своєї компетенції кожна держава видає закони та правила, що регулюють вказані види діяльності.

Особливий міжнародно-правовий режим встановлений в Антарктиці.

Антарктика - це територія навколо Південного полюса Землі, обмежена на півночі 60°південної широти, та до складу якої належать материк Антарктида, шельфові льодовики та острови, що до неї прилягають, а також частини Атлантичного, Тихого й Індійського океанів.

Режим Антарктики визначається Вашингтонським договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р., який був підписаний 12-ма державами, а також СРСР. Згідно зі ст. 1 Договору, Антарктика оголошена демілітаризованою зоною та нейтралізованою територією. Там не можна проводити ядерні вибухи і здійснювати поховання радіоактивних відходів (ст. 5). Одночасно не забороняється використання мирної ядерної техніки. Антарктика відкрита для наукових досліджень усіх держав. Жодна її частина не перебуває під суверенітетом будь-якої держави. Територіальні претензії держав у Антарктиці все ж існують.

Ще одним специфічним регіоном є Арктика - район, який охоплює Північний Льодовитий океан і прилеглі до нього частини материків, острови й архіпелаги також. Район Арктики поділений прибережними державами на сектори, найвищою точкою з яких є Північний полюс, а точками основи-виходи національного кордону до морського узбережжя і Північного Льодовитого океану.

На водні простори арктичних секторів поширюється міжнародний режим, але, зважаючи на особливі кліматичні умови Арктики, прибережні держави в межах встановлених ними 200-мильних виключних економіч­них зон можуть приймати більш суворі закони та правила щодо запо­бігання забрудненням морського середовища порівняно з іншими райо­нами Земної кулі.

Тож варто чітко усвідомити, що ніякої аналогії у правовому режимі Арктики й Антарктики немає. Арктика національно присвоєна, Антарк­тика - ні. Її режим встановлюється тільки нормами міжнародного права.

К осмічний простір розміщується за межами земних територій і його правовий режим визначається принципами та нормами міжнародного космічного права, зокрема, Договором про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, зараховуючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р. Космічний простір не підлягає національному присвоєнню та є відкритим для використаним всіма державами на основі рівності.