2. У міжнародному праві для настання відповідальності суб'єкта-правопорушника необхідні достатні підстави, тобто умови виникнення міжнародно-правової відповідальності.

Підстави міжнародно-правової відповідальності поділяють на нормативні та фактичні.

Нормативними підставами міжнародно-правової відповідальності смугують міжнародно-правові норми, що встановлюють зобов'язання, порушення яких може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. Однієї лише потенційної можливості настання відповідаль­ності, котру передбачають нормативні підстави, недостатньо для ви­никнення конкретних відносин юридичної відповідальності. Фактичною і підставою для настання міжнародно-правової відповідальності є скоєння міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення - це протиправна дія чи бездіяльність суб'єкта, що порушує його міжнародні зобов'язання.

Отож для виникнення міжнародної відповідальності необхідні, як мінімум, дві умови: чинна норма міжнародного права та діяння суб'єкта-правопорушника, що порушує зобов'язання, передбачені цією нормою.

Вирішення питання про те, чи дає конкретне діяння суб'єкта підстави для його міжнародної відповідальності, цілком залежить від наявності н поведінці суб'єкта сукупності ознак, що утворюють склад міжнарод­ного правопорушення. Тільки сукупність усіх ознак свідчить про те, що в поведінці суб'єкта наявний склад міжнародного правопорушення.

Загальний склад міжнародного правопорушення містить такі елементи:

• об'єкт протиправного діяння;

• протиправна поведінка суб'єкта;

• шкода, що є наслідком протиправної поведінки суб'єкта;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою суб'єкта та шкідливими наслідками, що настали.

Загальний об'єкт можна визначити як врегульовані міжнародним правом міжнародні відносини.

Протиправність діяння суб'єкта полягає в невідповідності його поведінки міжнародному зобов'язанню. Ця невідповідність може проявлятися як у дії, так і в бездіяльності органів чи посадових осіб суб'екта-правопорушника. Міжнародне зобов'язання може бути порушено в будь-який спосіб.

За загальним правилом, суб'єкти несуть міжнародно-правову відповідальність лише за свої діяння. Усі міжнародні правопорушення завдають певної шкоди міжнарод­ному правопорядку.

Суб'єкт, якому заподіяно збитки, є потерпілим, що дає йому під­стави висувати вимоги до суб'екта-правопорушника. Залежно від характеру й обсягу заподіяної шкоди визначають обсяг, вид і форми відпо­відальності суб’єкта -правопорушника.

Залежно від характеру шкоди її поділяють на матеріальну та нематеріальну. Шкода може бути заподіяна і в змішаній формі.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою суб'єкта та шкідливими наслідками - необхідний елемент складу міжнародного правопорушення. Це умова настання відповідальності суб'єкта за завдання збитків законним інтересам інших суб'єктів.

Щодо суб'єктивної сторони міжнародного правопорушення, то єдиної думки в доктрині немає. Серед міжнародників тривають суперечки з приводу провини держав. Виникають два питання: чи застосована категорія вини до суб'єктивної оцінки протиправної поведінки держави, і чи є вина обов'язковим елементом загального складу міжнародного правопорушення. Одні вчені вважають, що замість вини треба використовувати термін "присвоювання суб'єктові поведінки, що є порушенням міжнародних зобов'язань". Інші вважають, що потрібно використовувати поняття "вина", беручи до уваги специфіку суб'єктів міжнародного права.

У літературі та в практиці утверджується поділ міжнародних право­порушень на міжнародні злочини й делікти.

Міжнародні злочини - це порушення зобов’язань настільки суттє­вих для захисту корінних інтересів міжнародного співтовариства, що це співтовариство кваліфікує їх як особливо небезпечні й тяжкі.

До міжнародних злочинів належать, насамперед, серйозні порушення зобов'язань, важливих для забезпечення миру та безпеки (агресія), для захисту прав людини (рабство, геноцид, апартеїд), для охорони природного середовища (екоцид) тощо.

Правопорушення, що не належать до категорії злочинів, є міжнародними деліктами.

Відповідальність, спричинена деліктом, має характер двосторонніх правовідносин, у яких порушник відповідальний тільки перед потерпілим.

У разі міжнародного злочину виникають універсальні правовідносини відповідальності, в яких правопорушник несе відповідальність не тільки перед потерпілим, але й перед міжнародним співтовариством загалом. Отож кожен суб'єкт міжнародного права може вимагати від правопо­рушника припинення злочинних дій та ліквідації їх наслідків.

Види та форми міжнародно-правової відповідальності. У міжнародному праві існують два види відповідальності суб'єктів, кожен з яких поділяється на форми.

Відповідальність буває матеріальна й нематеріальна. Останню чисто називають ще політичною, моральною чи морально-політичною. І на практиці матеріальна та нематеріальна відповідальність дуже тісно переплітаються. Суб'єкт-правопорушник несе, переважно, комплексну відповідальність. Нематеріальна відповідальність набуває форми сатисфакції та ресторації.

Сатисфакція - це форма відповідальності, за якої суб'єкт-правопорушник запевняє потерпілу сторону в недопущенні повторення право­порушення, вибачається, висловлює жаль, карає конкретних винуватців протиправного діяння чи в інший спосіб задовольняє моральні вимоги потерпілої сторони.

Ресторація полягає у відновленні нематеріальних прав потерпілих суб'єктів міжнародного права. До прикладу, припинення незаконної окупації, анулювання законодавчих, виконавчих, адміністративних актів і розпоряджень, скасування судових рішень, що заподіюють шкоду потерпілим державам, їх юридичним і фізичним особам, звільнення неправомірно затриманих осіб та ін.

До форм матеріальної відповідальності належать: реституція, субституція та репарація.

Реституція полягає в поверненні правопорушником потерпілим суб'єктам неправомірно захопленого в них майна, що має індивіду­альні характеристики (історичні, художні, культурні й інші цінності). Інакше кажучи, реституція - це відновлення матеріального становища, що існувало до здійснення правопорушення.

Субституція - заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна подібними й рівноцінними предметами.

Репарація полягає у відшкодуванні суб'єктом-правопорушником матеріальних збитків виплатою грошових сум, постачанням товарів, на­данням послуг, еквівалентних сумі, що підлягає поверненню. Відшкоду­ванню підлягають реальні матеріальні збитки як прямі, так і непрямі. Упущена вигода відшкодовується не завжди.

За бажанням суб'єктів, які виражають своє волевиявлення через укладання договорів, може наставати об'єктивна (абсолютна) матеріальна відповідальність. У цих випадках відповідальність настає незалежно від провини сторони, що заподіяла шкоду, тобто вона може наставати й унаслідок правомірної діяльності. Постраждалому суб'єктові необ­хідно лише довести причинний зв'язок між діянням і наслідками. На підставі договору абсолютна матеріальна відповідальність може бути обмежена в сумі, що підлягає відшкодуванню. Зазвичай, у договорі встановлюється максимальна сума компенсації. Абсолютна відпо­відальність застосовується, скажімо, у міжнародному повітряному праві (компенсація збитків від авіаційних аварій).