1.Найдавніша історія України.
1.1 Дослов’янські поселення на території України
Виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу в Україні (їх за традицією називають віками): кам’яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам’яний, бронзовий, залізний.
Палеоліт (давній кам‘яний вік) тривав від появи першої людини на наших теренах близько 1 млн р. тому до 10 тис. років до н.е. Палеоліт поділяється на три стадії:
ранній палеоліт (1 млн р. тому – 150 тис. р.т.);
середній палеоліт (150 тис. – 40–35 тис. р.т.);
пізній палеоліт (40-10 тис. р. до н.е.).
Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропогенезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвинутої мавпи. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть.
Первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (рубила, скребачки, загострені гілки). Основними заняттями людини були збиральництво та полювання. Щоб вижити у складних кліматичних і природних умовах формувалось т.зв. людське стадо. Наприкінці раннього палеоліту наступив льодовик. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Помітне зменшення флори, поява нових представників фауни – мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню. Знайдено понад 30 стоянок первісних людей на території України: біля с.Королеве (Закарпаття), м.Амвросіївка (Донбас), с.Лука-Врублівецька (Хмельниччина) та ін.
За середнього палеоліту з’явився неандерталець – людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої було використання вoгню. Значно удосконалюється виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкір, зароджується мова і мистецтво, зачатки релігійних вірувань. Пам’ятки середнього палеоліту вчені виявили у с.Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни (всього понад 200 стоянок).
В епоху пізнього палеоліту з‘явився кроманьйонець – „людина розумна”, яка вже є виробником знарядь праці (різці, вістря стріл, кістяні гарпуни). На зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв’язки визначалися за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. У період пізнього палеоліту постали релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (наскельні малюнки, різьблені орнаменти на виробах, прикраси). Язичницька релігія виникла у вигляді чотирьох основних форм: анімізму, тотемізму, магії і фетишизму. Удосконалення житла і виникнення шитого із шкір одягу значно розширили територію розселення первісної людини (стоянки знайдені практично по всій території України).
Приблизно 10-12 тис. років тому на земній кулі сталися зміни, спричинені загальним потеплінням: зникли льодовики, природа Європи набула близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Починається епоха мезоліту (середній кам‘яний вік) (ІХ -VІ тис. до н.е.). В нових кліматично-географічних умовах первісні громади освоїли й нові форми господарювання. Зникли мамонти, а з ними й колективне загінне полювання, яке донедавна складало основу життєдіяльності людей. Займаючись індивідуальним пошуком здобичі, мезолітична людина винайшла лук і стріли. Надалі розвивалось рибальство, почалося приручення тварин, в т.ч. собаки.
В неоліті (новий кам‘яний вік) (VІ – поч. ІV тис. до н.е.) відбулась т.зв. „неолітична революція”– поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, тобто перехід від привласнюючого до відтворюючого господарювання. Винайдені шліфування і свердління каменю, ліплення посуду із глини, ткацтво. Виникла сусідська община. Постав патріархат. Сьогодні відомо понад 500 неолітичних поселень.
Енеоліт (мідно-кам‘яний вік) (ІV -ІІІ тис. до н.е.) пов’язаний з опануванням міді. У цей період відбувся перший суспільний поділ праці: на території України сформувалися дві основні групи племен: землероби – на Правобережжі і скотарі – на півдні та південному заході. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, обміну продуктами та майнової нерівності. Таким чином, виділилася родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу.
Племена скотарських культур заселяли території на південь та південний схід від землеробських. Вони вели кочовий спосіб життя. Скотарство виникло з мисливства й було справою чоловіків. Археологічні знахідки доводять, що в Степовому Подніпров’ї, Подністров’ї та Криму бики були одомашнені ще в добу мезоліту. За неоліту були приручені майже всі великі господарські тварини – бик, свиня, коза, вівця. Кінь був приручений в епоху енеоліту.
Осілий спосіб життя вели трипільці – представники найбільш вивченої археологічної культури епохи енеоліту – Трипільської культури (поч. ІV – к.ІІІ тис. до н.е.). Археологічна культура – сукупність археологічних пам'яток певної території і часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Дає змогу встановити рівень розвитку виробничих сил, культури, побуту того чи іншого народу або племені.
Трипільську культуру відкрив археолог В.Хвойка восени 1897 р. біля містечка Трипілля на Київщині (саме звідси й назва археологічної культури). Територія, заселена трипільцями, пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Основу Трипільської культури на її ранньому етапі складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці були, фактично, найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев’яним плугом з кам’яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам’яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. Від життя в землянках-напівземлянках перейшли до побудови стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинків з кількома кімнатами. Поселення утворювали протоміста.
На надзвичайно високому рівні у трипільців знаходився розвиток гончарства. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбами характерними візерунками. Розвивалося ткацтво.
В епоху бронзи (ІІ тис. до н. е.) знаряддя праці виготовлювали із сплаву міді та олова. Застосування більш міцного металу дало можливість значно вдосконалити знаряддя виробництва, що привело до зростання майнової нерівності. Подальшого розвитку набули ремесла: гончарне, каменярське, бронзо-плавильне. Відбувся другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства. Постійно зростали масштаби виробництва і обміну, внутрішньо-племінні відносини загострювалися, тому виникла потреба захисту власних територій та матеріальних цінностей. Формувалися союзи племен.
Коли людьми було винайдено спосіб виплавляння заліза з руди, почалась епоха заліза. Перші знайдені в Україні залізні вироби датуються ХІІ–ІХ ст. до н.е.