Тема 8. Ревізія витрат та собівартості незавершеного виробництва, готової та реалізованої продукції (робіт, послуг)
1. Завдання і джерела ревізії витрат та собівартості продукції
2. Ревізія складу витрат підприємства.
3. Ревізія калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
4. Ревізія структури та розміру витрат й собівартості незавершеного виробництва, готової й реалізованої продукції (робіт, послуг).
5. Ревізія обліку і розподілу загальновиробничих витрат.
1. Завдання і джерела ревізії витрат та собівартості продукції
Підприємства самостійно визначають обсяги і терміни випуску відповідних видів продукції з метою виконання зобов’язань і завдань з поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно з укладеними договорами. Собівартість виробленої підприємством продукції (робіт, послуг) і витрати підприємства тісно пов’язані з багатьма показниками діяльності підприємства, насамперед — з фінансовими результатами. Виходячи з цього формуються мета та основні завдання ревізії (рис.1).
Мета ревізії
витрат
та собівартості готової продукції
полягає
у перевірці достовірності
інформації щодо витрат, наведеної у
звітності підприємства та правильності
формування калькуляції собівартості
привласнення
грошових коштів
Рис.1. Мета і завдання ревізії витрат та собівартості готової продукції
Джерела ревізії:
наказ про облікову політику;
первинні документи щодо обліку затрат і руху готової продукції (акти виконаних робіт (послуг), накладні, акти-вимоги, виробничі акти, акти на списання матеріалів, акти про брак та ін.);
планові та звітні калькуляції собівартості продукції, кошториси витрат;
договори про постачання продукції, надання послуг, виконання робіт;
рекламації, державні стандарти;
техніко-виробничі звіти, акти інвентаризації незавершеного виробництва;
регістри бухгалтерського обліку;
статистична, бухгалтерська та оперативна звітність;
дані податкового обліку та звітності.
2. Ревізія складу витрат підприємства
Ревізію витрат та собівартості готової продукції доцільно проводити в такій послідовності: спочатку перевіряють формування витрат виробництва за елементами, правильність та обгрунтованість кошторисів за окремими видами витрат, правильність складання калькуляції собівартості продукції за статтями витрат, досліджують шляхи її зниження.
Перед тим, як розпочати перевірку витрат виробництва і готової продукції, ревізору необхідно ознайомитися з пунктами наказу про облікову політику, що стосуються:
методу обліку витрат;
методу обліку вибуття запасів;
методу нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів;
методу розподілу загальновиробничих витрат;
методу визначення величини сумнівних боргів;
класу рахунків обліку витрат.
Під час проведення ревізії витрат виробництва ревізору необхідно керуватися П(С)БО 16 «Витрати».
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Тобто витрати визнаються виходячи з принципу відповідності доходів і витрат (наприклад, матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші витрати, що складають собівартість продукції, визнаються як витрати в момент відображення доходу від реалізації продукції).
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом від конкретної операції, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Ще однією обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов’язань, є їх достовірна оцінка.
Слід відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати:
платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
погашення одержаних позик;
інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16;
витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Контроль за правильністю обліку витрат на виробництво здійснюється за такими аспектами:
стосовно собівартості (прямі і накладні (непрямі));
за видами продукції, робіт і послуг;
за місцем виникнення витрат (виробництвами, цехами, ділянками і т.п.);
за видами витрат (елементами і статтями витрат);
за залежністю від обсягу виробництва (умовно-змінні і умовно-постійні).
Прямі — витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. (витрати, що на основі первинних документів можна віднести на витрати визначеного виду продукції, робіт, послуг. Наприклад: сировина, нормовані матеріали, паливо та енергія на технологічні цілі, заробітна плата робітників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції та ін.) Це витрати, обумовлені технологічним процесом виробництва.
Перевіряючи ведення обліку і розподілу прямих витрат, аналізують дані, що містяться в таких документах:
- відомості розподілу витрат матеріалів за напрямками виробничих витрат;
- відомості розподілу нарахування зарплати за рахунками і шифрами витрат;
- розрахунок зносу основних засобів, нематеріальних активів.
Непрямі витрати одночасно відносяться до усіх видів робіт, послуг, продукції (освітлення, опалення, обслуговування машин і устаткування й ін.) Їх включають у витрати при визначенні загальної суми після закінчення місяця шляхом розподілу. Це загальновиробничі витрати, тобто витрати на організацію управління виробництвом, що списуються на собівартість пропорційно обраній базі розподілу.
Умовно-змінні витрати залежать від обсягу виробництва (матеріали, оплата праці при відрядній системі і т.д.).
Умовно-постійні, як правило, не змінюються й в основному не залежать від обсягу виробництва (амортизація).
Для обліку витрат в Плані рахунків передбачено рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і рахунки класу 9 «Витрати діяльності». Причому використання в обліку рахунків класу 8 не є обов’язковим. Усі підприємства (крім суб’єктів малого підприємництва і тих організацій, чия діяльність не є комерційною) зобов’язані вести облік витрат з використанням рахунків класу 9 «Витрати діяльності», використовуючи чи не використовуючи рахунки класу 8.
Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків на рахунках класу 8 передбачено відображати витрати за елементами. Елементи витрат — це сукупність економічно однорідних операцій. Облік за елементами витрат ведеться на таких рахунках:
1. Витрати операційної діяльності:
Рахунок 80 «Матеріальні витрати»
Рахунок 81 «Витрати на оплату праці»
Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи»
Рахунок 83 «Амортизація»
Рахунок 84 «Інші операційні витрати».
2. Витрати, пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, а також витрати від надзвичайних подій:
Рахунок 85 «Інші витрати».
Групування витрат за елементами дозволяє здійснити контроль за формуванням структури і динаміки цих витрат по видах.
При перевірці правильності формування собівартості ревізор повинен насамперед досліджувати дані первинних документів, що є підставою для записів на рахунках бухгалтерського обліку і занесення в облікові реєстри, і звіряти їх з даними облікових реєстрів, Головної книги і звітності.
Основними джерелами інформації для ревізії служать первинна документація і бухгалтерські записи на рахунках 23 «Виробництво», 24 «Брак у виробництві», 25 «Напівфабрикати», 39 «Витрати майбутніх періодів», 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», на рахунках 8-го класу.
Оскільки вся діяльність підприємства поділяється на надзвичайну і звичайну (яка в свою чергу включає операційну, фінансову та інвестиційну), то Планом рахунків передбачено окремі рахунки для обліку витрат з цих видів діяльності. Так, для обліку витрат від операційної діяльності використовують рахунки 90 «Собівартість реалізації», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» і 94 «Інші витрати операційної діяльності», для обліку витрат інвестиційної діяльності — рахунок 96 «Втрати від участі в капіталі», для обліку надзвичайних витрат — однойменний рахунок 99 тощо.