Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Наказ Катерини іі про підготовку проекту нового Уложення 1767 р.

Розділ II

9. Государ є самодержавний; бо жодна інша, як тільки та, що поєднана в його особі влада, не може діяти відповідно до просторів такої великої держави.

10. Велика держава передбачає самодержавну владу в тій осо­бі, яка нею править. Потрібно, щоб заохочувалася швидкість вирі­шення справ з віддалених земель.

13. Який привід самодержавного правління? Не той, щоб у лю­дей забрати природну їх свободу, а щоб дії їхні спрямувати на отримання найбільшого для усіх добра.

Розділ ІІІ

18. Влада середня, підлегла і залежна від верховної становить суть правління.

19. Сказано МНОЮ: влада середня, підлегла і залежна від вер­ховної: у самій суті Государ є джерелом будь-якої державної і ци­вільної влади.

21. Закони, які дозволено цій владі представляти, що такий-то указ суперечить Уложенню, що він шкідливий, темний, що не мож­на його виконати; і наперед визначати, які укази треба виконувати і як їх треба виконувати; ці закони, поза сумнівом, зміцнюють будь-яку державу.

Розділ IV

24. Ці уряди, приймаючи закони від Государя, розглядають їх старанно і мають право тлумачити, коли виявиться, що вони супе­речать Уложенню і такому іншому, як про це в розділі III в 21 статті сказано.

25. А якщо в них нічого такого не знайдуть, вносять їх в число інших, вже в державі затверджених, і доводять до відома всього на­роду.

Розділ V

34. Рівність усіх громадян полягає в тому, що усі однаково підлягають одним законам.

Розділ VI

42. Всі дії, які нічого такого в собі не містять, нітрохи не підлягають законам, які не з іншим наміром встановлені, а лише для того, щоб забезпечити найбільший спокій і користь людям, які за цими законами живуть.

Розділ VII

77. Такі суть порушення норм моралі − або загальні для всіх, або окремі для кожного; тобто, будь-які вчинки проти установ по­казують, яким чином повинен кожен користуватися зовнішніми ви­го­дами, природою людині даними для потреби, користі і її задо­во­лення. Покарання за ці злочини повинно виходити з суті речі. Поз­бавлення вигод, які надало суспільство, грошове покарання, сором або безславність, примус ховатися від людей, всенародне безчестя, вигнання з міста і з суспільства, словом, усі покарання, залежні від судочинства виправного, мають приборкати зухвалість обох статей. І воістину ці речі не стільки засновані на злому серці, як на забутті і презирстві самого себе. Сюди належать злочини, що стосуються тільки порушення моралі; а не ті, які разом порушують народну безпеку, чим є викрадання і насильство; бо це вже злочини чет­вер­того роду.

Розділ IX

99. Для цього ПЕТРО Великий премудро заснував Сенат, ко­легії і нижні уряди, які повинні чинити суд ім’ям Государя і за за­конами: для цього і передача справ до самого Государя утруднено − закон, який ніколи не повинен бути порушений.

104. Відмінність в чинах, поколіннях, стані людей, встанов­ле­на одноосібним правлінням, часто тягне за собою численні поділи маєт­ку; а закони, що стосуються цієї держави, можуть помножити ще кількість цих поділів.

110. В управлінні, де є розподіл між особами, там також є пе­ре­ваги особам, законами затверджені. Перевага особлива, законами затверджена, яка менш за все обтяжує суспільство, є така: судитися перед одним урядом краще, ніж перед іншим. Ось нові утруднення. Тобто: щоб дізнатися, перед яким урядом судитися треба.

Розділ X

148. Першим наслідком з цих початкових правил є те, що не на­лежить нікому, крім одних законів, визначати покарання за злочин; і що право давати закони про покарання має тільки законодавець, який представляє у своїй особі все суспільство та тримає всю владу у своїх руках. Звідси ще виходить, що судді і уряди, будучи самі час­тиною суспільства, не можуть по справедливості чи під виглядом за­гального блага на іншого будь-якого члена суспільства накласти по­карання, яке законами точно не визначене.

149. Інший наслідок є, що Самодержець, який представляє і має в своїх руках всю владу, що охороняє все суспільство, може один ви­дати загальний закон про покарання, під який підпадають усі члени суспільства; проте він повинен утриматися, як вище в 99 відділенні сказано, щоб самому не судити. Тому і належить йому мати інших осіб, які б судили по законах.

151. Четвертий наслідок: судді, що судять про злочини тільки то­му, що вони не законодавці, не можуть мати права тлумачити закони про покарання. Так хто ж буде законний їх тлумач?

Відповідаю на це: Самодержець, а не суддя; бо посада судді в тому єдиному полягає, щоб вияснити, така-то людина порушила чи не порушила закон?

Розділ ХІ

250. Громадянське суспільство, як і усякий предмет, вимагає певного порядку. Належить тут бути одним, які правлять та роз­по­ряджаються, а другим − які підкоряються.

251. І це є початок усякого роду покірності.

252. Так, коли закон природний велить нам по силі нашій про благополуччя усіх людей піклуватися, то зобов’язані МИ становище і цих підвладних полегшувати, скільки здоровий глузд дозволяє.

253. Отже, і уникати випадків поневолення, хіба крайня необ­хідність до здійснення цього змусить, і то не для власного інтересу, а для користі державної; проте і та вельми рідко буває.

254. Якого б роду покірність не була, належить щоб закони ци­вільні, з одного боку, зловживання рабством запобігали, а з другого − застерігали б від небезпеки, що може при цьому виникнути.

255. Нещасливим є те правління, в якому під тиском при­йма­ються суворі закони.

256. ПЕТРО ПЕРШИЙ узаконив у 1722 році, щоб божевільні та ті, що мучать своїх підданих, були під наглядом опікунів. Перша стаття цього закону виконується, а остання без виконання зали­шилася.

257. В Лакедемоні раби не могли вимагати в суді жодного ви­рішення проблем; і нещастя їх збільшувалося від того, що вони були рабами не лише одного громадянина, а й всього суспільства.

258. У римлян при травмуванні раба розглядали це як шкоду, заподіяну панові. Все це вимірювалося ціною, і то на користь гос­по­даря, а не скривдженого.

259. У афінян суворо карали того, хто жорстким був у став­ленні до рабів.

260. Не потрібно раптом і через закони допускати велику кіль­кість вільних.

261. Закони можуть мати корисні положення щодо майна рабів.

262. Закінчимо все це, повторюючи правило, що те правління подібне є до природнього, яке краще піклується про народ, заради якого воно утворюється.

263. Вельми потрібно, щоб усунені були ті причини, які часто призводили до неслухняності рабів проти панів своїх; не з’ясувавши цих причин, законами попереджувати подібні випадки не можна, хо­ча спокій одних і других від того залежить.

Розділ XV

357. Про дворянство.

358. Землероби живуть у селах і обробляють землю, яка дає плоди, що годують людей будь-якого стану; це і є їхня доля.

359. У містах мешкають міщани, які займаються ремеслом, тор­гівлею, мистецтвом і наукою.

360. Дворянство є втіленням честі, що відрізняє їх від інших.

361. Як між людьми одні були благородніші за інших, а при цьому і заслугами відрізнялися, то прийнято здавна відрізняти бла­го­родніших і більш за інших служилих людей, надавши їм за це честь, і встановлено, щоб вони користувалися різними перевагами, засно­ваними на зазначених початкових правилах.

362. Ще далі в цьому: встановлені законом способи, якими цю гідність від Государя можна отримати, і зазначені ті вчинки, через які можна її втратити.

363. Благородство із заслугою надає людям стан дворянства.

364. Благородство і честь повинні бути цьому правилами, які вка­зують на любов до вітчизни, ревність до служби, слухняність і вірність Государю, і постійно доводити не робити ніякої ганебної справи.

365. Мало таких випадків, які б більше сприяли отриманню чес­ті, як військова служба: захищати свою вітчизну, перемагати ворога є перше право і справа, властива дворянам.

366. Військове мистецтво є найдавнішим способом, яким до­сягали дворянської гідності, військова справа необхідна для збере­ження держави.

367. Правосуддя не менше потрібне як у мирний час, так і під час війни, і держава зазнала б краху без нього.

368. З того виходить, що дворянську гідність можна набути за різні заслуги, як цивільні, так і військові.

369. З чого витікає, що позбавити дворянства нікому не мож­на, хіба що дворянин сам себе позбавив своїми негідними вчинками.

370. Сама честь і збереження незаплямованої дворянської гід­нос­ті вимагають, щоб така особа, чиї вчинки ганьблять це звання, була викрита і виключена з числа дворян і позбавлена дворянства.

371. Вчинки ж, негідні дворянському званню, а саме зрада, роз­бій, будь-яка крадіжка, порушення клятви і даного слова, лжесвід­чен­ня, яке сам робив або інших намовляв робити, написання брех­ли­вих доносів або інших подібних листів.

372. Одним словом, будь-який обман, негідний честі, а ще біль­ше дії, які за собою тягнуть приниження.

373. Досконалість же збереження честі полягає в любові до віт­чизни і дотриманні всіх законів і посад; з чого витікає.

374. Похвала і слава, особливо тому роду, який предками сво­їми вважає таких людей, які прикрашені чеснотами, честю, заслу­гою, вірністю і любов’ю до своєї вітчизни, а отже, і до Государя.

375. Переваги ж дворянські повинні всі бути засновані на ви­кла­дених початкових правилах, які становлять суть дворянського звання.

Розділ XVI

376. Про середній рід людей.

377. Сказано Мною в XV розділі: у містах мешкають міщани, які займаються ремеслами, торгівлею, мистецтвом і науками.

378. Цей рід людей, від якого держава багато добра чекає, є середній.

379. Він користується свободою і не відноситься ні до дво­рян­ства, ні до хліборобів.

380. До цього роду людей зарахувати можна всіх тих, які, не бу­дучи ні дворянином, ні хліборобом, займаються мистецтвом, наука­ми, мореплаванням, торгівлею і ремеслами.

381. Понад те, всіх тих, які виходитимуть, не будучи дворя­на­ми, зі всіх НАМИ і предками НАШИМИ заснованих училищ і ви­хов­них будинків, якого б ті училища звання не були − духовні чи світські.

382. Також дітей приказних людей. А як у третьому роді є різ­ні ступені переваг, то, не вдаючись у деталі, відкриваємо тільки до­рогу до міркування про нього.

383. Якщо вся підстава людей середньому роду матиме в пред­меті порядність і працьовитість, то, напроти того, порушення цих правил служитиме до виключення з оного, як, наприклад, віролом­ство, невиконання своїх обіцянок, особливо якщо тому причина лінь або брехня.

Розділ XVII

384. Про міста.

385. Є міста різної суті, більш або менш важливі, відповідно до свого розташування.

386. Деякі міста розвиваються завдяки сухопутній чи водній торгівлі.

387. Інші мають лише привезені товари для продажу.

388. Є і такі, які лише служать до продажу продуктів, що їх привозять з околиць землероби.

389. Інші процвітають фабриками.

390. Які знаходяться біля моря, поєднують всі ці та інші вигоди.

391. Треті користуються ярмарками.

392. Інші − це столиці та ін.

393. Скільки не є різних міст, всі вони повинні мати одна­ко­вий закон, який би визначив, що є місто, хто в ньому є жителем і хто становить суспільство того міста, і кому користуватися перевагами відповідно до природнього розміщення міста, і як можна стати місь­ким жителем.

394. З цього виходить, що тим, хто зобов’язаний підтримувати добрий стан міста, маючи в нім будинок і маєтки, дається ім’я мі­щан. Вони зобов’язані, для власного свого ж добробуту і для гро­мад­ської безпеки в житті, маєтку і здоров’ї, платити різні податки, щоб безперешкодно користуватися цими перевагами і своїм маєтком.

395. Хто ж не робить цього, той не має права мати міщанські переваги.

396. Заснувавши міста, залишається розглянути, які вигоди яко­му роду міст без збитку для загальної користі можна мати і які установи в їх користь треба ухвалити.

397. У містах, де є велика торгівля, треба зважати, щоб через чес­ність громадян зберігся кредит на всі види комерції; бо чесність і кредит є душа комерції, а де хитрість і обман візьме верх над чес­ністю, тут і кредиту не може бути.

398. Малі міста дуже потрібні по повітах, щоб землероб міг збути плоди землі і своїх рук і забезпечити себе всім необхідним.

399. Міста Архангельськ, Санкт-Петербург, Астрахань, Рига, Ревель і тому подібні є міста і порти морські; Оренбург, Кяхта і багато інших міст мають інше призначення; з чого стверджувати, на­скільки велике значення має розташування там цивільних установ, і що, не знаючи обставин, кожному місту зручне положення зробити не­має можливості.

400. Про цехову майстерність і встановлення цехів для май­сте­рень по містах ще буде велика суперечка: чи краще мати цехи по містах або без них бути, і що з цих положень більше сприяє ремеслам.

401. Але те безперечно, що для організації ремесла цехи ко­рисні, а бувають вони шкідливі, коли кількість тих, що працюють, визначена, адже це перешкоджає розвитку ремесла.

402. У багатьох містах в Європі вони вільні в тому, що не обме­жена кількість працівників, а можуть вписуватися в них за бажан­ням, і відомо, що це вело до збагачення тих міст.

403. У малолюдних містах корисні бути можуть цехи, щоб ма­ти кваліфікованих майстрів.

Розділ XX

502. Підрив будь-якого правління починається майже завжди з пошкодження своїх основоположних засад.

508. Держава може також змінитися двома способами: або якщо лад її виправляється, або якщо псується. Якщо в Державі до­три­мані основоположні засади, то лад виправляється; якщо ж осново­по­лож­ні засади втрачені при зміні ладу, то воно псується.

520. Все це не може сподобатися підлабузникам, які постійно всім земним правителям твердять, що їх народи для них створені. Про­те ж МИ думаємо і за славу Собі кажемо, що МИ створені для НАШОГО народу, і з цієї причини МИ зобов’язані говорити про речі так, як вони бути повинні. Бо, Боже збав, щоб після закінчення цього законодавства був який народ більше справедливий, а отже, більше процвітаючий на землі: намір законів НАШИХ було б не виконано − нещастя, до якого Я дожити не бажаю.

• Наказ Екатерины II о составлении проекта нового Уложения 1767 // Екатерина ІІ (императрица). О величии России [Текст] / Импе­ратрица Екатерина ІІ; [Сост., биогр. очерк, примеч.: И. Я. Лоси­евс­кий]. – М., 2003. – С. 72−156.

ДОКУМЕНТ № 2