Мілюков п. Петро Великий та його реформа

К оментар

Павло Мілюков (1859−1943) – відомий російський історик та по­літик, лідер партії кадетів (конституційно-демократична партія, 1905 р.), після більшовицького перевороту жив в еміграції (в Англії, Франції); виступаючи проти крайнощів в оцінці діяльності Петра І, П. Мілю­ков, по суті, звів роль царя до ролі регістратора подій, за що історика критикували сучасники.

У ривок

Згідно з цією так званою "слов’янофільською" теорією, Петро відірвав російські верхи від низів і, денаціоналізувавши перші, зра­див російському самобутньому народному духові. Справжній росій­сь­ких дух для слов’янофілів вичерпувався східною формою христи­янської релігії і втілювався в соціальній формі російської "общини", селянського "світу". ... Петро відкрив шлях сліпому наслідуванню іно­земцям, яке спаплюжило народний характер.

... Західники рішуче взяли на себе захист реформи Петра в тому розумінні, як вона тоді уявлялася. У відповідь слов’янофілам во­ни сміливо відкидали культурне значення "самобутніх" російських начал, старої форми державності і старої форми віри та вважали не­обхідним європейське щеплення, навіть усвідомлюючи його штуч­ність і зовнішнє походження.

... Після відокремлення російських лібералів від соціалістів в 60–70-х роках ХІХ ст. саме з середовища лібералів-західників вийшла нова спроба виправдання петровського перевороту. Тепер, опираю­чись на наукові дослідження, вони наважилися відділити творіння від творця і тлумачити його не як запозичення ззовні..., а як неми­нучу і природну фазу російської історії, органічно пов’язану зі всім ходом історичного процесу.

... Реформа була органічною в розумінні безсумнівного, глибо­кого зв’язку її з попередніми процесами ХVІІ століття і такого ж без­сумнівного зв’язку з подальшим розвитком Росії.

... Петро – самоук і дилетант, і його різні знання є виплодом його юнацьких "забав", які поступово переходили в серйозну справу ... поряд з цими вправами юного Петра його суперник ... кн. Василій Голіцин. Він теж готує для Росії реформу, яка почасти навіть спів­па­дає з петровською, але в якій є обдуманість – плід читання сер­йоз­них книг, є відома система і план, тоді як у Петра в цей період – один тільки спорт і безсистемні дилетантські поривання.

... Таке походження реформи відразу накладає на неї певний відбиток. В ній, передовсім, відсутній будь-який загальний план.

... Творення повинно бути систематичним і свідомим. Але Пет­ру ніколи. Творення "добрих порядків" починається уривками, в ко­роткі проміжки між походами і поїздками Петра.

... Петровська реформа відбулася в поспішному, револю­цій­ному порядку не стільки навіть тому, що реформа спізнилася порів­няно з російськими внутрішніми потребами, скільки тому, що все російське життя жахливо спізнилося порівняно з процесами, які від­бувалися в Європі. ... Коли, наприклад, Петро почав вводити в Росії промисловість штучними прийомами меркантилізму, то це вияви­лося, при тогочасному низькому рівні розвитку російського міського життя, без сумніву, дещо передчасним. Це видно з того, що вже через п’ять років після смерті Петра (1730) чимало петровських фаб­рикантів при перевірці виявилися "фальшивими", "несправжніми" фабрикантами, які записалися в це звання тільки заради одержання привілеїв.

... Становище зовсім змінилося до початку ХVІІІ ст. Залиша­тись у стані повної ізоляції Росія не могла. Проте суб’єктивно Росія зовсім не була готова до спілкування, особливо культурного, з Єв­ропою. Це внут­рішнє протиріччя позначилося в історії російської куль­тури капі­таль­ним фактом: поспішно окультурити вдалося тільки со­ці­альні верхи ро­сійського суспільства – і цим вони були відірвані від соціальних низів.

... Реформа Петра відразу була і необхідною, і випадковою, і органічною, і насильницькою, і своєчасною, і надто поспішною. Во­на не тільки задовольняла назрілі потреби, а й забігала уперед.

... У всіх цих відношеннях вона була, безперечно, глибоко на­ціональною, як національним був і сам Петро.

... При всій своєрідності цієї реформи хіба Петро не пішов шля­хом загальнолюдської або, принаймні, загальноєвропейської культу­ри? ... Та обставина, що вона зберігалася і розвинулася після Петра вже не насильницьким, а добровільним шляхом, само по собі дово­дить, що європейський шлях не був чужим для Росії.

• Милюков П. Петр Великий и его реформа / История и исто­рио­графия России. Т. 3. – М., 2006. – С. 173–174, 176, 178, 180, 182, 191.

ДОКУМЕНТ № 16