Глава viі. Про селян

Про становище селян

Життя селян злиденне не від чого іншого, як від їхніх лінощів, а потім від неуваги правителів і від поміщицького насилля і від іг­норування їх.

А ще б царської величності побори визначені були по воло­дінню землею їх, скільки який селянин на себе оре, і побори б зби­рали б з них у зручний час, а поміщики їхні зайвого нічого з них не мали і роботи б зайвої не давали, тільки б податок свій і роботу да­вали по володінню землею їх і дивилися б за селянами своїми, щоб вони, крім недільних і святкових днів, не гуляли, а завжди були на роботі, то ніколи селянин не збідніє.

А буде який селянин ледарювати, то таких суворо карали б, оскільки який селянин загуляє, в тому вже шляху не буде, а тільки піде в розбій і в інші злодійства.

Селянину належить літом землю обробляти пильно, а зимою в лісі працювати, що необхідно для домашнього побуту або для лю­дей, від чого би який собі прибуток отримати.

А як при дворі своєму ніякої роботи прибуткової немає, то йшов би в такі міста, де по найму люди працюють, щоб даремно часу не втрачати, і так діючи, жодний селянин не збідніє.

... Також немала шкода селянам чиниться і від того, що пи­семних людей у них немає. А в якому селі дворів двадцять або трид­цять, а писемної людини жодної у них немає, і яка людина до них приїде з якими указом або і без указу, то скаже, що указ у нього є, а йому і вірять і від того мають собі зайві збитки, тому що всі вони, як незрячі, нічого не бачать, не розуміють. І того ради багато і без указу приїхавши, шкоди їм чинять великі, а вони оспорити не можуть, і в поборах багато з них зайвих грошей беруть і від того даремний роб­лять собі збиток.

І ради запобігання таких даремних збитків, бачиться, непогано б селян і поневолити, щоб вони дітей своїх, які десяти років і менше, віддавали дякам на навчання грамоті і, навчивши грамоті, навчили б їх і писати. І думаю, непогано було б так учинити, щоб не було і в невеликому селі без писемної людини. І дати їм тверде визначення, щоб без зволікання дітей своїх віддавали вчити грамоті і відвести їм строк років на три або чотири.

... А і це не дуже справедливо бачиться, коли поміщики на селян своїх накладають тягар необмежений, оскільки є такі нелюд­ські дворяни, що в робочу пору не дають селянам своїм єдиного дня, щоб йому на себе ще попрацювати. ... І тією надмірністю селянство в бідність заганяють, а який селянин почне заможніше жити, то на нього і податки набавить. І за таким їх порядком ніколи селянин у такого поміщика збагатитися не зможе, і багато дворян говорить: "Селянину не давай обкрасти, але стрижи його, як вівцю, до нога". І так роблячи, царство пустошать, оскільки так їх обдирають, що у іншого і кози не залишать, ті від такої нужди доми свої залишають і тікають в інші понизовні міста, інші ж в українці, а інші і в іноземні, і так чужі країни населяють, а свою пусткою залишають. А щоби до тієї поміщикам справи, що селяни багаті, лише б вони оранки не запустили, хоча б у нього і не одна тисяча рублів була, тільки б не крав і потайки торгував, що селяни багаті, то би честь поміщику.

• Посошков И. Книга о скудности и богатстве. Редакция и ко­ментарии Б. Кофенгауза. – М., 1951. – С. 21−183.

ДОКУМЕНТ № 10