Посошков і. Книга про бідність і багатство

Іван Посошков (1652−1726) – публіцист та економіст петров­ського часу, родом із двірцевих селян. Твір І. Посошкова "Про бід­ність і багатство" (1721−1724) − оригінальний економічний трактат, написаний у дусі ідей російського меркантилізму.

Глава і. Про духовність

Про стан освіченості духовенства

Бачив я в Москві просвітера із знатного дому боярина Льва Ки­риловича Наришкіна, що і татарці на її питання відповіді доброї дати не міг. Що ж може сказати сільський піп, якщо віра християнська, на чому вона заснована, не відає?

... Просвітеру належить бути, подібно до апостолів христових, щоб вони не про здоров’я своє, ні про багатство, ні про їжу свою так не пеклися, як про спасіння людських душ...

І заради такого стану, мені думається, його імператорській ве­личності належить подбати про граматику ... і так детально її розібрати, щоб усякі скритності ясно відверті були і щоб навіть без учителя можна пізнати усякі відмінки і відміни і так виправити її, надрукувати б їх тисяч п’ять-шість...

І у всіх єпархіях побудувати б школи просторі і у ті школи зібрати усіх попівських і дияконських і дячковських і паламарських дітей, від міських церков і від уїздних. ... І будуть які батьки добром їх у школу відпускати не захочуть, то брати б їх і силою і навчати граматики і усякого книжного розуму.

І покласти на цьому непорушну межу: буде яка людина шкіль­ного навчання не прийме і граматичного розуміння не навчиться, таких би віднині у просвітори і у диякони не висвячувати.

... І який із них навчання граматичне твердо засвоїть, і роками своїми молодий, то такого належить і риториці навчити, і філософії. І ті не тільки у просвітерський чин, а й в архієрейство будуть при­датні і вчителями можуть бути.

... А нині дійсно таких просвітерів багато, що не те, щоб будь-кого від безвір’я у віру привести, а й того не знають, що таке є віра... але є і такі, що і церковної служби, так прямо відправити не знають. Та і знати нема по чому: печатного двору справщики від великого пиття і від розкішного життя погладшали і не хочуть, не мають яс­ного бажання про всяке церковне служіння надрукувати, щоб кож­ний міг зрозуміти, як його відправляти.

... І послати до всіх архієреїв, щоб жодного ставленика без посвідчення учительського у просвітерство не висвячувати. Колиш­нє архієрейське слухання висвячувальне дуже мені не сподобалося, оскільки архіросійські служителі у новопоставлеників приймають да­ри і, прийнявши дари, дають йому вивчити із псалтиря деякі псалми і, відмітивши, дадуть перед архієреєм тому ставленику прочитати. І архієрей, побачивши його твердо і розумно читаючого псалтир, по­думає ніби у всякому читанні такий, благословить його у про­сві­терство. І так ті служителі архієреїв своїх у гріх вводять.

... А в просвітерство відсилати самих достойних і в писанні знаючих і доброї вдачі, щоб вони були світлом миру, а не темрявою. І таких достойних священства і паламарських дітей або селянських від­правляти в просвітерство до церкви, ані "по отечеству", ні по за­ступництву.

... І ще уложено буде, щоб священикам сільським і причет­никам їх ріллі не орати і сіна не косити, а піклуватися їм тільки про церковну службу та про паству духовну, а замість ріллі давати їм дворянам і селянам, які у них у приході, від свого прибутку десяту долю...

... Що у нас в Русі сільські священики харчуються зі своєї пра­ці, і нічим вони від мужиків хліборобів не відрізняються. Мужик за плуг і священик за плуг, мужик за косу і священик за косу, а церква свята і духовна паства в стороні.