Костомаров м. Цар Олексій Михайлович

У ривок

Про російське суспільство часів Олексія Михайловича

... Російська людина жила як-небудь, набувала засоби до жит­тя як-небудь; піддаючись завжди загрозі бути пограбованою, обду­реною, по-зрадницьки загубленою, вона і сама не утруднювалася по­переджати те, що з нею могло бути, вона так само обдурювала, гра­бувала, де могла поживлялася за чужий рахунок ближнього заради засобів до свого, завжди нестабільного існування. Від цього росій­ська людина відрізнялася в домашньому житті неохайністю, в праці – лінивством, у відносинах з людьми − брехливістю і безсердечністю.

... Характер азіатського застою, тупа прихильність до старого звичаю, жах перед усякою новизною, байдужість до поліпшення сво­го духовного і матеріального побуту і відраза до всього іноземного.

Привітний, ласкавий цар Олексій Михайлович дорожив велич­чю своєї царської влади, своїм самодержавним достоїнством: воно вабило і насичувало його. Він тішився своїми гучними титулами і за них готовий був проливати кров. Найменше випадкове недотри­ман­ня правильності титулів вважалося важливим кримінальним злочи­ном. Всі іноземці, які відвідали Москву, були вражені величчю дво­ру і східним рабопоклонством, що панували при дворі "тишайшого государя"… Все концентрується навколо двору. Піддані, осліплені його блиском, привчаються тим більше благоговіти перед царем і став­ляться до нього, як до Бога. … Цар Олексій зробився значно само­державнішим, ніж був його батько. Дійсно, ми не зустрічаємо при цьому царі так часто земських соборів, як це бувало при Михайлові. Земство поглинається державою. Цар стає уособленням нації. Все для царя. … Цар тримає у покірності народ і зміцнює свою безмежну самодержавну владу, між іншим, тим, що дає багато влади своїм чиновникам – вищому (тобто служилому) стану – над народом. … Служилим і приказним людям було так добре під самодержавною владою государя, що особиста їх користь змушувала горою стояти за неї. З іншого боку, це ставало приводом до крайнього насильства над народом. Зловживання посадових осіб, і раніше обтяжливі, не тільки не припинилися, а й посилилися в період царювання Олексія, що призводило до постійних повстань.

… Іноземці дуже правильно помічали, що почесті, які на­давали тогочасні московські люди верховній владі, були не синів­ськими почуттями, не усвідомленням законності, а радше, рабським страхом, який легко минав, як тільки випадала нагода...

… Незважаючи на прекрасні риси цього государя як людини, він не був придатним управляти: у нього завжди були добрі почуття до свого народу, всім бажав щастя, усюди хотів бачити порядок, бла­гоустрій, але для цього не міг придумати нічого іншого, як тільки покластися у всьому на існуючий механізм приказного управління. Вважаючи себе самодержавним і ні від кого не залежним, він був зав­жди під впливом то одних, то других; але справжніх чесних людей біля нього було мало, а освічених і далекоглядних − ще менше. Тому царювання його в історії є прикрим прикладом, коли під владою цілком хорошої особи державні справи у всіх відношеннях скла­да­лись погано.

• Костомаров Н. Царь Алексей Михайлович // Русская история в жизнеописаниях ее глав­нейших деятелей. – М., 1991. – С. 485, 486.

ДОКУМЕНТ № 5