Глава IV

Про місницькі порахунки

... І бояри, і окольничі, і думні люди, і стольники, і дворяни б’ють чолом царю і подають чолобитні на тих людей в безчестя, які з ними по його царському указу бути не хочуть, а пишуть в чоло­битній своїй один на одного, що їм бути з тими, кому з ким наказати можна, тому що батьки їх, або діди, або прадіди, або будь-хто з роду їхнього, роду їх батьків і з дідів або прадідів бували беззаперечно, або хто буде з батьків їх і з дідів і з прадідів бували на службах і у військових експедиціях, а з тим родом той рід, на який рід почнуть бити чолом, бували вони на службах і у військових експедиціях беззаперечно, і по тому роду їм бути з ними можна, щоб государ про то, по їх чолобитній, наказав провести слідство і по слідству в без­честя указ виданий був. А ті, яким наказано з ким бути в товаришах, проти того ж б’ють чолом царю, що вони породою своєю і честю тих людей не менше, з ким їм наказують бути, і батьки їх і діди і прадіди з родичами їх ніде в товаришах не бували ні з ким. І по тих їхніх чолобитних наказує цар в Посольському Приказі і в Розряді шукати про честь їх по старих записних книгах і листах, і в тих приказах найшовши, випишуть, хто якої є честі і ту справу слухає цар з боярами і думними людьми. І буде кому з ким по слідству можна, і тому бути накажуть без опору; а буде кому бути для рівності не можна, і його залишать, а накажуть бути іншому, кому можна. А буде кому з ким накажуть бути по слідству, а він, не послухавши його царського указу, бути не хоче і дуже впирається, і того за не­послух його накаже цар посадити в ув’язнення, на скільки дове­деться. А за боярське безчестя відсилають до бояр на двір головою тих людей, які з ними бути не хочуть. І якого дня накаже цар якого боярина, або окольничого, або стольника за безчестя відіслати головою до боярина, або думну людину і стольника до окольничого, і того дня той боярин або окольничий у царя не буває, а посилають до нього з повідомленням, які люди з ним бути не хотіли, пришлють до нього головою; і він того чекає. А посилають до них таких людей з дяком або з піддячим; і взявши тих людей за руки, ведуть до боярського двору пристави, а на коня сісти не дають, а як приведуть його на двір до того, з ким він бути не хотів, поставлять його на нижньому ганку..., і той боярин на царське жалування б’є чолом, а того, кого приведуть, наказує відпустити його до себе додому. І той, кого посилають до кого головою, від царського двору йдучи до бо­яр­ського двору і у нього на дворі лає його і безчестить усякою лайкою: а той йому за його злі лайливі слова нічого не чинить і не сміє, тому що ту людину відсилає цар до тієї людини, за його безчестя, люб­лячи його, а не для чого іншого. ... А на другий день іде той боярин до царя, а приїхавши, б’є чолом царю на його жалування, що він до нього наказав за безчестя противника його відіслати з головою. І піс­ля того цар наказує з тим боярином або окольничим бути іншій лю­дині, кому можна, а колишнього залишити; й буває цар на ту лю­дину прогніваний, і очей його царських не бачать тривалий час.

... Так же як у царя буває стіл на властей і на бояр, і власті у царя сідають за столом по праву сторону, в другому столі, а бояри по лівій стороні, за своїм особистим столом. І як ті бояри почнуть сі­дати за стіл, по чину своєму, боярин під боярином, окольничий під окольничим і під боярами, думна людина під думною людиною і під окольничими і під боярами, а інші з них, знаючи з ким в породі своїй рівність, під тими людьми сідати за столом не будуть, поїдуть до дому або у царя того дня відпрошуються куди до кого в гості; і таких цар відпускає. А буде цар узнає, що вони у нього почнуть проситися в гості на оману, не бажаючи під якою людиною сидіти, або не по­прощавшись у царя, поїдуть до себе додому: і таким наказує бути і за столом сидіти, під ким доведеться. І вони сідати не почнуть, а поч­нуть бити чолом, що йому нижче того боярина, або окольничого, або думної людини сидіти не можна, тому що він родом з ним урівень або чесніший, і на службі і за столом ніколи той рід їх з тим родом, під яким наказують сісти, не бував; і тоді цар наказує посадити при­мусово; і він посадити себе не дасть, і того боярина безчестить і лає. А як його посадять примусово, і він під ним не сидить і виходить із-за столу геть, і його не пускають і говорять, щоб він царя не спо­ну­кав до гніву і слухався: і він кричить: "хоч і цар йому накаже голову відрубати, а йому під тим не сидіти", і опуститься під стіл; і цар накаже його вивести геть і ув’язнити або до указу до себе не пускати наказує. А після того, за непослух, відбирається у них честь, бо­яр­ство або окольництво і думне дворянство, і потім ті люди своєї служби дослужуються знов. А кому за такі провини бувають пока­рання, ув’язнюють, відсилають головою, і б’ють батогами і то за­писують в книги поіменно, для відомостей і суперечок.

Про контроль над послами, рівень освіченості, закритість московського суспільства

... А будучи посли і посланці в посольстві своєму, про справи говорять у відповідях з відповідаючими людьми, і на з’їздах з послами, за наказами, які їм дають з Посольського Приказу і від Таємних справ, і ті їх розмови записують піддячі. І хто що в по­соль­стві своєму говорив, які промови поза наказом, або які промови не виконують проти наказу: і ті всі промови, які сказані і які не сказані, пишуть вони в статейних своїх списках не проти того, як сказано, добре і розумно, висловлюючи свій розум на обмані, щоб одержати у царя собі честь і жалування більше; і не соромляться того робити, оскільки царю про те хто на них може про таку справу оголосити?

Питання: Для чого так творять?

Відповідь: Для того, що Російської держави люди породою своєю пихаті і непридатні до усякої справи, оскільки в державі своїй навчання ніякого доброго не мають і не сприймають, крім нахабства і безсоромності, і ненависті, і неправди; і неуцтвом своїм говорять багато розмов до протилежності..., а потім в тих своїх словах часом заплутуються і перетворюють на інші думки; а що вони, які слова говорячи, заплутуються і ту вину переносять на перекладачів, нібито зрадою трактують; а якби вони ті всі свої слова наказували запи­су­ва­ти і при них стояли, і таким би указ був зроблений за їх службу. ... Бла­горозумний читачу! Читаючи це писання, не дивуйся. Правда є тому всьому; оскільки для науки і звичаю в інші держави дітей своїх не посилають, боячись того: пізнаючи тамтешніх держав віри і звичаї і вольность благую, почали б своєї віри зрікатися, а приставати до інших, і про повернення до домів своїх і до родичів ніякого б пік­лування не мали і не думали. І про поїздку московських людей, крім тих, які посилаються по указу царському і для торгівлі з проїзними, ні для яких справ їхати нікому не дозволено. А хоч торгові люди їздять для торгівлі в інші держави, і по них, по знатних поважних людях, збирають поручні записи, за міцними поруками, що їм з то­варами своїми і майном в інших державах не залишитися, а повер-нутися назад зовсім. А яка б людина, князь або боярин, або будь-хто сам, або сина, або брата свого послав для будь-якої справи в іншу державу без відома, не бивши чолом государю, і такій би людині за таку справу поставлено було в зраду, і вотчини, і помістя, і майно взяті б були на царя; і якщо б хто сам поїхав, а після нього зали­ши­лись родичі; і їх би мордували, чи не знали вони про задум родича свого; або б хто послав сина або брата, або племінника, і його так само мордували б, для чого він послав в іншу державу, чи не на­правляючи яких воєнних людей на Московську державу, бажаючи державою заволодіти, або для якого іншого злодійського умислу по чиєму намовленню, і мордувати його таким же способом, як на­писано в указі вище цього, хто пройде через царський двір з руш­ницею.

Про царську нагороду або покарання послів

... А як посли або полкові воєводи приїдуть у Москву, і цар накаже їм бути в себе, або як зустрічають образи, і вони бувають у руки, і підносять посольств своїх грамоти, і статейні списки, як що робилося; і цар, почувши їх посольські справи, буде служба їх у вислугу, жалує за вислугу честю, як про те вище написано. Та їм же, послам і полковим воєводам, боярам, окольничим, думним людям, стольникам, дворянам і дякам, дають шуби соболині, покриті золо­тим оксамитом або атласом, рублів в 200 і в 300, і в 400, і в 500 шуба, дивлячись по службі і по честі людини.

Та їм же даються вотчини або на вотчини гроші, тисяч по десять, і по сім, і по шість, і по п’ять, і по три, і по дві єфимки¹⁹² Любські, залежно від служби ж і честі людини; та до річного жа­лування і до помісного окладу прибавка.

... А іншим послам, і посланникам, і гінцям або і полковим воєводам за їх службу про жалування буває указ: на площі, перед Посольським Приказом, б’ють батогом, а інших карають на смерть, у інших віднімають честь і помістя, і вотчини, і засилають в за­слан­ня у Сибір, на довічне проживання, з жінкою і з дітьми, в діти бо­ярські¹⁹³, або козаки, або в яку службу годяться.

Про становище жінки в Московському суспільстві

... Як Польського Владислава короля не стало, а по смерті його обрали на Польське королівство брата його теперішнього Поль­сь­кого Яна Казимира короля, і в той час послані були з Москви посли для підтвердження старої братської дружби і любові роду Стреш­нєвих: а Польський король в той час оженив брата свого з коро­левою. І перебуваючи ті московські посли у Польського короля на весіллі, від царя і від цариці королю і королеві правили посольство і підносили дари; і проти того Польський король відіслав до царя послів своїх, і наказав посольство правити, і дари підносити від себе і від королеви царю і цариці, згідно того ж звичаю. І ті посли, пе­ребуваючи у царя, посольство своє правили і дари підносили; а до цариці посольства правили та її бачити не допустили, і відповіли тим, що назвали царицю хворою, а вона у той час була здорова, і слухав у послів посольства, і дари за царицю приймав сам цар.

Питання: Для чого так чинять?

Відповідь: Для того: Московської держави жінки грамоті не навчені, і не звичай тому є, а природнім розумом простуваті і на від­повіді некмітливі і сором’язливі: оскільки від малечих років до за­міжжя свого у батьків своїх живуть в таємних покоях, і крім самих ближніх родичів, чужі люди ніхто їх, і вони людей бачити не можуть – і тому можна зрозуміти, від чого б їм бути розумнішими і смі­ли­вішими; так само як і заміж вийдуть, і їх тому ж люди бачать мало. І тільки б цар в той час учинив так, що Польським послам наказав би бути у цариці своєї на посольстві, і вона б, вислухавши посольство, сама б відповіді не дала ніякої, і від того прийшло б самому царю соромно.

Про помістя¹⁹⁴, вотчини¹⁹⁵, поступове зрівняння цих форм земельної власності

Питання: Що є помістя , і вотчини, і землі?

Відповідь. Буде який боярин, або окольничий і думна і ближня людина, або стольник та інші служилі чини дослужаться помістя, і помістя їм, по їх чолобиттю або і без чолобиття, будуть дані..., по їх життя і по ньому жінкам їх, і дітям, і внукам; і по смерті їх дано буде, хто залишиться, жінка, або діти, і брати, і племінники, і по­ді­лено буде по указу жінкам, вдовам і дівкам на проживання, а синам навічно. ... І то помістя, кому дадуть за службу, і після нього жінці ж і дітям або кому-будь, нікому їм того помістя не продати, і не за­ло­жити, і в монастир і в церкву по душі не віддавати. А буде хто з ким захоче міняти помістя на помістя або помістя на вотчину, і їм між себе міняти можна, жиле на пусте, і пусте на жиле, і рівне на рівне, по чолобитній; і той їх обмін запишуть в книги. ... А хто поміняє помістя на вотчину, і йому то помістя в вотчину, а після того йому можна і продати, і закласти; а тому, хто виміняє вотчину на помістя, продати і закласти ті вотчини не можна, тому що за те його помістя, яке виміняє, та вотчина буде помісна земля. А даються з тих вимо­рочених¹⁹⁶ помість матерям і дітям їх дівкам і вдовам на прожиток, по їх життя, по указу, як про те писано в Уложеній книзі, а дітям же синам дають ті помістя навічно, по окладах їх.

... Вотчинна земля. Як у минулих давніх роках, земля жила і пуста роздана і розверстана в помістя боярам і окольничим, і дум­ним і ближнім людям, і стольникам, і стряпчим, і інших чинів слу­жилим людям, і дана за службу у вотчину...; і хто землі купив, і йому можна тому продати, і закласти, і в придане за доньками віддати. А буде кому дано помістя, а після того він почне бити чолом, щоб йому те помістя продано було йому ж у вотчину, і йому то помістя із царської казни продадуть у вотчину, і гроші на царя візьмуть по ука­зу, і то помістя йому потому ж можна продати і закласти. І по та­кому опису різняться помістя з вотчиною, а вотчина − з помістям.

Про ділові риси московських людей

... А в Московській державі золота і срібла не родиться, хоча в хроніках пишуть, що Руська земля на золото і на срібло родюча, про­те знайти не можуть, а коли і знайдуть, і то незначне, і до такої спра­ви Московські люди не підприємливі; а інших держав люди ті місця, де родиться золото і срібло, найшли б, а не хочуть до цієї справи долучитися для того, що багато грошей витратять на завод, і як вони свій розум прикладуть, і потім їх ні у що промисел і завод по­став­лять і від справи відлучать.

Про Мідний бунт у Москві, деспотизм, беззаконня та свавілля московської влади

... Та в минулих роках, як сталася у Московського царя з Поль­ським Яном Казимиром королем не дружба і війна... і за продов­жен­ням Польської війни, і для поповнення казни, і для забезпечення рат­ним людям на жалування зроблені гроші...

... Та в той же час робили гроші полтинники мідні з єфимок. ... І побачивши цар, що в тих грошах не стало бути прибутку. ... І по­чали робити після того гроші мідні ж дрібні, і ходили ті дрібні гроші багато часу зі срібними нарівні. ... І дуже швидко в Москві і в містах знайшлося в тих мідних грошах багато воровських¹⁹⁷.

І які злодії були люди багаті, і вони від своїх бід відкуплялися і давали в Москві хабарі великі боярину, царському тестю, Іллі Даниловичу Милославському, та думному дворянину Матюшкіну.

... І на них про те доводили стрільці, і монетні майстри, і ті люди, хто бачив...; і по тому їх доказу тих людей всіх мордували, а вони винилися і говорили з тортур, що серед багатьох людей, зло­діїв, тесть його царський боярин та думний дворянин і дяки, і під­дячі мали посули великі.

... І на того боярина цар був довгий час розгніваний, а думну людину звільнили з Приказу, а покарання їм не здійснили ніякого; а дякам і піддячим ... здійснили кари, відсікали руки, і ноги, і пальці від рук і від ніг, і засилали в заслання в далекі міста. І тих злодіїв то­вариші, побачивши, що тому боярину і думній людині за їх зло­дій­ство не зроблено нічого, надумали написати на того боярина і на інших трьох злодійські листи, щоб їх покарали і вчинили в Москві смуту для пограбування домів. ... А цар в той час був у поході зі всім своїм домом ... в селі Коломенському, від Москви 7 верств. І на ра­нок всякого чину люди, йдучи в місто ... і прийшли на площу, до Лобного місця ... і надумали йти в місто до царя і просити тих бояр, щоб їм цар видав їх головою на розправу.

... А прийшовши до царя на двір...; а цар в той час сідав на коня, мав намір їхати в Москву... почали у царя просити для роз­прави бояр, і цар відповідав, що для слідства тієї справи їде до Моск­ви сам; і вони почали царю говорити суворо і неповажно, із по­гро­зами: "буде він добром їм тих бояр не віддасть, і вони у нього за­беруть самі, за своїм звичаєм". Цар, вбачаючи їх злий задум... і ді­знавшись, що стрільці до нього на допомогу в село прийшли, крик­нув і наказав... тих людей бити і рубати до смерті і живих ловити. І як почали бити, і сікти, ловити, а вони захищатися не могли, тому що в руках у них не було нічого ні у кого, почали бігати і топитися в Москві ріці, і потопилося їх в річці більше 100 чоловік, і пересікли і переловили більше 7 000 чоловік, а інші розбіглися. І того ж дня біля того села повісили з 150 чоловік, а решту всім був указ, мордували і палили, по слідству за провину відсікали руки і ноги, і у рук і у ніг пальці... а іншим злодіям того ж дня, вночі, виданий указ: зав’язавши руки назад, посадивши у великі таці, потопити в Москві ріці. ... А ті всі, які покарані, і потоплені, і розіслані, не всі були злодії, а прямих злодіїв більше не було, як з 200 чоловік; і ті невинні люди пішли за тими злодіями дивитися, що вони, будучи у царя, в своїй справі учинять, а злодіям на таку кількість людей надійно було говорити і ро­бити, що хотіли, і від того всі погинули, винуватий і правий.

Про царський титул

... Питання: Для чого пишеться "самодержцем"?

Відповідь. Як колишні царі, після царя Івана Васильовича, об­рані на царство: і на них були взяті записи, що їм бути нежорс­токими і запальними, без суду і без вини нікого не карати ні за що і думати про всякі справи з боярами і з думними людьми разом, а без відома їх таємно і явно ніяких справ не робити. А теперішнього царя обрали на царство, а листа він на себе не дав ніякого, що колишні царі давали, і не питали, тому що сприймали його тихішим, і тому найвище пишеться "самодержцем" і державою своєю править по своїй волі. І з ким захоче здійснити війну і спокій, і по спокою що кому по дружбі віддати, або яку поміч здійснити, або й інші усякі ве­ликі і малі своєї держави справи захоче за своєю думкою здійснити, з боярами і з думними людьми радиться про те мало; в його волі, що хоче, то здійснити може. Проте кого із бояр і з думних, і з простих людей любить і жалує, питається і радиться з ними про усякі справи. А батько його, блаженної пам’яті цар Михайло Федорович, хоча "са­модержцем" писався, однак без боярської ради не міг робити нічого.

... А якому боярину і воєводі і приказним людям, або послам і посланникам і гінцям, або хто до якої справи буде долучений, ста­неться писати царю проти усяких справ відписки, і вони пишуть таким звичаєм: "Государю царю і великому князю, а по титулу: "хо­лоп твій Янка Черкаський, Івашко Воротинський"...

А кому станеться про які справи бити чолом самому царю, і в приказах суддями, і в містах і на війні воєводам, або послам, і в чо­лобитних своїх пишуть бояри, і окольничі, і думні, і всякого чину служилі люди: "Царю государю і великому князю"..., а потім "б’є чолом холоп твій князь або боярин" і проста людина напівім’ям же, без князівства і без чину; а посадські люди і селяни пишуться в чо­лобитних своїх "рабами і сиротами", а не холопами.

• Котошихин Г. О России в царствование Алексея Михайловича // Московия и Европа. История России и Дома Романовых в мемуарах современников ХVІІ−ХХ вв. – М., 2000. – С. 29–31, 33, 34, 35, 44, 45, 46, 47.

ДОКУМЕНТ № 4