Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Повість минулих літ

К оментар

Повість минулих літ − літописне зведення. Перша редакція йо­го створена монахом Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. В 1116 р. ігумен київського Видубицького монастиря Сильвестр під­готував другу редакцію зведення.

У ривок

Про встановлення Ольгою погостів⁶ у Новгороді

У РІК 6455 [947]. Пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і да­нину, і оброки⁷. І ловища її є по всій землі, і знаки⁸ [її], і місця⁹, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.

Про призвання варягів

У РІК 6367 [859]. Варяги, приходячи з-за моря, брали данину з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в’ятичів; брали вони по білій вивірці − стільки від диму.

У РІК 6370 [862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів − русь, як ото одні звуться свеями, а другі − норманами, анг­лами, інші − готами, отак і ці. Сказали русі, чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра¹⁰, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус − на Білім озе­рі, а третій, Трувор − в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля¹¹.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом¹². І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому − Полоцьк, тому − Ростов, другому − Білоозеро.

А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Нов­городі − словени, а в Полоцьку − кривичі, в Ростові − меря, у Біло­озері − весь, в Муромі − мурома. І тими всіма володів Рюрик.

Про прихід Олега в Київ

У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, поклавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У РІК 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши багато сво­їх воїв − варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а ін­ших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він по­слав [посла] до Аскольда й Діра сказати, мовляв: "Ми − купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас".

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: "Ви обá не є ні князі, ні роду кня­жого. А я єсмь роду княжого. − І [тут] винесли Ігоря. − А се − син Рюриків".

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила − за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським". І були в нього словени, і варяги, й інші, що про­звалися руссю.

Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину сло­венам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода − триста гривень на рік заради миру − що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам.

Про звернення новгородців до Святослава з проханням прислати їм князя

У РІК 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега − в Деревлянах.

У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: "Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі". І сказав їм Святослав: "Аби хто до вас пішов!". І відмовився [йти до них і] Яро­полк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіте Володимира", бо Володимир був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина, а отцем їм обом був Малко Любчанин, отож, Добриня був вуєм Володимирові. І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира".

І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав − до Переяславця.

Про перші зіткнення новгородських князів із київською владою

У РІК 6485 [977]. Коли ж почув Володимир у Новгороді, що Ярополк убив Олега, то, злякавшись, утік він за море. А Ярополк по­садив посадників своїх у Новгороді і володів один у Русі.

У РІК 6488 [980]. Прийшов Володимир з варягами до Нов­города і сказав посадникам Ярополковим: "Ідіте до брата мойого і скажіте йому: "Володимир іде на тебе, готуйся насупроти битися".

І прийшов Володимир до Києва з воями многими. І не зміг Ярополк стати супроти Володимира...

Володимир же посадив Добриню, вуя свого, в Новгороді. І Добриня, прийшовши в Новгород, поставив кумир Перуна над рікою Волховом, і приносили йому жертви люди новгородські, яко богу.

Про відмову Ярослава платити данину Києву

У РІК 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новго­род­ські, а Ярослав перестав їх давати у Київ отцю своєму. І сказав Воло­димир: "Розчищайте путь і мости мостіте", бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розхворівся.

У РІК 6523 [1015]. Коли Володимир збирався йти на Яро­сла­ва, то Ярослав послав [послів] за море і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розхворівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п’ятнадцятий день.

Про виховання новгородцями свого князя

У РІК 6610 [1102]. ... Того ж року, місяця жовтня у двадцятий [день], прийшов [до Києва] Мстислав, син Володимирів, з новго­род­цями, бо Святополк з Володимиром мав раніш угоду, що Новгород має бути Святополковим і він має посадити сина свого [Ярослава] в Новгороді, а в [городі] Володимирі сина свого [Мстислава] має поса­дити Володимир.

І прийшов Мстислав до Києва, і сіли вони в гридниці, і ска­зали мужі Володимирові [Святополку]: "Осе прислав Володимир си­на свойого, а ось сидять новгородці. Нехай, узявши сина твойого, вони йдуть до Новгорода, а Мстислав нехай іде до Володимира".

І промовили новгородці Святополку: "Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: "Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Все­волод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас". Свя­тополк же багато сперечався з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли до Новгорода.

Про послання князем у Новгород Мстислава Всеволодовича

У РІК 6625 [1117]. Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода¹³. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мсти­сла­вич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

Про вигнання новгородцями князя Всеволода Мстиславича

У РІК 6646 [1138]. Вигнали новгородці князя свого Всеволода Мстиславича з Новгорода, а Святослава Ольговича привели до себе. І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.

Про право новгородців вольності в князях

У сей же рік (1139) вигнали новгородці Юрійовича Рости­сла­ва, і випросили у Всеволода брата [його] Святослава в Новгород, і посадили його в Новгороді.

А по недовгім часі почали вставати новгородці на вічі проти Святослава через його лиходійство. Він тоді, побачивши, що вста­ють на нього новгородці, послав до брата [свого] Всеволода [посла], кажучи йому: "Тягота, брате, між людей сих, і не хочу я в них бути. А кого тобі вгодно, того пошли в нього [у Новгород]".

Кін. осені 1140. І послав [Всеволод] до них [воєводу] Івана Вой­тишича, прохаючи в них ліпших мужів. І, взявши їх, той привів [їх] до Всеволода. І мав намір [Всеволод] послати сина свого Святослава [в Новгород], та почув, що встали новгородці на вічі і б’ють при­ятелів Святославових через його насильство. І, сприяючи йому [Свя­то­славу Ольговичу], кум його, тисяцький, [сказав]: "Княже, хотять тебе схопити". Він тоді, убоявшись, утік із жоною [Катериною] і з дружиною на Полоцьк, до Смоленська.

Лютий−березень 1141. І коли почув це Всеволод, не пустив він сина свого Святослава, ні мужів новгородських, що їх ото привів був до себе¹⁴. І прислали новгородці єпископа [Нифонта] з мужами своїми до Всеволода, кажучи: "Дай нам сина твойого, а Святослава, брата твойого, ми не хочем!

І послав він до них сина свого Святослава, та коли був він у Чернігові, новгородці, порадившись, сказали Всеволоду: "Ми не хо­чемо сина твойого, ні брата, ні племені вашого, а хочемо роду Во­ло­димирового".

Всеволод же, це почувши, послав слідом за ними [отроків], вернув їх і єпископа з ними і задержав їх з єпископом, бо вони ска­за­ли так: "Дай нам шурина свого, Мстиславича"¹⁵. І Всеволод, не хо­тячи перепустити Новгород Володимировому племені, прикликав двох шуринів своїх [Ізяслава та Святополка Мстиславичів] і дав їм [го­род] Берестій, кажучи: "Про Новгород ви оба не дбайте. Хай сидять самі своєю владою. Де князя вони знайдуть?"

А новгородців же з єпископом він держав у себе і зиму, і літо.

Про вигнання новгородцями князя Ярослава Володимировича

У РІК 6704 [1196]. ... Тої ж зими вигнали новгородці Яро­слава Володимировича з Новгорода, багато [разів] славши [по­слів] до Все­волода до Суздальського і благаючи його, щоби він дав їм свого си­на або кого іншого. Але Всеволод їхньої волі не вчинив, і вони, поїхавши до Ярослава до Всеволодовича черні­гів­сь­кого, випросили в нього сина меншого [Ярополка] до Новгоро­да на стіл.

• Повість минулих літ // Літопис Руський. За Іпатським спис­ком / Під ред. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 12−14, 35, 40−41, 45, 47, 156−157, 177, 191, 192−193, 362.

ДОКУМЕНТ № 2