Глава хіі

Про патріарший суд

Стаття 1. На патріарших приказних і на дворових людей і на дітей боярських, і на селян, і на всяких чинів людей, які живуть у патріарших домових вотчинах, по усяких справах суд давати без­строково на патріаршому дворі, тому що при колишніх государях і блаженної пам’яті великому государі царі і великому князі Михайлі Федоровичу всея Русі ні в яких приказах на них суда не давали, а судили їх на патріаршому дворі.

Стаття 2. А буде патріарші приказні люди в якій справі пра­вого звинуватять, а винуватого виправдають по посулі або по друж­бі, або по недружбі, тим людям, хто буде звинувачений не по справі, на тих патріарших приказних людей бити чолом государю, і по тому чолобиттю спірні справи вносити до государя і ко всім боярам. А ви­ясниться, що патріарші судді кого звинуватять не по справі, і тим патріаршим суддям за їх неправду указ чинити, проти того ж, як ука­зано о государевих суддях.

К оментар

Церква володіла величезними багатствами. Тенденція до обме­ження церковних володінь не могла підірвати майнову могутність церкви. Ст. 1 визначала підсудність осіб, які перебували у патріар­ших вотчинах і установах глави православної церкви. Ст. 2 фіксує, що патріарші судді несуть таку ж відповідальність, як і судді дер­жав­ні. Державний суд був поставлений вище за церковний, оскільки справи, які вирішувалися в патріарших приказах, можна було оскар­жити в государевому суді.

Про Монастирський приказ

Стаття 1. ... А нині государ цар і великий князь Олексій Ми­хайлович всея Русі, по чолобитній стольників, і стряпчих, і дворян московських, і городових дворян, і дітей боярських, і гостей..., указав Монастирському приказу бути особно і на митрополитів, і на архієпископів, і на єпископів, і на приказних і дворових людей, і на дітей боярських, і на їх селян, і на монастирі..., во всяких позовах суд чинити в Монастирському приказі.

Стаття 3. А які патріарші, і митрополичі, і архієпископи, і єпис­копи, і монастирські, і бояр, і окольничих, і думних, і всяких чинів московських, прикажчики, і селяни живуть у містах во волосних і в боярських вотчинах і в помістях ... давати суд по двадцять рублів, а більше двадцяти рублів і в вотчинних, і в помісних, і в холопських справах на них в містах суда не давати, окрім тих міст, в яких містах по государевому указу бувають з воєводами дяки...

К оментар

Утворення Монастирського приказу свідчило про посилення державного контролю за церквою. Приказ повинен був розглядати справи по позовах проти духовних осіб і залежних від них людей (селян, дворових людей). Судову владу на місцях, поряд із губними і земськими установами, здійснювали воєводи. Воєводи, при яких не було дяків, не могли розглядати позови ціною більше двадцяти руб­лів. Цим положенням держава намагалася обмежити свавілля воєвод – зазвичай, великих бояр.

Глава хvі

Про помісні землі

Стаття 1. В Московському уїзді бути помістям:

За боярами по двісті чвертей за людиною.

За окольничими і за думними дяками − по сто по п’ятдесят чвер­тей за людиною.

За стольниками, і за стряпчими, і за дворянами московськими, і за дяками, і московськими стрільцями, і за степенними, і за путни­ми ключниками − по сто чверті за людиною. За дворянами із міст, які служили по вибору − по сімдесят чвертей за людиною.

За жильцями і за стремянними конюхами, і за сотниками мос­ковських стрільців − по п’ятдесят чвертей за людиною.

За дворовими людьми, за стряпчими, і за ситниками, і цари­циного чину за дітьми боярськими, з помісних їх окладів зі ста чвер­тей − по десять чвертей.

Стаття 2. А які поміщики усяких чинів захочуть між собою помістями своїми мінятися, і їм про розписку тих своїх обмінних помість бити чолом государю, і чолобитні про то подавати в По­міс­ний приказ.

Стаття 3. А міняти помістя московським всяких чинів людям з московськими же всяких чинів людьми, і з городовими дворянами, і дітьми боярськими, і іноземцями, чверть на чверть, і жиле на жиле, і пусте на пусте, а не жиле на пусте, і ті обмінні помістя між ними розписувати по їх полюбовному чолобиттю і по заручним чоло­бит­ним. А де у кого в обміні перейде зверх обміну і зайве невеликі чвер­ті, і ті невеликі чверті по тому за ними по їх полюбовному чоло­бит­тю розписувати.

Стаття 4. А будуть які поміщики і вотчинники помісні або вот­чинні свої землі почнуть міняти же яких монастирів архімандритом, і ігуменом, і будівничі з братією, на монастирські вотчинні землі, і поч­нуть ті поміщики і вотчинники, і архімадрити, і ігумени, і будівничі з братією бити чолом государю тих обмінних земель про розписку, і по їх полюбовному чолобиттю і по заручним їх чолобитним такі землі за ними по тому же розписувати.

Стаття 5. А які поміщики і вотчинники всяких чинів почнуть між собою міняти вотчинні землі на помісні землі або помісні землі на вотчинні і почнуть бити чолом, щоби по їх чолобиттю ті їх землі розписати, помісну землю у вотчинну, а вотчинну землю у помістя, і по тому їх полюбовному чолобиттю ті землі за ними розписувати же...

Стаття 6. А буде хто з ким помістям мінятися, або хто кому вотчинну свою землю проміняє на помісну землю, і тими своїми обмін­ними землями почнуть володіти по записах, а в Помісному приказі не розписався, і хто з них один помре, а інший залишиться, і почне тих обмінних земель бити чолом про розписку, і в таких обмінних землях відмовляти, і тих обмінних земель за ними після померлих не розписувати.

Стаття 8. А буде хто почне государю бити чолом про помістя, які помістя дали на прожиток дворянам і дітям боярським старим, які від служби відставлені, і вдовам старим, щоб государ їх по­жалував, наказав ті дворянські і вдовині прожиткові помістя дати їм, і тим людям, які почнуть бити чолом під ким в помістя, відмовляти і помість не давати.

К оментар

Соборне уложення було значним кроком, спрямованим на зближення помістя і вотчин. Це проявилося у розробці інституту прожиткового помістя, що значно розширило право поміщика на володіння землею. Поміщик, який виходив у відставку, зберігав пра­во на землю. Йому не залишали колишнього помістя, але нада­вали так зване прожиткове помістя – своєрідну пенсію. Таку ж пенсію одержувала, у випадку необхідності, вдова поміщика, а також діти. Принципово важливим був дозвіл обміну помісних земель на вот­чинні і особливо продаж помість у вотчину. Уложення закріпило прин­цип: "не по службі помістя, а по помістю – служба". Ст. 1. закріпила привілеї, які зафіксовані в системі окладів. Через цю систему здійс­нювалася внутрістанова градація феодалів. Найважливішим ново­введенням Уложення 1649 р. (ст. 2−5) був дозвіл обміну помість на вотчини. Такий обмін допускався за умови, що статус володінь відповідно змінювався – вотчина переходила в помістя, а помістя у вотчину, що фіксувалося в приказі.

• Соборное Уложение 1649 года // Российское законодатель­ство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 3. – М., 1985. – С. 85−89, 91, 151−159, 258−345.

ДОКУМЕНТ № 2