Глава ііі

Про охорону порядку на царському дворі

Стаття 1. Буде хто при царській величності, в його госу­да­ре­вому дворі і в його государевих палатах, не опасаючи честі царської величності, кого образить словом, а той, кого він образив, почне на нього государю бити чолом про покарання, і буде про те доведено, що той, на кого він б’є чолом, його образив, і по розслідуванню за честь государевого двору того, хто на государевому дворі кого образить, посадити у в’язницю на два тижні, щоб на те дивлячись, іншим не було бажання в майбутньому так чинити. А кого він об­разив, тому указати з нього виплату компенсації.

Стаття 3. А буде хто при царській величності вийме на кого шаблю або іншу яку зброю і тією зброєю кого ранить, і від тієї рани той, кого він ранить, помре, або в той же час він кого до смерті вб’є, і того вбивцю за те вбивство самого покарати смертю. А хоча буде той, кого той вбивця ранить і не помре, і того вбивцю по тому ж покарати смертю, та із маєтності його узяти вбитого кабальні борги.

Стаття 4. А буде хто при государю вийме на кого будь-яку зброю, а не ранить, і не вб’є, і того покарати, відсікти руку.

Стаття 7. А буде хто на государевому дворі, на Москві, і в об’їздах, почне ходити з піщалями і з луками, хоч і не для стріля­ни­ни, і з тієї зброї нікого не ранить і не вб’є, і тим за ту провину учи­нити покарання, бити батогами і кинути у в’язницю.

Стаття 8. А кому станеться бути в государевих двірцевих се­лах, і там у государевих річках і озерах риби собі не ловити. А буде хто без государева дозволу в двірцевих селах почне в государевих річках і в озерах рибу ловити, і на тому взяти на государя штраф, або йому покарання вчинити, яке государ скаже.

К оментар

Передбачалося ув’язнення та виплата компенсації за образу словом або вчинком будь-кого на царському дворі. На государевому дворі не тільки вбивство, а й нанесення ран каралося смертю. Вста­новлювалася відповідальність за оголення зброї на дворі государя, а також особливий захист царської власності.

Глава іv

Про злочини проти порядку управління

Стаття 1. Буде хто грамоту від государя напише сам собі підробну, або в правдивій государевій грамоті і в інших, в яких при­казних містах, що переправить своїм вимислом, крім государева указу і боярського приговору, або думних і приказних людей і піддя­чі руки підпишуть, або зроблять у себе печатку таку, як государева печать, і їх за такі провини після слідства карати смертю.

Глава V

Стаття 1. Які гроші майстри почнуть робити мідні або оло­в’яні, або укладні гроші, або в грошову справу, в срібло почнуть додавати мідь або олово, або свинець, і тим государевій казні поч­нуть чинити збитки, і тих грошових майстрів за таку справу карати смертю, залити горло.

К оментар

Бюрократизація державного апарату і збільшення обсягу діловодства обумовлювали переслідування за підробку актів і гра­мот. Оскільки карбування монети стало винятково монополією дер­жа­ви, то передбачалося покарання фальшивомонетників.

Глава хі

Про закріпачення селян

Стаття 1. Котрі государеві двірцевих сіл і чорних волостей селяни і бобилі¹⁸⁶, втікши із государевих сіл і з чорних волостей, жи­вуть за патріархом, або за митрополитом і за архієпископом, і єпис­копом, або за монастирями, або за боярами, або за окольничими і за думними і за кімнатними людьми, і за стольниками, і за стряпчими, і за дворянами московськими, і за дяками, і за іноземцями, і із уся­кими вотчинниками і поміщиками, а в писцових книгах, які книги писці подали в Помісний та інші прикази після московської пожежі минулого 1626 року, ті біглі селяни, або батьки їхні записані за го­сударем, і тих государевих біглих селян і бобилів, шукаючи, повер­тати в государеві двірцеві села і в чорні волості, на старі же жереби за писцовими книгами з жінками і з дітьми і зі усім їхнім селянським майном без урочних років.

Стаття 2. Також буде хто вотчинники і поміщики почнуть государю бити чолом про біглих своїх селян і про бобилів, і скажуть, що їхні селяни і бобилі, втікши від них, живуть у государевих і двір­цевих селах, і в чорних волостях, або на посадах в посадських лю­дях..., і тих селян і бобилів по суду і по слідству віддавати за пис­цовими книгами..., будуть ті їх біглі селяни, або тих їх біглих селян батьки, в тих писцових книгах за ними записані, або після тих пис­цових книг ті ж селяни, або їхні діти, по новим дачам записані за ким в окремих або у вітказних книгах. А віддавати біглих селян і бобилів із втеч за писцовими книгами усяких чинів людям без уроч­них літ.

Стаття 3. А кому доведеться біглих селян і бобилів у судо­вому порядку віддати, і тих селян віддавати з жінками і з дітьми і зі всім їхнім майном, і з хлібом стоячим¹⁸⁷ і з молотим.

Стаття 9. А які селяни і бобилі за ким записані в переписних книгах колишніх 1646−1648 років, і після тих переписних книг через тих людей, за ким вони в переписних книгах записані, втекли або почнуть утікати і тих біглих селян і бобилів, і їхню братію, і дітей, і племінників, і онуків з жінками і з дітьми і зі всім майном, і з хлібом стоячим і з молотим віддавати із втеч тим людям, від кого вони вте­чуть за переписними книгами, без урочних літ, а надалі нікому чу­жих селян не приймати, і за собою не держати.

Стаття 10. А буде хто з цього государевого уложення почне се­лян-утікачів, і бобилів, і їхніх дітей і братію і племінників приймати і за собою тримати, а вотчинники і поміщики тих своїх біглих селян за ними найдуть і їм тих біглих селян і бобилів, в судовому порядку і за переписними книгами віддавати з жінками і дітьми, і зі всім їхнім майном, і з хлібом стоячим, і з молотим, і з земляним¹⁸⁸ без урочних літ. А скільки вони за ким з цього государева уложення в бігах про­живуть, і на тих, за ким почнуть жити, на государеві податки і на по­міщикові доходи взяти з усякого селянина по десять рублів в рік, і віддати позивачу чиї ті селяни і бобилі.

Стаття 13. А буде та бігла дівка вийде заміж за чоловіка, або за селянина-вдівця, а до неї у того мужа її будуть діти з першою його жінкою, і тих мужа її перших дітей позивачу не віддавати, а бути їм у того, у кого вони в холопстві або в селянстві народилися.

Стаття 19. А буде який поміщик або вотчинник із помістя свого, або із вотчини, або чиї прикажчики і старости селянських доньок дівок або вдів почнуть відпускати йти заміж за чиїх людей або за селян, і їм тим селянським донькам, дівкам і вдовам, давати від­пускні за своїми або за батьків своїх духовних руками, надалі для спору. А вивід¹⁸⁹ мати за тих селянських доньок за договором. А що хто вивід візьме, і то у відпускних писати іменно.

Стаття 20. А буде до кого у вотчину і в помістя прийдуть які люди і скажуть, що вони вільні, і захочуть ті люди за ними жити в се­лянах або в бобилях, і тим людям, до кого вони прийдуть, розпи­тувати їх, які вони вільні люди, і де їх родина, і за ким вони жили, і звідки прийшли, і чи не біглі чиї люди і селяни і бобилі, і чи є у них відпускна. Та які відпускних у себе не скажуть, і поміщикам і вот­чин­никам про таких людей узнавати правдиво, точно чи вони вільні люди, і узнавши точно, привести їх у тому ж році до запису в Москві в Помісний приказ, а казанцям і казанських пригородів в Казань, а новгородців і новгородських пригородів в Новгород, а псковичів і псковських пригородів до Пскова. А в Помісному приказі і в містах воєводам таких вільних людей по тому ж розпитувати, і речі їх запи­сувати правдиво. Та будуть ті люди, яких приведуть до запису, по їх розпитувальним речам віддавати в селянство тим людям, хто їх до запису приведе...

Стаття 22. А які селянські діти батьків своїх і матерів почнуть вирікатися, і тих тортувати.

Стаття 25. А які усяких чинів люди почнуть у когось шукати біглих своїх селян та їх селянське майно, і напише в пошуку того селянського майна рублів на п’ятдесят і більше, або хто на кому почне біглих своїх селян шукати і в пошуковій чолобитній майна селянського поіменно, скільки якого майна, а ціни їм не напише, а відповідач тих селян за собою не скаже, і доведеться за вірою і за тих селян, проти позовної чолобитної, за всяку голову класти по чо­тири рублі, а за глухі животи¹⁹⁰ по п’ять рублів, а по більшому май­ну вирішувати по суду.

Стаття 32. А будуть чиї селяни і бобилі учнут у кого найма­ти­ся на роботу і тим селянам і бобилям у всяких чинів людей найма­тися на роботу по записам, і без записів, вільно. А тим людям, у кого вони на роботу наймуться, жилих і судних записів і служилих кабал на них не мати і нічим їх до себе не прикріплювати, і як на них ті наймити відпрацюють, і їх відпускати від себе без усякої затримки.

Стаття 34. А від яких вотчинників і поміщиків, які знахо­дять­ся в порубіжних містах, люди їх і селяни бігають закордон в німець­ку і в литовську сторони, і за кордоном одружуються на біглих же жін­ках і на дівках різних поміщиків, і одружившись повертаються з-за кордону до старих своїх поміщиків і вотчинників, і як вони повер­нуться, і ті їх старі поміщики почнуть государю бити чолом один про дівку або про жінку, що пішла його селянка за того біглого селя­ни­на, а відповідач його почне говорити, що селянин його на тій біглій дівці або на жінці одружився за кордоном в бігах, і їм в судовому порядку в тих їх біглих людях і селянах дати жереб, та кому жереб випаде, і тому за дівку або за жінку, або за мужика дати вивід п’ять рублів для того, що вони обидва були в бігах за кордоном.

К оментар

Соборне уложення 1649 р. задовільнило вимоги дрібних і середніх землевласників. Ним було відмінено урочні літа¹⁹¹ і вста­новлено, що біглих селян можна шукати і повертати без будь-якого обмеження в термінах. Закріпачення селян поставило їх у безправне становище. Воно не обмежувалося позбавленням свободи переходу селянина від одного землевласника до іншого. Селянин за своїм ста­новищем наближався до холопа. Закон встановлював певну ціну за селянську душу. Селянин ставав безправним і в майновому відно­шен­ні − його майно, по суті, вважалося поміщицьким. Ст. 1 і 2 відміняли урочні літа як для селян, які належали особисто царю, так і для тих, які належали окремим вотчинникам і поміщикам. Ст. 9 повно і в загальній формі проводить принцип остаточного закріпачення селян. Ст. 10 регламентувала питання про відповідальність за прийняття се­лян. Ст. 20 встановлювала практичні заходи для попередження пере­ходу селян, а ст. 32 охороняла власність землевласника на кріпос­но­го селянина. Ст. 34 фіксувала трактування селянина як речі: приналеж­ність його тому чи іншому власнику вирішується жеребкуванням.