Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Соборне Уложення 1649 року

К оментар

Соборне Уложення 1649 р., прийняте на Земському соборі, було систематизованим зводом законів, який складався з 25 глав. Тираж Уложення становив 2 тис. примірників. Це перший у Мос­ков­ській державі законодавчий кодекс, виданий друкарським спос­обом. Був перекладений майже на всі європейські мови. Діяв до 1832 р.

Глава і

Про відповідальність за злочини проти релігії і церкви

Стаття 1. Буде хто іновірці, якої б не були віри, або й руський чоловік, возложе хулу на господа Бога і спасителя нашого Ісуса Христа, або на породившу його пречисту владичицю нашу Бого­ро­дицю і пресвяту діву Марію, або на чесний хрест, або на святих його угодників, і те розслідувати усякими способами міцно. ... І того бо­гохульника, викривши, стратити, спалити.

Стаття 2. А буде який безчинник, прийшовши до церкви під час святої літургії, і яким би не було способом божественну літургію здійснювати не дасть, і його піймавши і довівши, що він так зробив, покарати смертю без усякого милосердя¹⁸³.

К оментар

Уложення підтримувало не тільки віровчення християнської церкви, а й саму церкву як головну ідеологічну опору. Із дев’яти ста­тей першої глави лише ст. 1 в загальній формі захищала основи християнського віровчення, всі решта мали світський характер. Уперше вводилося поняття богохульства, тобто образи словами або дією, а також невіра, заперечення Бога, Ісуса Христа, Богородиці, "чесного хреста" і святих. Передбачалася відповідальність за пору­шення церковної служби.

Глава іі

Про склад державних, політичних злочинів

Стаття 1. Буде хто яким помислом почне задум на государеве здоров’я злу справу і про той його злий задум хто донесе, і по тому доносу його злий задум буде доведений, що він на царську велич­ність злу справу задумав, і здійснити хотів і такого покарати смертю.

К оментар

Смертна кара передбачалася за задум, спрямований проти життя і здоров’я государя. Вираз "зла справа" означав образу верхов­ної влади і спробу її принизити.

Стаття 2. Також буде хто при державі царської величності за­хоче Московською державою заволодіти і государем бути і для того свого злого задуму почне військо збирати, або хто з царської велич­ності недругами почне дружити, і грамотами листуватися і допомоги їм усякі здійснювати, щоб тим государевим ворогам Московською державою заволодіти, або яке дурне здійснити і про те на нього хто донесе, і по тому доносу це підтвердиться, і такого зрадника за це покарати смертю.

Стаття 3. А буде хто царської величності ворогу місто здасть зрадою, або хто царської величності в міста прийме з інших держав іноземних людей для зради, і це підтвердиться, і таких зрадників карати смертю же.

Стаття 4. А буде хто задумом і зрадою місто підпалить, або двори, і в той час, або після цього підпалювач спійманий буде, і це його злодійство підтвердиться, і його самого спалити без усякого милосердя.

К оментар

Смертній карі підлягали спроби узурпації влади шляхом само­званства, передача міста ворогу, підпал міста з метою передачі його ворогові. Поняття державної зради трактувалося широко, каралися та­кож підготовчі дії.

Стаття 6. А жінки будуть і діти таких зрадників про ту їх зраду знати, то їх по тому ж карати смертю.

Стаття 7. А буде жінка про зраду чоловіка свого, або діти про зраду батька свого не знали, і це буде доведено, що вони тієї зради не знали, і їх за то не карати і ніякого покарання не чинити, а на про­житок вотчин і помість їм, що государ пожалує.

Стаття 11. А буде який зрадник був в іншій державі, повер­неться в Московську державу і государ пожалує його, накаже йому вину його віддати¹⁸⁴ і йому помістя дослуговуватися знов, а у вот­чинах його государ вільний, а колишніх його помість йому не від­давати.

К оментар

Визначається відповідальність родичів зрадників. Загальний принцип – особи, які не знали про зраду, покаранню не підлягають, ті ж, що знали, каралися разом зі зрадником. Невинним членам сім’ї зрадника виділялося навіть помістя для проживання, оскільки після конфіскації його майна вони залишалися без засобів до існування. Повернувшись з-за кордону, зрадник, помилуваний государем, втра­чав право на повернення конфіскованих земель.

Про порядок доносів за політичні злочини

Стаття 12. А буде хто на кого почне доносити велику госу­да­реву справу, а свідків на той свій донос нікого не поставить, і нічим не розкриє, і довести про таку государеву справу буде нічим, і про таку велику справу указ учинити на розгляд, як государ укаже.

Стаття 15. А буде хто зрадника, догнавши на дорозі, вб’є, або спіймавши, приведе до государя, і того зрадника покарати смертю, а тому, хто його приведе або вб’є, дати государеве жалування із його майна, що государ укаже.

Стаття 19. А буде хто узнав, або почувши на царську велич­ність в яких людях скоп і заколот¹⁸⁵, або інший який злий задум, а государю і його государевим боярам і ближнім людям, і в містах воєводам і приказним людям про те не донесе, а государю про те буде відомо, що він про таку справу знав, а не доніс, і про це буде доведено і його карати смертю без усякого милосердя.

К оментар

Йдеться про посилення жорстокості у розслідуванні політич­них злочинів. Навіть якщо донос не підтверджувався, справа не за­кривалася, а передавалася на розгляд государю. З метою посилення дієвості боротьби з політичними злочинами встановлювалася вина­города за приведення і навіть вбивство зрадника. Вперше покарання смертю передбачалося лише за недонесення про здійснені або пе­редбачені злочини.