Карамзін м. І що була тоді Росія

К оментар

Микола Карамзін стверджував, що в період Смути "розпуста" поширилась серед усіх верств суспільства – "від черні до вель­мож­но­го сану"; на його думку, Смута була зумовлена в основному втру­чанням іноземних ворогів Московської держави.

У ривок

Про причини Смути

Так готувалася Росія до найстрашнішого явища в своїй історії; готувалася довго: лютим тиранством двадцяти чотирьох років Іоано­вих, пекельною грою Борисового властолюбства, бідами лютого голоду та повсюдних розбоїв, суворістю сердець, розпустою народу – всім, що обумовлює падіння держав, засуджених долею на загибель або на болісне відродження.

• Карамзин Н. И что была тогда Россия: Страницы из "Исто­рии государства Российского" / Сост. Н. Дробленкова. – Харьков, 1990. – С. 449.

ДОКУМЕНТ № 17

Костомаров м. Борис Годунов

К оментар

Микола Костомаров підкреслював, що козацтво відіграло пози­тивну роль у захисті кордонів, але заколоти козаків, які підняли "кривавий прапор перевернення Руської землі зверху донизу", мали негативні наслідки; самозванство пов’язував насамперед з внутріш­німи факторами.

У ривок

Про Бориса Годунова

... Володів неперевершеним даром слова, був розумним, пе­ред­бачливим, практичним, але надзвичайно самозакоханим. ... Нічо­го творчого в його природі не було. Він не міг стати провідником будь-якої ідеї чи спрямувати суспільство по нових шляхах. ... Від­сутність освіти ще більше звужувала коло його поглядів. ... Усьому доброму, на що був здатний його розум, перешкоджала його вузька самозакоханість і надзвичайна брехливість, які пронизували всю його сутність, відображалися у всіх його діях.

Про причини Смути

... Зникла повага до правди і моралі після того, як цар, котрий за народним ідеалом повинен бути охоронцем підданих, влаш­то­вував на очах у своїх підданих такі видовища, як цькування невин­них людей ведмедями або прилюдні побиття оголених дівчат, і водночас дотримувався найсуворіших правил чернечого благочестя. ... Коли такі моменти продовжувалися для росіян десятиліттями, то зрозу­міло, що повинно було вирости покоління корисливих і жорстоких самолюбців. ... Хто був розумнішим за інших, той повинен був стати зразком брехливості. Тяжкі хвороби людських суспільств, подібно до фізичних хворіб, не так швидко виліковуються, особливо коли наступні умови життя сприяють не припиненню, а продовженню хворобливого стану; тільки цим пояснюються ті жахливі явища смут­ного часу, які, можна сказати, були виходом на поверхню зіпсованих соків, що накопичились у жахливу епоху Іванових катувань.

Про Лжедмитрія І

Ким би не був названий Дмитрій ... без сумніву, він для ро­сійського суспільства став людиною, яка закликала його до нового життя, до нового шляху. Він заговорив з росіянами голосом свободи, навстіж відкрив кордони дотепер замкненої держави ... оголосив повну віротерпимість, надав свободу релігійному сумлінню. ... Його розмови про відкриття училищ ще залишалися словами, але грунт для цієї діяльності вже готувався саме цією свободою. Була оголо­шена війна старій побутовій обрядовості. Цар власним прикладом розпочав цю боротьбу. ... Цар одягнувся в закордонний одяг, цар тан­цював, тоді як усякий знатний родовитий чоловік Московської Русі вважав би для себе таку забаву приниженням. Цар їв, пив, спав, хо­див та їздив не так, як належало царю за правилами колишньої обрядовості; постійно засуджував російське неуцтво, вихваляв перед росіянами переваги іноземної освіти. ... Він був людиною нового російського суспільства, яке почало формуватися.

Про Василія Шуйського

Важко знайти особу, в якій би до такої міри втілилися риси старого російського побуту, пронизаного азіатським застоєм. В ньо­му ми бачимо відсутність підприємництва, острах будь-якого нового кроку і водночас терпеливість та стійкість – риси, котрими росіяни завжди дивували іноземців; він згинав шию перед силою, покірно слу­жив владі, поки вона була сильною для нього, уникав усілякої мож­ливості стати усупереч, але зраджував їй, коли бачив, що вона сла­біла, і разом з іншими топтав те, перед чим раніше схилявся. Він сміливо стояв перед бідою, коли не було виходу, але не вмів уникати та попереджати біду. Він був нездатним робити почин, обирати шляхи, вести інших за собою. Низка його вчинків, які харак­тери­зувалися підступністю і хитрістю, свідчать про тупість розуму. Василій був забобонним, але міг брехати іменем Бога і викорис­то­вувати святиню для своїх цілей.

• Костомаров Н. Борис Годунов // Русская история в жизне­описаниях ее главнейших деятелей. – М., 1991. – С. 331−332.

ДОКУМЕНТ № 18