Джон Мерік. Стан Російської держави після смерті останнього претендента Дмитрія

К оментар

Це повідомлення, яке англійський дипломат Джон Мерік на­писав у березні−квітні 1607 р., містить важливі дані про чисельність армії І. Болотникова під Москвою і про ситуацію в столиці під час облоги.

У ривок

Про відмову населення Путивля та інших міст присягати Василію Шуйському

Теперішній государ Василій Іванович ... почав звільняти і при­значати воєвод і начальників по всіх областях і містах своїх володінь і серед інших скерував воєводу у важливе місто Путивль і відправив за ним дворянина привести до присяги населення цього міста на вірність йому. ... Вони скористалися випадком, щоб відмовитися від вірнопідданської присяги і почали вимагати від московської влади звіту про попередні діяння. І вони вчинили так ще тому, що Дмитрій за особливі заслуги звільнив цю область від усіх податків на десять років, що було втрачено після його смерті. Новий воєвода, який про­тидіяв цьому заколоту, був убитий, а для одержання підтримки своїм вимогам вони поширили чутки, що Дмитрій ще живий і просив їх відновити його на царстві. Ці чутки серед повсталого населення мали такий вражаючий успіх, що більшість міст у цій частині країни відмовилася присягати теперішньому правителю, а готова була скласти нову присягу нібито живому Дмитрію, що змусило теперіш­нього правителя зібрати сили і виставити військо. Дізнавшись про це, повстанці залучили на свій бік усіх незадоволених в цій частині країни і вирушили в похід в кількості 60 000 чоловік і з’явилися під Москвою на відстані трьох англійських миль. ... Продовжували облогу і писали листи до рабів у місто, щоб ті взялися за зброю про­ти своїх правителів і заволоділи їхнім майном і добром.

На той час загострилися протиріччя між двома головними на­чальниками табору повсталих, одним із яких був старий розбійник з Волги на ім’я Болотников, а другого звали Пашков; протиріччя ці настільки поглибилися, що цей Пашков залишив свою партію і пе­рейшов та підкорився правителю з 500 своїх прибічників. Від нього правитель довідався про становище в таборі повстанців і про те, що чутки, начебто Дмитрій живий, були брехливою вигадкою.

• Английское сообщение "Состояние Российского государства пос­ле смерти последнего претендента Дмитрия" // Материалы по ис­тории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 72.

ДОКУМЕНТ № 15

Флетчер Джильс. Про державу Російську

У ривок

Про спосіб правління

Правління в них чисто тиранічне: всі його дії схиляються до переваг одного царя, до того ж найбільш відвертим і варварським спо­собом. ... Дворянству надана несправедлива і необмежена свобода володіти простим або нижчим класом народу і пригнічувати його по всій державі...

Що стосується головних пунктів або статей, які входять до складу самодержавного правління (наприклад, видання та скасу­ван­ня законів, призначення урядових осіб, право оголошувати війну й укладати союзи з іноземними державами, і право страчувати та ми­лувати, право змінювати рішення по справах цивільних і криміналь­них), то всі вони настільки беззастережно умовно належать царю і залежній від нього Думі, що його можна назвати як верховним пра­вителем, так і самим виконавцем...

По-друге, що стосується громадських й урядових посад у дер­жаві, то тут нема жодного спадкового звання, ... призначення на ту чи іншу посаду залежить безпосередньо від самого царя...

По-третє, те саме можна сказати про управління справами су­до­вими, особливо тими, які стосуються життя і смерті. Тут нема нікого, хто мав би судову посаду або владу, яка передається по спадковості, ... і судді настільки обмежені у здійсненні своєї посади, що не можуть вирішити жодної особливої справи самі, а повинні пересилати її до Москви, в царську Думу...

По-четверте, що стосується верховної апеляції і помилування обвинувачених у кримінальних злочинах, то це повністю залежить від волі і милості царської... Ще не так давно тут були деякі особи з давнього дворянства, які володіли по спадщині різними областями з необмеженою владою і правом судити і впорядковувати всі справи у своїх володіннях без апеляції, без усякого звіту царю; але всі ці права "були знищені і відняті у них Іваном Васильовичем".

Про засідання Земського собору

Найвища установа для публічних нарад у справах державних називається собором. … Чини та звання осіб, які бувають на таких зібраннях, по порядку наступні: 1) сам цар; 2) знать, осіб із двадцять, які належать до Думи; 3) стільки ж відомих духовних осіб. Що сто­сується міщан або інших представників народних, то їх не допус­кають на це зібрання, бо простий люд трактують там не краще за рабів. Земське зібрання (собор) формується наступним чином. Цар наказує скликати тих дворян..., кого він сам бажає, разом із патрі­архом, який запрошує своє духовенство. ... Коли всі зберуться на царському дворі, то призначається день засідання...

... Потім один із секретарів (оратор) оголошує причину зі­бран­ня і викладає головні предмети або справи, які треба обговорити. Але пропонувати розгляд питання окремим особам про будь-яку за­гальнокорисну справу (як це робиться в Англії), російський собор підданим не дозволяє.

Коли справу запропоновано секретарем на розгляд, то насам­перед бажають знати голос або думку патріарха і духовенства..., ці думки їхні завжди одноманітні і промовляються без усякого обго­во­рення, ніби завчений урок. ... Потім встає будь-хто з архі­мандритів... і просить царя, щоб він велів оголосити їм, яка власна думка його величності і якою буде його постанова по справі...

Про дворянство і засоби, які застосовуються до послаблення його згідно з намірами уряду

... Найзнатніші за родом, владою і прибутками називаються удільними князями, тобто князями привілейованими. Вони мали ра­ні­ше в своїх володіннях особливу розправу¹⁷⁶ і необмежену владу, подібно до дворян або чинів німецьких… Спочатку вони були зобо­в’язані тільки служити царю під час війни, виставляючи певну кіль­кість кінноти, але покійний цар Іван Васильович ... людина високого розуму і тонкий політик у своєму роді, бажаючи посилити своє са­мо­державство, почав поступово позбавляти їх колишньої величі і влади, поки, врешті, не зробив їх не тільки своїми підлеглими, а навіть холопами, тобто справжніми рабами або кріпаками, ... так що тепер вони, відносно своєї влади, володінь, життя і всього іншого, залежали від волі царя нарівні з іншими підданими.

Засоби та заходи втілення цього царем у життя... були на­ступ­ні і тому подібні: по-перше, він посіяв між ними особисте супер­ництво за першість у чинах і званнях. ... Злобу їх і взаємні чвари він по­вер­тав на свою користь, приймаючи наклепи і доноси стосовно підсту­пів і заколотів, немовби задуманих проти нього і проти держави. По­слабивши таким чином найсильніших і винищивши одних за допо­могою інших, він, врешті, почав діяти відкрито і решту примусив поступитися йому своїми правами.

По-друге, своїх підданих він поділив на дві частини або партії, роз’єднавши їх зовсім між собою. Одні з них були названі ним оприч­ними або відбірними людьми. ... Всіх решту він назвав земськими або загальними. Земські були найнижчим і простим класом людей із дворян, яких цар задумав винищити як нібито незадоволених його правлінням. ... Що стосується опричників, то він піклувався, щоб вони кількістю, родовитістю, багатством, озброєнням та ін. пере­вищували земських, яких він, навпаки, ніби позбавив свого покро­ви­тельства, так що коли хтось із них був пограбований або вбитий будь-ким із опричників (яких він відносив до своєї партії), то не можна вже було отримати ніякого вирішення ні в суді, ні скаргою царю. ... І ця свобода, дана одним грабувати і вбивати інших без усякого захисту судом або законом (продовжувалася сім років), послужила збага­чен­ню першої партії і царській казні...

Така низька політика і варварські вчинки (хоч і припинилися зараз) так потрясли всю державу і викликали загальне невдоволення і непримиренну ненависть, що (мабуть) це повинно закінчитися не інакше, як всезагальним повстанням.

Оволодівши їхніми [земськими] спадковими маєтками і зем­лями, позбавивши їх майже всіх прав та ін. і залишивши їм тільки одну назву, він [цар] дав їм інші землі на праві помісному (як воно тут називається) − володіння, які залежать від свавілля царя і які розташовані на доволі значній відстані і в інших частинах держави, де б вони не могли користуватися ні милістю, ні владою...

Про управління областями і князівствами

Для управління кожною окремою областю ... призначається один із тих князів, про яких було сказано вище... Вони мають перебувати в головних містах визначених областей. До кожного з них долу­ча­ється дяк або секретар, призначений йому в помічники...

Обов’язки князя насправді полягають у наступному. По-пер­ше, вони повинні вислуховувати і вирішувати всі цивільні справи своєї області. З цією метою їм підпорядковуються деякі чиновники, наприклад губні старости..., які, крім здійснення слідства про вбив­ство, зобов’язані переслідувати злочинців, і судді, які мають право самі вислуховувати і вирішувати всі справи подібного роду між селянами в своїй окрузі, але з тим, що у випадку незадоволення тієї чи іншої сторони вони мають право апеляції і можуть скаржитися князю або дяку... Звідси справу можна ще перевести в Москву, в цар­ську Думу як вище судове місце...

По-друге, у всіх справах кримінальних, як-от: крадіжка, вбивст­во, зрада та ін., вони мають право затримати, допитати й ув’язнити злочинця; по закінченні же всіх уточнень і слідства зобов’язані пе­реслати справу, вже зовсім готову і правильно викладену, в Моск­ву... Але вони не мають права ні вирішувати справи кримінальні, ні карати обвинуваченого.

По-третє, вони також зобов’язані здійснювати різні громадські справи в їхніх областях, наприклад обнародування законів або указів через прокламації, збір податків на користь царя, набір воїнів...

Князі і дяки призначаються на місця самим царем і наприкінці кожного року зазвичай змінюються, за винятком деяких, які корис­туються особливою прихильністю. ... Самі ж вони не можуть по­хва­литися ні довірою, ані любов’ю народу, яким управляють. ... Народ ще більше не довіряє їм і ненавидить їх за те, що не маючи ніякої власності і будучи щорічно новими і голодними, вони мучать і обди­рають його без усякої справедливості і сумління.

Про царську Думу

Російські царі дають назву радників деяким особам із знатного дворянства більше для пошани, ніж для користі державних справ. Вони називаються просто боярами..., на загальну раду їх запро­шу­ють рідко або ніколи. Ті, хто належить насправді до власної і таємної ради царя (саме ті, які щоденно перебувають при ньому для наради по справах держави), мають додатковий титул думних і називаються дум­ними боярами, а їхні зібрання, або засідання − Боярською думою.

Про простий або нижчий клас народу в Росії

... Що стосується земель, рухомого майна та іншої власності простого народу, то все це належить йому тільки по назві і насправді ніяк не захищено від хижацтва і грабунку як вищих властей, так і простих дворян, чиновників і солдат. Крім податків, мит, конфіс­ка­цій та інших публічних стягнень на користь царя, простий народ підлягає такому грабунку і таким стягненням від дворян, різних властей... що вам випадає бачити численні села і міста... зовсім спус­тошені, весь народ розбігається по інших містах від поганого з ним поводження і насильства.

Про "залізну завісу" Московської держави

... Не дозволяють мандрувати, щоб вони не навчилися будь-чо­му в чужих краях і не ознайомилися з їхніми звичаями. ... Втекти звідси дуже важко, тому що всі кордони охороняються надзвичайно пильно, а покаранням за подібну спробу ... є смертна кара і конфіс­кація всього майна. ... З тієї ж причини не дозволено у них іноземцям приїжджати в їхню державу з будь-якої освіченої держави не інакше, як у торгових справах ... щоби вони не завезли до них кращі звичаї і знання, ніж ті, які вони звикли бачити у себе.

• Флетчер Джильс. О государстве Русском // Сборник доку­ментов по истории СССР. Ч. 3. ХVІ век. Под ред. А. Сахарова. – М., 1972. – С. 194−202.

ДОКУМЕНТ № 16