Флетчер Джильс. Про державу Російську

У ривок

Про царя Федора Івановича

В особі Федора династія вимирала напевне. Він постійно по­сміхався, але безжиттєвою посмішкою. Цією сумною посмішкою, яка мовби молить про жалість і помилування, царевич захищався від непередбачуваного батьківського гніву. З часом жалісний вираз обличчя, особливо після страшної смерті старшого брата, в силу звич­ки перетворився в невільну автоматичну гримасу, з якою Федір і вступив на престол. Під гнітом батька він втратив свою волю, але зберіг назавжди завчений вираз затурканої покірності. На престолі він шукав людину, яка стала б господарем його волі: розумний шваг­ро Годунов обережно став на місце скаженого батька.

• Флетчер Джильс. О государстве Русском. – СПб., 1905. – С. 98.

ДОКУМЕНТ № 12

Временнік Івана Тимофєєва

К оментар

"Временнік Івана Тимофєєва" − один із найбільш яскравих та оригінальних творів про Смутний час, написаний царським дяком Іва­ном Тимофєєвим у другому десятиріччі ХVІІ ст. І. Тимофєєв похо­див із середовища підмосковних служилих людей. Бився з Лжедмит­рієм І під Брянськом. При самозванці служив у Тулі. При В. Шуй­ському повернувся до Москви і брав участь в її захисті від війська І. Бо­лотникова. У 1608−1609 рр. зблизився з М. Скопіним-Шуйським, який збирав війська проти Лжедмитрія ІІ. Служив у Новгороді до 1617 р., повернувся до Москви. У 1618 р. його направили на службу в Астрахань, в 1622−1628 рр. служив в Ярославлі, потім − у Ниж­ньо­му Новгороді. Помер у 1631 р. Винуватцями Смути Іван Тимофєєв вважав московських царів.

У ривок

Про характер подій Смутного часу як громадянської війни

... Гірше невірних ... і брат брата, і дальні, і чужі по роду – ніяк одне одного не милували, але як іновірці вбивали одне одного без милосердя і в лютій злобі, не зважаючи ні на віру, ні на родинні зв’язки.

• Временник Ивана Тимофеева. – М.−Л., 1951. – С. 298−299.

ДОКУМЕНТ № 13

Ісаак Масса. Коротке повідомлення про Московію

К оментар

Ісаак Масса (1586−1643) – голландський купець, який трива­лий час жив у Московській державі (з 1601 по 1608 і в 1612 р.); знання російської мови, всебічне спілкування з представниками різ­них верств московського суспільства, власні спостереження дали йо­му змогу написати про той час захоплюючий за формою твір.

У ривок

Про територію, яка була охоплена повстанням Івана Болотникова

(Повстанцям) на татарській або рязанській стороні належали такі міста: Рязань, Карачев, Лівни, Орел, Вєнєв, Михайлов, Болохов, Ряжськ, Серебряні пруди, Новосиль; на сіверській стороні: Путивль, призвідник всіх повсталих міст ... потім Чернігів, Брянськ, Єлець, Козельськ, Рильськ, Почеп, Сосниця, Рославль, Монастирище, Нов­город-Сіверський і багато інших; також були в них: Коломна, Кашира, Алексин, Єпифань, Перемишль, Львів, Дідилів, також Ка­луга і Тула... заволоділи всією Волгою і спустошили всі місцевості (по її течії), де тільки не проходили. Словом, у них була велика сила, і вони володіли чудовими землями, крім того, багато міст вагалося і схилялося то до однієї сторони, то до іншої, так що цар на прохання московських бояр вирішив особисто виступити в похід на початку літа і наказав написати у всі міста, щоб усі діти боярські або дво­ряни, які спокійно жили у своїх помістях (не охоплених повстанням) і не приїхали на службу, були вислані ... тому звідусіль почали приїжджати на службу, так що багато воїнів виступило в похід.

• Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Хрес­то­матия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост.: П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 170.

Про підтримку Лжедмитрія І мешканцями Комарицької волості та каральну акцію Бориса Годунова

(Борис): "... Усе зруйнувати, підпалити і винищити; і наказав усіх чоловіків, піддавши жахливим тортурам, вбити, також старих, а молодих жінок і дітей наказав помилувати і взяти на вічне рабство до себе в Татарію, що і було виконано". ... Вони так пограбували Ко­марицьку волость, що в ній не залишилося "ні кола, ні двора"; і вони вішали чоловіків за ноги до дерев, а потім підпалювали, жінок, зґвалтувавши, садили на розпечені пательні, також садили їх на розпечені цвяхи і дерев’яні коли, дітей кидали у вогонь і воду.

... Чим більше мучили людей, тим більше вони схилялися визнати Дмитрія своїм законним государем. ... Побачивши і почув­ши це, мешканці навколишніх міст почали думати: якщо наші спів­вітчизники і наші правителі в Москві так з нами обходяться, то нам краще скоріше перейти до Дмитрія, який буде нас захищати.

• Краткое известие о Московии Исаака Массы // Восстание И. Болотникова. Документы и материалы. – М., 1959. – С. 57−58.

Про голод у Московській державі

Дорожнеча в Москві. В той час, по волі божій, по всій мос­ковській землі настала така дорожнеча і голодомор, що подібного ще не доводилося описувати. ... Так що навіть матері їли своїх дітей; всі селяни і поселяни, які мали корови, коні, вівці і кури, поз’їдали їх, незважаючи на піст, збирали в лісах різне коріння, гриби і багато іншого та їли їх з великою жадобою; їли також котів і псів; від такої їжі животи в них ставали великі, як у корів, і наставала жалюгідна смерть...

Велика біда. В самій Москві було не краще; привозити хліб на ринок треба було потайки, щоб його не відібрали силою; і люди, запряжені у вози і сани, щоденно збирали багато мертвих і звозили у ями, вириті за містом в полі, і кидали їх туди, як сміття.

Чудеса в Москві під час голоду. ... І московити, в яких був достатній запас хліба, нехтували цією бідою і ставили її в ніщо.

Інші, маючи запаси на три або чотири роки, бажали продов­ження голодомору, щоб заробити більше грошей, не думаючи про те, що можуть теж зазнати голоду. Навіть сам патріарх, голова духо­венства, на якого дивилися в Москві, як на зразок святості, маючи великий запас хліба, оголосив, що не хоче продавати зерно, за яке з часом повинні будуть давати ще більше грошей; і у цієї людини не було ані жінки, ані дітей, ані родичів...

Милостині, які не цінить Господь, які не приносять ніякої ко­ристі... Цар Борис наказав роздавати милостині в багатьох місцях міста Москви, але це не допомагало, а стало гірше, ніж до того, коли нічого не роздавали: бо для того, щоб одержати хоча б трохи грошей, всі селяни і поселяни разом із жінками і дітьми потягнулися до Москви зі всіх міст на сто п’ятдесят миль навколо, посилюючи нестаток в місті і гинучи, як гинуть мухи в холодні дні. ... Більше того, приказні, яких призначили для роздачі милостині, були зло­ді­ями, якими всі вони здебільшого бувають у цій країні, вони поси­лали своїх племінників, племінниць та інших родичів в ті оселі, де роздавали милостиню, в розірваних сукнях, ніби вони бідні та голі, і їм давали гроші. ... Якщо комусь щастило одержати милостиню, то її крали негідники-охоронці, які були поставлені пильнувати за цим. І я сам бачив багатих дяків, які приходили за милостинею в злиден­ному одязі. ... Словом, біди були невимовно великими, і Божа кара була настільки дивовижна, що ніхто її належним чином осягнути не міг. Проте люди ставали що далі, тим гірші, вдавалися до розбою і по­грабувань усе більше...

Грабунки на дорогах. В цьому ж місяці вересні частина крі­посних холопів, які належали різним московським боярам і госпо­да­рям, збурилась, об’єдналась разом і почала грабувати мандрівників; через них дороги до Польщі і Лівонії стали надзвичайно небез­печними ... проти них цар вислав відважну молоду людину − Івана Федоровича Басманова, і з ним приблизно сотню кращих стрільців, щоб захопити тих злочинців, але ті злочинці швидко про це дізна­ли­ся і підстерегли його на вузькій дорозі посеред лісу, оточили і пере­стріляли майже всіх, хто був з ним, і царя це дуже засмутило, що так сталося з таким витязем, і він наказав проявити ретельність і тих зло­діїв виловити, а виловивши, повісити всіх на деревах на тих же до­рогах.

Про повстання Івана Болотникова

Землі Сіверська і Комарицька повстають проти Москви. Попе­редньо ми говорили, що всі міста зловтішалися тим, що сталося в Москві¹⁷⁵, окрім тих, що були розташовані по сусідству з Польщею і Татарією, в землі Сіверській і волості Комарицькій, а саме: Путивль, Єлець, Тула, Кроми, Рильськ і багато інших поблизу них, а мешканці їхні вбили гінців, а також спалили привезені з Москви листи царя та його самого зневажливо лаяли як безчесного зрадника і мали ба­жан­ня мститися йому до останньої краплі крові, і нама­галися з’ясувати, чому, не порадившись з ними, вбили вінчаного царя без будь-якої на те причини. І вони підбурили ще багато інших міст, а також усе По­волжя, Астрахань зі всіма навколишніми областями, і всі поклялися між собою відплатити за нього і закликали до себе в поводирі з Волги Петра Федоровича, який видавав себе за незаконного сина царя Федора Івановича...

• Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Мате­ри­алы по истории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 51−55.

ДОКУМЕНТ № 14