Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Сказання Авраамія Паліцина. 1620 р.

К оментар

Авраамій Паліцин – відомий діяч Смутного часу, келар най­більшого і найбагатшого Троїце-Сергієвого монастиря, член Смо­ленського посольства, учасник другого ополчення, Земського собору 1613 р.; свій фундаментальний твір написав в післясмутний час.

У ривок

Про причини Смути

І тоді через тих Нікітичів, а більше всього за премногі та тьмо­численні наші гріхи, беззаконня і неправди, скоро того ж року 7109 (1601) стався швидкогнівний сплеск від Бога. Укрив Господь небо мороком захмарення і стільки дощу пролилося, що всі люди жахну­лися. І припинилася родючість землі, і кожне посіяне насіння, зі­йшов­ши, розпалося від безмірних вод, що лилися з повітря; і не ові­яв вітер трави земної за десять седмиць днів і ще до того, як зміг торкнутися серп, сильний мороз знищив всю працю діяння людсь­кого і в полях, і в садах, і в дібровах всякий плід земний, і наче вогнем поглинута була вся земля. За минулий цей рік, що був даний нам від Бога як праведне покарання, ми від зла свого не відмовилися і до покаяння не вдалися, але ще гіршими і злішими стали, додавши беззаконня до беззаконня. Через це і другий рік був ще гіршим, а також і третій, і все живе: "Ох, і горе!", вигукувало. Цар же Борис у ті роки творив милостиню жебракам більше, ніж у перший, та не згадав слів наставника про покаяння вселенної: бо від лихоїмства¹⁶⁶ і від неправди творив милостиню, уподібнившись до [чоловіка], що зарізав батькові сина, і приніс його кров у золотій чаші, щоб той напився з неї за своє здоров’я. Цей Борис подібно до нього вчинив: доми засланих великих бояр пограбував і приніс у царські палати і усі древні царські скарби цим осквернив, від цього ж і милостиню творив. Про таких пророк Ісайя говорить до царствуючих у Юдеї: "Так говорить Господь Вседержитель: "Якщо ж хоча б одну не­пра­ведну сребреницю¹⁶⁷ додасте до майна вашого – через неї усі скарби ваші вогнем знищу".

…У ті роки численні імущі казали прохачам: не маємо нічого. Під час же нападів всіх довколишніх народів, а найбільше своїх, виявлялося, що розграбовано незчисленно всякого хліба і давні житниці не спустошені, і на полях скирти стояли, гумна¹⁶⁸ ж пере­повнені одонею¹⁶⁹ і копнами¹⁷⁰ і зородами¹⁷¹, і до чотирнадцяти ро­ків відтоді було замішання у всій Руській землі. І годувалися всі з дав­ньої праці, і тих, хто їх убивав, також годували: оранка ж бо, і сівба, і жатва затримувалися, мечі ж на шиї завжди у всіх лежали. Ось як повинен бути пояснений гріх у всій Росії, через який вона по­страж­дала від чужинців. У час спокуси гніву Божого не пожаліли своїх бра­тів, і жита , і добро приховали собі. Так і нас не пожаліли вороги наші.

• Сказание Авраамия Палицына. 1620 // Сборник документов по истории СССР. Ч. 4. ХVІІ век. Под ред. А. Сахарова. – М., 1973. – С. 26−27.

ДОКУМЕНТ № 2

Указ 1597 р. Про п’ятирічний пошук селян–утікачів

К оментар

Це був перший указ про селянські втечі; згідно з ним селяни, які тікали після складання "писцових" книг 1592 р. (термін розшуку – п’ять років), повинні були повернутися до попереднього власника.

У ривок

Які селяни через бояр і через дворян, і через приказних людей, і через дітей боярських, і через всяких людей з помість та з вотчин, з патріархових і з митрополичих, і з владичних, і з мо­настирських вотчин утекли до теперішнього 106-го року (1597 р.) за п’ять років¹⁷², і на тих селян-утікачів в їх втечі і тих поміщиків і вотчинників, за ким вони, втікнувши, живуть, тим поміщикам, через кого вони тікали, і патріаршим, і митрополичим, і владич­ним, і дітям боярським, і монастирських сіл приказчикам і служ­кам давати суд і наполегливо шукати усілякими шляхами. А після суду і пошуку тих селян-утікачів з жінками і з дітьми і з всім їхнім майном взяти їх назад, де хто жив. А які селяни втекли до теперішнього 106 року років за шість і за сім, і за десять, і більше, а ті поміщики і вотчинники, і через кого вони втекли, і патріарші, і митрополичі, і владичні, і служки на тих своїх селян-утікачів в їх втечі і на тих поміщиків і вотчинників, за ким вони, через них втекли, живуть до теперішнього 106-року років за шість і за сім, і за десять, і більше, государю не бити чолом – і государ наказав на тих біглих, ким вони, втікнувши, живуть, суду не давати і назад їх, хто жив, не вивозити. А давати суд і пошук селянам-утікачам, які дотеперішнього 106-го року втікли за п’ять років.

• Указ 1597 г. о пятилетнем сыске беглых крестьян // Хрес­то­матия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост.: Н. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 163.

ДОКУМЕНТ № 3