Пипін о. Історія російської літератури

К оментар

Олександр Пипін (1833−1904) – відомий історик російської су­спільної думки, дослідник російської та зарубіжної літератури.

У ривок

Про зміст та наслідки опричнини

... Новітні історики виправдовують її запровадження як вдалий хід шахами, метою якого було остаточно побороти удільну традицію і поставити боярство у пряму залежність від царської волі. Справа в то­му, що царський авторитет і без того був уже доволі сильним, а пе­редбачувана державна користь опричнини супроводжувалася огид­ними насильствами опричників, які разом з іншими однорідними фактами по­винні були залишити якнайсумніший відбиток на народ­ному характері.

Про "державний театр" Івана ІV

... Ніхто із московських государів попередніх часів не виступав на всенародну сцену, ніхто так не шукав театральності й ефекту; ні у кого державна справа не перетворювалася в такі вигад­ки, як від’їзд в Олександрівську слободу, послання до московського народу, чернецькі переодягання і т. ін.

• Пыпин А. История русской литературы: В 4-х т. Т. 2. СПб., 1911. – С. 154−155.

ДОКУМЕНТ № 18

Ліхачов д. На шляху до нової літературної свідомості

К оментар

Дмитрій Ліхачов (1906−1999) – відомий російський історик, дослідник історії літописання, російської суспільної думки.

У ривок

Про характер Івана Грозного

Він то відмовлявся від своєї царської влади і садив на престол татарина Симеона Бекбулатовича, зловіще нагадуючи цим про трьох­сот­літнє іноземне ярмо, і писав Симеону Бекбулатовичу лицемірно-при­низ­ливі чолобитні, то насолоджувався владою і масами стра­чував лю­дей. Він постійно переходив від одного почуття до іншого: від тор­жества до крайнього каяття, від веселощів до біди, то драж­нив, то впадав у лють.

• Лихачев Д. На пути к новому литературному сознанию // Па­мят­ники литературы Древней Руси. Втор. пол. ХVI в. – М., 1986. – С. 6−7.

ДОКУМЕНТ № 19

Веселовський с. Дослідження з історії опричнини

К оментар

Степан Веселовський (1876−1952) – відомий російський істо­рик; його фундаментальна праця з історії опричнини була надруко­вана у 1963 р. (написана за 20 років до того); у ній дана оцінка оприч­нині як одній з найбільших катастроф в історії Росії.

У ривок

Про характер терору Івана Грозного

З часу запровадження опричнини у 1565 р. страти набули харак­теру організованого терору, спрямованого вже не стільки проти вин­них, скільки проти найширших верств населення, але насамперед, безумовно, проти тих, хто підпадав під гарячу руку царя, хто входив до його найближчого оточення і був виконавцем його розпоряджень, незалежно хто це − боярин, приказний дяк або псар, поставлений на заставі. Через них Іван поширював жах серед нижчих верств насе­лення, а іноді здійснював безпосередні програми. Терор набував ха­рактеру системи...

Про соціальний склад жертв терору Івана Грозного

... На одного боярина або дворянина припадало три–чотири рядових служилих землевласника, а на одного представника класу при­вілейованих служилих землевласників припадав десяток осіб із ниж­чих верств населення. ... Мабуть, пора відкинути старі забобони, нібито опали і страти царя Івана були спрямовані проти великих феодалів і що особи з нижчих верств населення гинули лише випад­ково, у зв’язку зі стратою великого феодала.

• Веселовский С. Исследования по истории опричнины. – М., 1963. – С. 334.

ДОКУМЕНТ № 20