
- •Тема 1 великий новгород як державне утворення XII−XV ст. 18
- •Тема 2 північно-східна русь та золота орда 52
- •Тема 3 судебник івана ііі 1497 р. 95
- •Тема 4 політика опричнини івана іv грозного (XVI ст.) 118
- •Тема 5 громадянська війна (смута) в московській державі (кінець хvі − початок хvіі ст.) 164
- •Глава IV. Про купецтво 265
- •Глава V. Про ремесло 269
- •Глава viі. Про селян 273
- •Тема 8 соціальна політика катерини іі (друга половина XVIII ст.) 285
- •Тема 1 великий новгород як державне утворення XII−XV ст.
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Повість минулих літ
- •Новгородський перший літопис
- •Грамота великого князя Мстислава Володимировича і сина його Всеволода Новгородському Юр’єву монастирю на село Буйци. Полюддя і срібне блюдо 1130 р.
- •Договірна грамота Новгорода з великим князем тверським Ярославом Ярославовичем. 1270 р.
- •Грамота Великого Новгорода про надання на рік "чорного бору" з Новоторзьких волостей великому князю Василію Васильовичу 1448−1461 рр.
- •Жалувана грамота Великого Новгорода Соловецькому монастирю на Соловецький та інші острови 1459−1469 рр.
- •Новгородська Судна грамота
- •Герцен о. Про розвиток революційних ідей в Росії
- •Костомаров м. Про значення Великого Новгорода в історії Росії
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Федотов г. Доля і гріхи Росії
- •Алексєєв ю. Государ всея Русі
- •Тема 2 північно-східна русь та золота орда
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Суздальський літопис за Лаврентіївським списком
- •Патріарший або Никоновський літопис
- •Лаврентіївський літопис
- •Лист брата Юліана про монгольську війну
- •Духовна грамота Московського князя Івана Калити 1339 р.
- •Карамзін м. Історія держави Російської
- •Герцен о. Про розвиток революційних ідей у Росії
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Чичерін б. Про народне представництво
- •Савицький п. Степ і осілість
- •Трубецькой м. Спадщина Чингізхана
- •Вернадський г. Історія Росії
- •Гумільов л. Давня Русь і Великий степ
- •Гумільов л. Від Русі до Росії: нариси етнічної історії
- •Афанасьев ю. Небезпечна Росія
- •Тема 3 судебник івана ііі 1497 р.
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Судебник 1497 року
- •Сигізмунд Герберштейн. Нотатки про Московські справи
- •Бєлінський в. Літературні мрії
- •Афанасьєв ю. Небезпечна Росія
- •Тема 4 політика опричнини івана іv грозного (XVI ст.)
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Царська книга 1539–1543 рр.
- •Судебник 1550 року
- •Стоглавий собор 1551 р.
- •Глава 28. Про книжних писців.
- •Глава 32. Про хрестящихся не по чину.
- •Глава 72. Про викуп полонених.
- •Глава 75. Про вотчини і про куплі, які боголюбці давали святим церквам на помин своїм душам і по своїх батьків у вічний помин...
- •Глава 92. Про ігрище еллінського129 бісування.
- •Глава 98.
- •Вибрана тисяча 1550 р.
- •Д. Флетчер. Про державу Російську
- •Перше послання Курбського Івану Грозному
- •Третє послання Курбського Івану Грозному
- •Перше послання Івана Грозного Курбському
- •Друге послання Івана Грозного Курбському
- •Послання Івана Грозного про зраду Андрія Курбського (1564 р.)
- •Витяги із доповнень до Никоновського літопису. Про запровадження опричнини. 1565 р.
- •Горсей Джером. Скорочена розповідь або меморіал мандрівок
- •Пискарьовський літопис 1538−1565 рр.
- •Поссевіно а. Історичні твори про Росію хvі ст.
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Костомаров м. Цар Іван Васильович Грозний
- •Пипін о. Історія російської літератури
- •Ліхачов д. На шляху до нової літературної свідомості
- •Веселовський с. Дослідження з історії опричнини
- •Афанасьєв ю. Небезпечна Росія
- •Витяг із Псковського 1–го літопису
- •Тема 5 громадянська війна (смута) в московській державі (кінець хvі − початок хvіі ст.)
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Сказання Авраамія Паліцина. 1620 р.
- •Указ 1597 р. Про п’ятирічний пошук селян–утікачів
- •Указ 1597 р. Про холопів
- •1603 Р., серпень 16. Указ про видачу відпускних грамот холопам, володарі яких вигнали їх під час голодомору без оформлення вольної
- •1606 Р., раніше листопада 29. Грамота патріарха Гермогена про становище повстанців у Коломенському і про "листи" Болотникова до боярських холопів із закликом "побивати" господ
- •1607 Р., березня 7. Указ про заборону примусово оформлювати служилі кабали на добровільних холопів незалежно від строку їх служби
- •1607 Р., березня 9. Соборне уложення про заборону переходу селян і про 15–річний строк пошуку біглих селян
- •Горсей Джером. Скорочена розповідь або меморіал мандрувань
- •Маржерет Жак. Стан Російської імперії і великого князівства Московії
- •Буссов к. Московська хроніка 1584-1613 рр.
- •Із "Московської хроніки" Конрада Буссова
- •Флетчер Джильс. Про державу Російську
- •Временнік Івана Тимофєєва
- •Ісаак Масса. Коротке повідомлення про Московію
- •Джон Мерік. Стан Російської держави після смерті останнього претендента Дмитрія
- •Флетчер Джильс. Про державу Російську
- •Карамзін м. І що була тоді Росія
- •Костомаров м. Борис Годунов
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Платонов с. Нариси з історії Смути в Московській державі хvі−хvіі cт.
- •Ахієзер о. Росія: критика історичного досвіду
- •Тема 6 соборне уложення 1649 року
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Соборне Уложення 1649 року
- •Глава і
- •Глава іі
- •Глава ііі
- •Глава іv
- •Глава V
- •Глава хі
- •Глава хіі
- •Глава хvі
- •Гордон Патрік. Щоденник, ведений ним під час його перебування в Росії 1661−1678 рр.
- •Котошихін г. Про Росію за царювання Олексія Михайловича
- •Глава іі
- •Глава IV
- •Костомаров м. Цар Олексій Михайлович
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Тема 7 реформи петра і (перша чверть XVIII ст.)
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Указ про утворення урядового Сенату і про його персональний склад 22 лютого 1711 р.
- •Указ про порядок успадкування в рухомому і нерухомому майні (про єдиноуспадкування) (березня 1714 р.)
- •Указ про фіскалів і про їхні посади і дії (17 березня 1714 р.)
- •Устав військовий 30 березня 1716 р.
- •Прохання сенаторів царю Петру і про прийняття ним титулу "Батько Вітчизни, Імператор Всеросійський, Петро Великий" (22 жовтня 1721 р.)
- •Табель про ранги (січень 1722 р.)
- •Указ про посаду Сенату (27 квітня 1722 р.)
- •Указ про посаду генерал–прокурора (27 квітня 1722 р.)
- •Посошков і. Книга про бідність і багатство
- •Глава і. Про духовність
- •Глава іі. Про військові справи
- •Глава ііі. Про судочинство
- •Глава IV. Про купецтво
- •Глава V. Про ремесло
- •Глава viі. Про селян
- •Погодін м. Петро Великий
- •Аксаков і. Як почався і проходив розвиток російського суспільства
- •Плєханов г. Новий захисник самодержавства або "Горе" г. Л. Тихомірова
- •Ключевський в. Курс російської історії
- •Шмурло є. Петро Великий та його спадщина
- •Мілюков п. Петро Великий та його реформа
- •Ковалевський п. Історичний шлях Росії
- •Анісімов є. Час петровських реформ
- •Жидков в., Соколов к. Десять століть російської ментальності: картина світу і влада
- •Тема 8 соціальна політика катерини іі (друга половина XVIII ст.)
- •Теми індивідуальних завдань
- •Джерела
- •Література
- •Методичні рекомендації
- •Документи
- •Наказ Катерини іі про підготовку проекту нового Уложення 1767 р.
- •Указ від 11 січня 1765 р. "Про надання поміщикам права віддавати селян на каторжну роботу"
- •Указ від 22 серпня 1767 р. "Про заборону селянам скаржитися на поміщиків"
- •Грамота на права, вольності і переваги благородного російського дворянства (21 квітня 1785 р.)215
- •Грамота на права і вигоди містам Російської імперії (21 квітня 1785 р.)216
- •Ковалевський п. Історичний шлях Росії
- •Практикум з історії Росії від найдавніших часів до кінця XVIII століття
Костомаров м. Цар Іван Васильович Грозний
У ривок
Про характер Івана Грозного
Іван ... створював у своєму уявленні небувалі злочини і, залежно від настрою, то катував і страчував одних, то дивом залишав цілими інших після звинувачень. Люті страти почали приносити йому задоволення: в Івана вони часто мали значення театральних видовищ; кров розбестила самодержавця: він довго проливав її з насолодою, не стикаючись з протидією; і проливав її до того часу, поки йому не набридла цього роду розвага. ... Даремно намагалися б ми пояснити його злодіяння будь-якими цілями і бажаннями обмежити свавілля вищого стану; даремно робили б спробу створити з нього образ демократичного государя. ... Лютість Івана Васильовича дошкулила не лише вищому стану, а й народним масам, як показує бійня в Новгороді, цькування народу ведмедями для забави, віддача опричникам на пограбування цілих волостей і т. ін. Іван був людиною вищою мірою безсердечною. ... Як сповна людина зла, Іван становив також зразок надмірної брехливості, якби на підтвердження того, що лють і брехня ідуть рука в руку.
Про опричнину
Він бажав проливати кров, але боявся і придумав такий засіб, який би в народних очах надавав законності найбільш свавільним його несамовитостям.
Боягузтво привело Івана до думки облаштувати, так би мовити, комедію, в якій народу випадала б доля просити царя катувати і страчувати, кого забажає цар.
Цар всівся в Олександрівській Слободі ... жив тут, оточений своїми улюбленцями, серед яких Басманови, Малюта Скуратов і Афанасій Вяземський займали перші місця. Улюбленці набирали в опричнину дворян і дітей боярських і замість 1000 чоловік незабаром збільшили їх до 6000, яким роздавалися помістя і вотчини, відібрані у попередніх володарів, розорених і вимушених переселятися зі свого згарища. В останніх забирали не тільки землі, а й будинки і все рухоме майно; траплялося, що їх у зимовий час відправляли пішки на пусті землі. Таких нещасних було більше 12000 сімей; багато з них гинули в дорозі. Нові землевласники, спираючись на особливу милість царя, дозволяли собі велике нахабство і свавілля над селянами, які жили на їхніх землях, і невдовзі привели їх до такого зубожіння, що здавалось, ніби ворог відвідав ці землі. Опричники складали царю особливу присягу, згідно з якою зобов’язувалися не тільки доносити про все, що вони почують поганого про царя, а не мати ніякого дружнього спілкування, не їсти і не пити з земськими людьми.
... Таким або подібним чином багато втрачало свої будинки, землі, були обдерті до ниточки, а інші віддавали жінок і дітей в кабалу і самі йшли в холопи. Всякому доносу опричника на земського вірили; щоб догодити царю, опричник повинен був вирізнятися люттю та безсердечністю до земських людей. ... Якщо опричник всюди і в усьому був вищою істотою, якому треба догоджати, земський був істотою нижчою, позбавленою царської милості, яку можна як завгодно ображати. Так стояли один проти одного служилі, приказні і торгові люди на одному боці в опричнині, на іншому − в земщині. Що стосується маси народу, селян, то в опричнині вони страждали від свавілля новопоселених поміщиків. ... (При такому новому стані справ на Русі почуття законності повинно було зникнути. ... Запровадження опричнини, мабуть, було жахливою зброєю деморалізації російського народу, з якою навряд чи будь-що інше в його історії могло порівнятися, і знайомі з цим іноземці справедливо зазначають: "Якщо б сатана хотів вигадати будь-що для шкоди людської, то і той би не міг вигадати нічого більш вдалого"). ... Часто після обіду цар Іван їздив катувати і мордувати опальних ... Їх приводили цілими сотнями і багатьох з них перед очами царя замордовували до смерті. То було улюбленою розвагою Івана: після кривавих сцен він був особливо веселим.
За наказом царя опричники хапали жінок опальних людей, ґвалтували їх, деяких приводили до царя, вдирались у вотчини, палили будинки, мордували, вбивали селян, роздягали догола дівчат і глумлячись, змушували їх ловити курей, а потім стріляли в них.
Земщина була немов би чужою завойованою країною...
Про масовий терор у Новгороді та інших містах
Московський цар давно вже не терпів Новгорода. ... Ніде, звичайно, він не бачив таких різних, ненависних для нього рис, як в історії Новгорода і Пскова.
... У грудні 1569 року Іван Васильович здійснив похід на північ. ... Місто Клин, який колись належав Твері, повинно було першим відчути царський гнів. Опричники за царським наказом увірвалися в місто, били та вбивали тих, хто потрапляв на очі. … Потім цар пішов на Твер. ... За царським наказом опричники кинулися в місто, бігали по дворах, убивали всіх домашніх тварин, рубали паркани, двері, вікна, забирали усякі домашні запаси і купецькі товари – віск, льон, шкіру та ін., звозили на кучі, підпалювали, а потім пішли. ... Опричники знову вдираються в місто і починають бити всіх, хто попадеться: чоловіків, жінок, немовлят, інших випікають вогнем, других розривають кліщами, тягають та кидають тіла вбитих у Волгу. ... Із Твері поїхав цар у Торжок, і там повторилося те саме, що робилося в Твері.
... 6 січня ... приїхав государ в Городище ... Іван наказав привести до себе в Городище тих новгородців, яких ще до його приїзду взяли під варту. Це були владичні бояри, новгородські діти боярські, виборні міські і приказні люди і найвідоміші торговці. З ними разом привезли їхніх жінок і дітей... Іван наказав своїм дітям роздягти їх і мордувати "неістовими", як говорить сучасник, муками, між іншим, підпалювали їх якоюсь винайденою ним речовиною, яка у нього називалася "підпал" ... потім він наказав змордованих, обпалених прив’язати до саней ззаду, швидко вести за собою до Новгорода, волочачи їх по замерзлій землі, і кидати у Волхов з мосту. За ними везли їхніх жінок і дітей; жінкам зв’язували назад руки з ногами, прив’язували до них немовлят і у такому вигляді кидали у Волхов; по річці їздили царські слуги із сокирами і добивали тих, хто випливав. ... Іван почав прогулюватися по мирському Новгороду, наказував винищувати купецькі товари, громити лавки, трощити двори і хороми, вибивати вікна, двері в будинках, винищувати домашні запаси і все майно мешканців.
... Після Іванового візиту новгородський край занепав, обезлюднів, недобиті ним новгородці стали убогими, приреченими плодити убогі покоління.
... Після новгородського погрому Іван вирішив, що в Москві були співучасники новгородської зради. ... 25 липня на Красній площі було поставлено 18 шибениць і розкладена різна зброя страти: печі, пательні, гострі залізні пазурі, кліщі, голки, мотузки для перетирання тіла навпіл, котли з окропом, батоги та ін. ... Виїхав цар з опричниками, за ними вели 300 чоловік, засуджених на страту, в жахливому вигляді від слідів тортур; вони ледве тримались на ногах. ... Цар велів відібрати 180 чоловік і оголосив, що дарує їм життя по своїй великій милості. Решту всіх стратили жахливими тортурами. Винахідливість царя була настільки великою, що майже кожному була особлива страта: так, Висковатого повісили вверх ногами і розсікли на частини; Фунікова обливали почергово то окропом, то льодяною водою і т. д. На наступний день після страти потопили жінок страчених.
Про наслідки опричнини
Зерна цієї влади існували віддавна, але були значною мірою виховані і розвинуті епохою царювання Грозного, який сам був уособленням брехні. Створивши опричнину, Іван озброїв одних російських людей проти других, вказав їм шлях шукати милості або спасіння в загибелі своїх ближніх, стратами за явно вигадані злочини привчив до брехливих доносів і, здійснюючи для однієї втіхи нелюдські злодіяння, виховав в оточуючому його середовищі безсердечність і жорстокість.
Костомаров Н. Царь Иван Васильевич Грозный // Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – М., 1991. – С. 285−286, 291, 294−297, 304−310.
ДОКУМЕНТ № 17