Костомаров м. Цар Іван Васильович Грозний

У ривок

Про характер Івана Грозного

Іван ... створював у своєму уявленні небувалі злочини і, за­лежно від настрою, то катував і страчував одних, то дивом залишав цілими інших після звинувачень. Люті страти почали приносити йому задоволення: в Івана вони часто мали значення театральних видо­вищ; кров розбестила самодержавця: він довго проливав її з насо­лодою, не стикаючись з протидією; і проливав її до того часу, поки йому не набридла цього роду розвага. ... Даремно намагалися б ми пояснити його злодіяння будь-якими цілями і бажаннями обмежити свавілля вищого стану; даремно робили б спробу створити з нього образ демократичного государя. ... Лютість Івана Васильовича дош­ку­лила не лише вищому стану, а й народним масам, як показує бійня в Новгороді, цькування народу ведмедями для забави, віддача оприч­никам на пограбування цілих волостей і т. ін. Іван був людиною вищою мірою безсердечною. ... Як сповна людина зла, Іван становив також зразок надмірної брехливості, якби на підтвердження того, що лють і брехня ідуть рука в руку.

Про опричнину

Він бажав проливати кров, але боявся і придумав такий засіб, який би в народних очах надавав законності найбільш свавільним його несамовитостям.

Боягузтво привело Івана до думки облаштувати, так би мо­вити, комедію, в якій народу випадала б доля просити царя катувати і страчувати, кого забажає цар.

Цар всівся в Олександрівській Слободі ... жив тут, оточений своїми улюбленцями, серед яких Басманови, Малюта Скуратов і Афанасій Вяземський займали перші місця. Улюбленці набирали в опричнину дворян і дітей боярських і замість 1000 чоловік неза­ба­ром збільшили їх до 6000, яким роздавалися помістя і вотчини, відібрані у попередніх володарів, розорених і вимушених пересе­ля­тися зі свого згарища. В останніх забирали не тільки землі, а й бу­динки і все рухоме майно; траплялося, що їх у зимовий час відправ­ляли пішки на пусті землі. Таких нещасних було більше 12000 сімей; багато з них гинули в дорозі. Нові землевласники, спираючись на особливу милість царя, дозволяли собі велике нахабство і свавілля над селянами, які жили на їхніх землях, і невдовзі привели їх до такого зубожіння, що здавалось, ніби ворог відвідав ці землі. Оприч­ники складали царю особливу присягу, згідно з якою зобов’язу­валися не тільки доносити про все, що вони почують поганого про царя, а не мати ніякого дружнього спілкування, не їсти і не пити з земськими людьми.

... Таким або подібним чином багато втрачало свої будинки, землі, були обдерті до ниточки, а інші віддавали жінок і дітей в кабалу і самі йшли в холопи. Всякому доносу опричника на земсь­кого вірили; щоб догодити царю, опричник повинен був вирізнятися люттю та безсердечністю до земських людей. ... Якщо опричник всюди і в усьому був вищою істотою, якому треба догоджати, земсь­кий був істотою нижчою, позбавленою царської милості, яку можна як завгодно ображати. Так стояли один проти одного служилі, при­казні і торгові люди на одному боці в опричнині, на іншому − в земщині. Що стосується маси народу, селян, то в опричнині вони страждали від свавілля новопоселених поміщиків. ... (При такому новому стані справ на Русі почуття законності повинно було зник­нути. ... Запровадження опричнини, мабуть, було жахливою зброєю деморалізації російського народу, з якою навряд чи будь-що інше в його історії могло порівнятися, і знайомі з цим іноземці справедливо зазначають: "Якщо б сатана хотів вигадати будь-що для шкоди люд­ської, то і той би не міг вигадати нічого більш вдалого"). ... Часто після обіду цар Іван їздив катувати і мордувати опальних ... Їх приводили цілими сотнями і багатьох з них перед очами царя за­мордовували до смерті. То було улюбленою розвагою Івана: після кривавих сцен він був особливо веселим.

За наказом царя опричники хапали жінок опальних людей, ґвал­тували їх, деяких приводили до царя, вдирались у вотчини, палили будинки, мордували, вбивали селян, роздягали догола дівчат і глум­лячись, змушували їх ловити курей, а потім стріляли в них.

Земщина була немов би чужою завойованою країною...

Про масовий терор у Новгороді та інших містах

Московський цар давно вже не терпів Новгорода. ... Ніде, звичайно, він не бачив таких різних, ненависних для нього рис, як в історії Новгорода і Пскова.

... У грудні 1569 року Іван Васильович здійснив похід на пів­ніч. ... Місто Клин, який колись належав Твері, повинно було першим відчути царський гнів. Опричники за царським наказом увірвалися в місто, били та вбивали тих, хто потрапляв на очі. … Потім цар пішов на Твер. ... За царським наказом опричники кинулися в місто, бігали по дворах, убивали всіх домашніх тварин, рубали паркани, двері, вік­на, забирали усякі домашні запаси і купецькі товари – віск, льон, шкіру та ін., звозили на кучі, підпалювали, а потім пішли. ... Оприч­ники знову вдираються в місто і починають бити всіх, хто попа­деться: чоловіків, жінок, немовлят, інших випікають вогнем, других розри­вають кліщами, тягають та кидають тіла вбитих у Волгу. ... Із Твері поїхав цар у Торжок, і там повторилося те саме, що робилося в Твері.

... 6 січня ... приїхав государ в Городище ... Іван наказав при­вести до себе в Городище тих новгородців, яких ще до його приїзду взяли під варту. Це були владичні бояри, новгородські діти боярські, виборні міські і приказні люди і найвідоміші торговці. З ними разом привезли їхніх жінок і дітей... Іван наказав своїм дітям роздягти їх і мордувати "неістовими", як говорить сучасник, муками, між іншим, підпалювали їх якоюсь винайденою ним речовиною, яка у нього називалася "підпал" ... потім він наказав змордованих, обпалених прив’язати до саней ззаду, швидко вести за собою до Новгорода, волочачи їх по замерзлій землі, і кидати у Волхов з мосту. За ними везли їхніх жінок і дітей; жінкам зв’язували назад руки з ногами, прив’язували до них немовлят і у такому вигляді кидали у Волхов; по річці їздили царські слуги із сокирами і добивали тих, хто ви­пли­вав. ... Іван почав прогулюватися по мирському Новгороду, наказу­вав винищувати купецькі товари, громити лавки, трощити двори і хороми, вибивати вікна, двері в будинках, винищувати домашні за­паси і все майно мешканців.

... Після Іванового візиту новгородський край занепав, обез­люд­нів, недобиті ним новгородці стали убогими, приреченими пло­дити убогі покоління.

... Після новгородського погрому Іван вирішив, що в Москві були співучасники новгородської зради. ... 25 липня на Красній пло­щі було поставлено 18 шибениць і розкладена різна зброя страти: печі, пательні, гострі залізні пазурі, кліщі, голки, мотузки для перетирання тіла навпіл, котли з окропом, батоги та ін. ... Виїхав цар з опричниками, за ними вели 300 чоловік, засуджених на страту, в жахливому вигляді від слідів тортур; вони ледве тримались на ногах. ... Цар велів відібрати 180 чоловік і оголосив, що дарує їм життя по своїй великій милості. Решту всіх стратили жахливими тортурами. Винахідливість царя була настільки великою, що майже кожному бу­ла особлива страта: так, Висковатого повісили вверх ногами і розсік­ли на частини; Фунікова обливали почергово то окропом, то льодя­ною водою і т. д. На наступний день після страти потопили жінок страчених.

Про наслідки опричнини

Зерна цієї влади існували віддавна, але були значною мірою виховані і розвинуті епохою царювання Грозного, який сам був уособ­ленням брехні. Створивши опричнину, Іван озброїв одних російсь­ких людей проти других, вказав їм шлях шукати милості або спа­сіння в загибелі своїх ближніх, стратами за явно вигадані злочини привчив до брехливих доносів і, здійснюючи для однієї втіхи нелюд­ські злодіяння, виховав в оточуючому його середовищі безсердеч­ність і жорстокість.

• Костомаров Н. Царь Иван Васильевич Грозный // Русская ис­то­рия в жизнеописаниях ее главней­ших деятелей. – М., 1991. – С. 285−286, 291, 294−297, 304−310.

ДОКУМЕНТ № 17