Сигізмунд Герберштейн. Нотатки про Московські справи

К оментар

Сигізмунд Герберштейн – посол імператора Священної Римської імперії Максиміліана, який побував у Московії у 1517 та 1526 рр. як посередник між ворогуючими Московією та Польщею, а також з метою схилити Московію до боротьби проти Османської імперії; написав найвідоміший твір про Московську державу.

У ривок

Про підкорення Іваном ІІІ Новгорода

Цей Іван Васильович був такий щасливий, що переміг новго­родців у битві на річці Шелоні, після чого запропонував їм певні умо­ви, змусив їх визнати себе владикою і государем і велів їм виплатити велику суму грошей; пішов він звідти після того, як поставив там свого намісника. Зрештою, через сім років він повернувся туди, вступив за допомогою архієпископа Феофіла в місто і зробив меш­канців жалюгідними рабами; він захопив золото і срібло, забрав, нарешті, все майно громадян, так що вивіз звідти більше трьохсот добре навантажених підвод. Особисто сам він тільки раз був на війні, а саме, коли здійснювалося захоплення князівства Новго­род­сь­кого і Тверського; в інший час він, зазвичай, не бував у битвах і все ж завжди одержував перемогу...

Про відносини з татарами

... Яким би могутнім він не був, а все ж змушений був під­корятися татарам. Саме коли прибували татарські посли, він виходив до них за місто назустріч і стоячи вислуховував їх, що сиділи. Жінка його, гречанка, так сердилась на це, повторюючи щоденно, що вона вийшла заміж за раба татар, і тому, щоб порушити коли-небудь цей рабський звичай, вона вмовила чоловіка прикинутися при появі та­тар хворим. У Москві був будинок, в якому жили татари, щоб знати все, що робиться в Московії. Не бажаючи миритися з цим, жінка Івана вибрала кількох послів і відправила їх з багатими дарами до цариці татар з проханням уступити і подарувати їй цей будинок, ос­кільки вона, по божому видінню, збирається збудувати на цьому місці церкву; при цьому вона все ж обіцяла побудувати для татар інший будинок. Цариця погодилася на це; будинок зруйнували і на цьому місці збудували церкву. Вигнані таким чином із міста татари не змогли отримати іншого будинку ні ще при житті великих князів, ні вже по смерті їх.

Про великого князя московського Василія ІІІ

Його [Івана ІІІ] наступником у великому княжінні став син його Гавриїл, згодом названий Василієм; він тримав в ув’язненні сво­го племінника, сина брата Дмитрія, який ще за життя батька був обраний, згідно зі звичаями народу, законним монархом... Він у всьо­му наслідував батька і зберіг в цілості те, що батько йому залишив; більше того, він приєднав до своєї держави багато областей не стіль­ки війною... скільки своєю вправністю. Як його батько підкорив собі в рабство Новгород Великий, так сам він вчинив з дружнім Псковом; так само одержав він відоме Смоленське князівство, яке більше ста років перебувало під владою литовців.

Про характер і обсяг влади Василія ІІІ

Василій був дуже невезучий на війні, проте його піддані зав­жди хвалили його, ніби він вів справу з повним успіхом. І хоч іноді додому поверталося ледве половина воїнів, проте московити ствер­джували, що у битві не було втрачено жодного. Владою, яку він мав щодо своїх підданих, він легко перевищував монархів усього світу. І він завершив також те, що почав його батько, а саме − відібрав у всіх князів і інших володарів всі їхні міста й укріплення, не довіряючи їм. Усіх однаково загнав він у жорстоке рабство, так, якщо він накаже будь-кому бути при його дворі або йти на війну, або правити будь-яке посольство, той вимушений виконати все це за свій рахунок. Ви­няток становили молоді сини бояр, тобто знатних осіб з більш скром­ним статком; таких осіб, пригнічених своєю убогістю, він зазвичай щорічно приймав до себе й утримував, призначав жалування... Най­значніші, які правлять посольство або несуть інші важливіші обо­в’язки, призначаються згідно з гідністю і трудами кожного, або на­місництвом, або селами, або помістями; проте від кожного окремо з цього вони платять государю певний податок. ... Але подібні воло­діння він віддає їм здебільшого в користування тільки на півтора року; якщо він тримає кого в особливій милості або ласці, то додає кілька місяців; після закінчення цього терміну всяка милість при­пиняється, і тоді цілих шість років поспіль прийдеться служити за­дарма. Був такий Василій Долматов, якого любив госу­дар і який вва­жався найближчим його секретарем. Василій при­значив Дол­ма­това послом до цісаря Максиміліана і велів приго­туватися, але коли той сказав, що в нього немає грошей на дорогу і на витрати, то його відразу схопили і відправили у вічне ув’яз­нення на Білоозеро...

... Він застосовує свою владу до духовних так само, як і до мирян, розпоряджаючись безперешкодно на свій розсуд життям і майном усіх; із радників, яких він має, жоден не був для нього на­стільки значним, щоб посміти суперечити йому або дати відсіч у будь-якій справі. Вони відкрито заявляють, що воля государя є воля Божа і щоб не зробив государ, він робить по волі Божій. ... Звідси і сам государ, коли до нього звертаються з проханнями за будь-якого полоненого або в іншій важливій справі, зазвичай відповідає: "Якщо Бог повелить, то звільнимо". Так само, якщо будь-хто питається про будь-яку справу, слизьку або сумнівну, то одержує відповідь: "Про то відає Бог та великий государ". Невідомо, народ по своїй бру­таль­ності вимагає собі в государі тирана чи від тиранії государя сам народ стає таким байдужим і жорстоким.

Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, ніж у сво­бо­ді. Адже здебільшого перед смертю пани відпускають своїх ра­бів на во­лю, але ці останні відразу віддають себе за гроші в рабство іншим панам.

• Герберштейн С. Записки о Московии // Россия ХV−XVII вв. гла­зами иностранцев. – Л., 1986. – С. 47–48, 51–53.

ДОКУМЕНТ № 3