Гумільов л. Давня Русь і Великий степ

К оментар

Лев Гумільов (1912−1992) – відомий представник російської гуманітарної думки кінця ХХ ст.; автор праць з етнографії, теорії етногенезу, археології, історії євразійського простору.

Про характер відносин між північно-східними руськими князями та золотоординськими ханами

Повернемось у XIII ст. Вісім мільйонів мешканців Східної Єв­ропи підкорилися чотирьом тисячам татар. Князі їдуть у Сарай і гостюють там, щоб повернутися з розкосими жінками, в церквах моляться за хана, смерди кидають своїх панів і вступають у полки баскаків, умілі майстри їдуть в Каракорум і працюють там за високу платню, зухвалі прикордонники разом зі степовими батурами збира­ються у розбійницькі банди і грабують каравани. Національна ворож­неча з усіх сил роздмухується "західниками"⁵⁵, яких на Русі завжди було багато.

... От цю систему русько-татарських відносин, яка існувала до 1312 р., треба назвати симбіозом.

... Великоросія, щоб не загинути, вимушена була стати воєнним табором, при цьому колишній симбіоз із татарами пере­тво­рився у воєнний союз з Ордою, який протримався більше півсто­ліття − від Узбека до Мамая. В цей період великороський етнос пе­реживав інкубаційну фазу.

• Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – М., 1989. – С. 543.

ДОКУМЕНТ № 15

Гумільов л. Від Русі до Росії: нариси етнічної історії

Про татарські впливи на російську державність

…Необхідно розрізняти історію Давньої Київської Русі (від ІХ до ХІІІ ст., включаючи історію Новгорода до його падіння в ХV ст.) й історії Московської Русі (з ХІІІ ст. до наших днів). При цьому ключовим періодом для розуміння вітчизняної історичної долі є три століття: ХІІІ, ХІV та ХV, коли російська дійсність формувалась як результат інтерференції (накладення) різних процесів етногенезу. Фі­нальна фаза етногенезу Київської Русі збіглася з початковим, інку­баційним періодом історії майбутньої Росії, і це поєднання надало трагічного забарвлення періоду Олександра Невського, Дмитрія Донського і Василія Темного.

Москва не продовжувала традицій Києва, як це робив Новго­род. Навпаки, вона знищила традиції вічевої вольності і князівських міжусобиць, замінивши їх іншими нормами поведінки, багато у чо­му запозиченими у монголів − системою суворої дисципліни, етніч­ної терпимості і глибокої релігійності.

Саме нова система поведінки, створена на старій ідеологічній основі – православ’ї − дала змогу Росії сказати своє слово в історії Євразії. Цей континент за історично оглядний період об’єднувався три рази. Спочатку його об’єднали тюрки, які створили каганат, що охоплював землі від Жовтого моря до Чорного. На зміну тюркам при­йшли з Сибіру монголи. Потім, після періоду повного розпаду і дез­інтеграції, ініціативу взяла на себе Росія: з ХV ст. росіяни просу­ва­ли­ся на схід і вийшли до Тихого океану. Нова держава виступила, та­ким чином, "наступницею" Тюркського каганату і Монгольського улусу.

• Гумилев Л. От Руси к России: очерки этнической истории. – М., 1992. – С. 292–293, 296−298.

ДОКУМЕНТ № 16