Чичерін б. Про народне представництво

К оментар

Борис Чичерін (1828−1904) – відомий російський учений та громадсько-політичний діяч, один з ідеологів правового лібералізму; заперечуючи активну участь народу в державному бу­дівництві, вважав татар позитивним фактором російської історії, оскільки, привчивши народ до покірності, вони полегшили ство­рен­ня російської державності.

У ривок

Про вплив монголо-татарського панування на створення державності російської

Для об’єднання розпорошених, роз’єднаних сил потрібна бу­ла влада, яка б стояла над ними, від них незалежна; вона з’явилася в особі московських государів, її відновленню значною мірою спри­яло татарське володарювання, яке, підкоряючи народ зовнішньому ярму, привчало його до покірності... Без татарського ярма державне підданство навряд чи могло б розвинутись у формі холопства. На Заході відносини підданства будувалися за зразком Римської ім­пе­рії... В Росії зразком послужила східна деспотія... Володарювання татар... сприяло встановленню єдиної, сильної, центральної влади... яка зробила Росію тим, чим вона є.

• Чичерин Б. Н. О народном представительстве. – М., 1866. – С. 360-361.

ДОКУМЕНТ № 11

Савицький п. Степ і осілість

К оментар

Петро Савицький (1895−1968) − відомий російський географ, філософ, громадський діяч, один із головних теоретиків євразійства.

У ривок

Про вплив монголів на російську історію

"Без татарщини" не було б Росії. В XI − першій половині XIII ст. культурне та політичне подрібнення Київської Русі ні до чого ін­шого, як до чужоземного ярма, призвести не могло. Велике щастя Росії, що вона дісталася татарам... Татари не змінили духовного єства Росії, з огляду на інші для них у цю епоху риси творців держав, своєю мілітарно-організуючою силою вони, безумовно, впли­нули на Русь.

• Савицкий П. Степь и оселость // На путях. Утверждение евразийцев. – Москва−Берлин, 1925. – С. 344.

ДОКУМЕНТ № 12

Трубецькой м. Спадщина Чингізхана

К оментар

Микола Трубецькой (1890−1938) – відомий російський істо­рик, філолог, один із теоретиків євразійства; після більшовицького пере­вороту в Росії перебував в еміграції, працював в університетах Софії і Відня, дійсний член Віденської академії наук; праця "Спадщина Чин­гізхана" була надрукована в Берліні окремою брошурою у 1925 р.

У ривок

Отже, зрозуміло, що не тільки фактично з Київської Русі не виникла сучасна Росія, а й що це було навіть історично неможливо. Між Київською Руссю і тією Росією, яку ми тепер вважаємо своєю батьківщиною, спільним є ім’я Русь, але географічний і госпо­дар­сь­ко-політичний зміст цього імені зовсім різний.

... Одного погляду на історичну карту достатньо, щоб переко­на­тись у тому, що майже вся територія сучасного СРСР колись ста­новила частину монгольської монархії, заснованої великим Чингіз­ханом.

... Отже, в історичній перспективі та сучасна держава, яку мож­на назвати і Росією, і СРСР (справа не в назві), є частиною великої монгольської монархії, заснованої Чингізханом.

Проте між Росією і монархією Чингізхана все ж не можна поставити знак рівняння. В монархію великого монгольського заво­йовника та його найближчих нащадків входила майже вся Азія, а між тим, як би не поширювався вплив Росії на Китай, Персію, Афга­ні­стан, всі ці країни все-таки не входять до складу Росії, якщо б Росія приєднала їх до себе, вона б докорінно змінила своє історичне об­личчя. В історичному правонаступництві Росія не є всією монархією Чингізхана, а лише основним ядром цієї монархії.

... Чингізхан підкорив собі всі кочові племена євразійських сте­пів, перетворив євразійську степову систему в одну суцільну кочову державу з міцною воєнною організацією. Перед такою силою ніщо не могло встояти. Всі державні утворення на території Європи по­винні були втратити свою самостійність і підкоритися владиці сте­пів. Отже, Чингізхану вдалося виконати історичне завдання, постав­лене самою природою Євразії − завдання державного об’єднання всієї цієї частини світу. Він виконав це завдання так, як тільки і мож­на було його виконати, і об’єднав під своєю владою степ, а через степ і решту Євразії.

... Чингізхан був носієм великої позитивної ідеї, і в діяльності його прагнення до творення та організації перевищувало прагнення до руйнування. Це необхідно усвідомити, визнаючи історичну Росію фактичною наступницею держави Чингізхана.

... Яким чином монархія великого монгольського завойовника виявилася заміненою саме російською державністю?

Розгром удільно-вічевої Русі монгольською навалою та вклю­чення цієї Русі в монгольську державу не могло не здійснити в душах та головах руських людей якнайглибшого потрясіння і пере­вороту. До душевного пригнічення, до гострого почуття приниження національного самолюбства приєднувалося нове враження від величі чужої державної ідеї. ... Головним і основним явищем того часу ста­ло надзвичайно сильне піднесення релігійного життя. Татарщина бу­ла для давньої Русі передусім релігійною епохою. ... Водночас як реакція на гнітюче відчуття національного приниження виникло і палке відчуття вірності національному ідеалу. ... Таким чином, як супротив пригніченому душевному стану, спричиненому татарським розгромом, у руських душах і розумах піднімалася, зростала і зміц­нювалася хвиля переважно релігійного і разом з тим національного героїзму.

... Але, зрозуміло, були і форми негативні, наявність і поши­реність яких у цю епоху не треба замовчувати або применшувати. ... Повне низькопоклонство та підлещування перед татарами, нама­ган­ня скористати з татарського режиму якнайбільше особистих вигод, хоч і ціною зрад, принижень і компромісів із сумлінням − все це, без­перечно, існувало, до того ж значною мірою.

... Достовірно відомо, що Росія була втягнута в загальну фінан­сову систему монгольської держави, і той факт, що ціла низка росій­ських слів, які відносяться до фінансового господарства і продов­жу­ють жити в російській мові навіть сьогодні, є словами, запозиченими з монгольської або татарської (наприклад, казна, казначей, деньга, алтин, таможня) свідчать про те, що монгольська фінансова сис­тема в Росії не тільки була утворена і сприйнята, а й пережила та­тарське ярмо. ... Якщо у таких важливих галузях державного життя, як організація фінансового господарства, пошти і шляхів сполучення між руською і монгольською державністю існував спадковий зв’я­зок, то природньо передбачити такий же зв’язок і в інших галузях, у деталях конструкції адміністративного апарату, в організації воєнної справи тощо. ... Прилучення Росії до монгольської державності, зро­зуміло, не могло бути тільки зовнішнім і зводитися до простого по­ширення на Росію системи управління, яка панувала і в інших об­лас­тях і провінціях монгольської імперії: зрозуміло, певною мірою Ро­сією повинен був бути прийнятий і сам дух монгольської дер­жав­ності.

... Татарська державна ідея була неприйнятною, оскільки вона була чужою і ворожою. Але це була велика ідея, яка мала над­зви­чайну притягальну силу. Треба було будь-що усунути її неприй­нят­ність, що проявлялася в її чужинстві та ворожості: іншими словами, треба було відділити її від монгольства, пов’язати з православ’ям і оголосити своєю, руською. Виконуючи це завдання, руська націо­нальна думка звернулася до візантійських державних ідей і традицій і в них знайшла матеріал державності. Таким чином завдання було виконано. Затьмянені та вивітрені в процесі свого реального втілен­ня, але все ще тягучі за монгольською державністю ідеї Чингізхана знову ожили, але вже у зовсім новій, невпізнанній формі, отримавши християнсько-візантійське обґрунтування. В ці ідеї руська свідомість вклала всю силу того релігійного гоніння і національного самоствер­дження, яким визначалося духовне життя цієї епохи: завдяки цьому ідея набула небувалої яскравості і новизни і в такому вигляді стала руською. Так здійснилося диво перетворення монгольської держав­ної ідеї в державну ідею православно-руську.

... Центром зосередження того процесу внутрішнього переро­дження ... стала Москва. Тут із незвичною силою відображалися всі явища, породжені татарським ярмом. Саме в Москві і московській області найбільш яскраво проявилися як позитивні, так і негативні духовні процеси цієї епохи. Випадки морального падіння, безприн­ципного опортунізму, принизливого прислужництва татарському ре­жиму, кар’єризму, аж до зради і злочину включно, тут траплялися часто. Водночас саме тут, у московській області, яскравим полум’ям спалахнуло релігійне почуття, і втіленням цього спалаху був Сергій Радонезький, засновник головного центру релігійного піднесення епо­хи татарщини – Троїце-Сергієвої Лаври. Засвоєння техніки монголь­ської державності і навіть побутового впливу татар у Москві від­бувалось особливо посиленим темпом, тому зрозуміло, що саме тут руські легше і швидше опановували сам дух монгольської держав­ності, ідейну спадщину Чингізхана. В тій же Москві і в московській області особливо зацікавились і візантійськими державними ідеоло­гіями. Таким чином, усі прояви того складного психологічного про­цесу, який, врешті, призвів до перетворення монгольської держав­нос­ті в російську, концентрувалися в Москві.

Великі князі Московські поступово ставали живими носіями нової російської державності. ... Можливо, спочатку вони просто при­лаштовувалися до татарського режиму, намагалися дістати з нього якомога більше користі особисто для себе, керуючись простим егоїз­мом, а зовсім не патріотичними міркуваннями. Потім вони почали працювати разом з татарами, пройнявшись державними міркуван­нями ширшого масштабу, але, може, все ще не уявляючи собі Росії інакше, ніж провінцією монгольської держави. Врешті, вони почали уже свідомо працювати проти хана Золотої Орди, намагаючись самі зайняти його місце щодо Росії, а згодом – і щодо інших земель, під­владних Золотій Орді. ... Перетворення це стало можливим, з одного боку, завдяки тому психологічному процесу, який, як ми бачили ви­ще, призвів до виникнення російської державної ідеології, а з дру­го­го – завдяки тому, що московські князі, які лояльно служили ордин­ському хану і втягнулися в адміністративну роботу монгольської дер­жави, перебували під повним покровительством Орди, яка могла тільки вітати адміністративну централізацію своєї руської провінції.

... Важливим історичним моментом було не скинення ярма, не відокремлення Росії від влади Орди, а поширення влади Москви на значну частину території, колись підвладної Орді, іншими словами − заміна ординського хана московським царем з перенесенням хансь­кої ставки в Москву. Це сталося при Іоанні Грозному після завою­вання Казані, Астрахані й Сибіру.

... Значення московських царів не зводиться тільки до того, що вони були "збирачами землі руської". Поки вони "збирали", тобто, адміністративно і фінансово об’єднували лише руські землі, збираю­чи з них податки для татарської казни і насаджуючи в них держав­ність татарського зразка, вони були тільки провінційними губерна­то­ра­ми, місцевими агентами центральної татарської влади. ... Справж­німи державними правителями вони зробилися лише тоді, коли від "збирання руської землі" перейшли до "збирання землі татарської".

Але вся ця зовнішня історія утворення московської держав­ності стає зрозумілою тільки у світлі історії внутрішньої, психо-ідеологічної. ... Якщо з усіх окремих правителів відокремлених про­вінцій монгольської імперії тільки московські царі почали претен­ду­вати на володіння всією територією колись об’єднаної Чингізханом Євразії, якщо лише в московських царів виявилася не тільки зовніш­ня, а й внутрішня сила для реального здійснення цієї претензії, і як­що, присвоюючи собі спадщину Чингізхана, Росія все ж не втратила своєї національної індивідуальності, а навпаки, утвердила її, то відбулося це тому, що завдяки вищеописаному психологічному про­цесу тільки в одній Росії дух та ідеї Чингізхана релігійно пере­ро­дились і постали в оновленій і істинно специфічній російській фор­мі. Саме сила палання російського релігійно-національного почуття переплавила північно-західний улус монгольської монархії в мос­ковське царство, в якому монгольський хан виявився заміненим пра­вославним руським царем.

• Трубецкой Н. Наследие Чингисхана // Вестник Московского уни­верситета. Серия 9. Филология. – 1991. – № 4. – С. 34−75.

ДОКУМЕНТ № 13