Лист брата Юліана про монгольську війну

К оментар

Юліан − угорський чернець, двічі (у 1235−1937 та 1237−1238 рр.) здійснив поїздки у Східну Європу. Це була стратегічна розвідка, яку здійснював папський престол для ознайомлення із ситуацією у Схід­ній Європі. Юліан залишив цінні записи про свою мандрівку Схід­ною Європою.

У ривок

Про монгольське військо

Тепер, перебуваючи на кордонах Русі, ми знаємо дійсну правду про те, що все військо, яке проходить в країни заходу, поділено на чотири частини. Одна частина біля річки Етіль на межах Русі зі східного краю підступила до Суздаля. Друга частина в пів­ден­ному напрямку вже нападала на кордони Рязані, іншого руського князівства. Третя частина зупинилася навпроти річки Дон, поблизу замку Вороніж, також князівства руського. Вони, як передавали нам усно самі руські, угорці і болгари, які тікали від них, очікують на те, щоби земля, річки і болота з наступанням найближчої зими замерз­ли, після чого великій кількості татар легко буде пограбувати всю Русь...

... Передам вам про війну правдиво наступне. Говорять, що стріляють вони далі, ніж уміють інші народи. При першому зіткнен­ні на війні стріли в них, як кажуть, не летять, а ніби зливою ллються. Мечами та списами вони, за чутками, б’ються менш вправно. Стрій вони формують таким чином, що на чолі десяти чоловік стоїть один татарин, а над сотнею чоловік − один сотник. Це зроблено з таким хитрим розрахунком, щоб розвідники ніяк не могли сховатися серед них, а якщо на війні хтось із них буде вбитий, щоб можна було за­мінити його без зволікання, і люди, зібрані із різних мов і народів, не могли здійснити ніякої зради. У всіх завойованих царствах вони без зволікання вбивають князів і вельмож, які викликають підозру, що колись можуть вчинити якийсь супротив. Придатних для битви вої­нів і поселян, вони, озброївши, посилають проти волі в бій попереду себе. Інших поселян, менш придатних до бою, залишають для обро­бітку землі, а жінок, доньок і родичок тих людей, кого погнали в бій і кого вбили, ділять між тими, кого залишили для обробітку землі, призначаючи кожному по дванадцять або більше і зобов’язують тих людей надалі називати себе татарами. Воїнам, яких женуть у бій, навіть якщо вони добре воюють і перемагають, подяка невелика; як­що гинуть у бою, про них не піклуються, але якщо в бою відсту­пають, то їх немилосердно вбивають татари. Тому вони віддають перевагу смерті в бою, ніж під мечами татар, і б’ються відважніше, щоб скоріше вмерти.

На укріплені замки вони не нападають, а спочатку спусто­шу­ють країну і грабують народ і, зібравши людей тієї країни, женуть у бій брати його ж замок.

Про чисельність усього їхнього війська не пишу вам нічого, крім того, що з усіх завойованих ними царств вони женуть у бій пе­ред собою воїнів, придатних до бою.

... Татари стверджують також, нібито в них така кількість вої­нів, що їх можна поділити на 40 частин, причому не знайдеться сила на землі, яка б була в стані протистояти одній їх частині. Далі гово­рять, що у війську в них із собою 240 тисяч рабів не їхнього закону і 135 тисяч найкращих воїнів їхнього закону в строю. Далі кажуть, що жінки їхні войовничі, як і вони самі: пускають стріли, їздять на конях верхи, як чоловіки; вони, нібито, навіть відважніші від чоло­віків у бою, бо чоловіки інколи повертають назад, жінки ж ніколи не тікають, а йдуть на крайню небезпеку...

• Письмо брата Юлиана про монгольскую войну // Сборник до­ку­ментов по истории СССР. Ч. 1. ІХ−ХІІІ вв. / Сост. И. Фроянов. – М., 1970. – С. 232−235.

ДОКУМЕНТ № 5

Ала–ад–Дін Джувейні. Історія завойовника Всесвіту

К оментар

Ала-ад-Дін Джувейні − араб зі східної частини Ірану, профе­сійний фінансист. Після захоплення монголами у 1258 р. Багдада − сто­лиці арабського Халіфату, Ала-ад-Дін Джувейні опинився на службі у монголів та був призначений намісником Багдада. Він швидко від­новив зруйноване місто, будував канали, організовував бібліотеки. По­дорожуючи по величезній імперії, в бесідах з очевидцями монголь­ських завоювань Джувейні зібрав унікальні свідчення про правління Чингізхана та його нащадків, які виклав у своїй відомій книзі "Іс­торія завойовника Всесвіту".

У ривок

Про закони, встановлені Чингізханом

Всевишній виділив Чингізхана серед його сучасників розумом та мудрістю, а з царів Всесвіту − проникливістю і могутністю, й усім вищеназваним відрізнив від того, що було написано про звички і уподобання фараонів і цезарів. Тому він (Чингізхан) не утрудняв себе вивченням книг, а йшов за (накресленим) на скрижалях своєї душі. І те, як було впорядковано устрій завойованих країн і досяг­ну­то приниження величі ворогів, і відсторонення (від влади) прави­телів (різних рангів), виявилося (результатом) такого стану його ду­ші і способу думок, що якби Іскандер⁴³... жив у його (Чингізхана) час, то вчився б у нього мудрості і проникливості...

Виходячи з необхідності і керуючись своєю думкою, (Чингіз­хан) встановив закон для (виконання) всякої справи і правило для (здійснення) будь-якого почину, а за кожну провину визначив по­карання.

Оскільки у татарських⁴⁴ племен не було писемності, він нака­зав, щоб монгольські діти навчалися письма в уйгурів⁴⁵. І ті яси⁴⁶ нанесли на звитки і розпорядження, названі Великою книгою. Яси зберігалися в казні найбільш шанованих царевичів. У випадку, якщо на трон сідає (новий) хан або сідлає коней велике військо, або з’їджа­ються царевичі і починають обговорювати державні справи, тоді ці звитки виймають і керуються ними. При вирядженні війська, спус­тошенні країн і міст діють так само.

У часи, коли тільки-но починалася його (Чингізхана) діяль­ність і монгольські племена почали приєднуватися до нього, він усунув поширені серед них забобонні звичаї. Ставши на шлях всехвальної мудрості, він встановив звичаї достойні, з яких більшість узго­джу­ється з шаріатом.

(Чингізхан) не дотримувався будь-якої релігії і не був пере­конаним прибічником будь-якого віросповідання, не виділяв жодної віри серед інших, не надавав перевагу якійсь одній. Навпаки, він воздавав почесті та вшановував богословів і подвижників усіх вчень, вважаючи їх посередниками (у спілкуванні) із всемогутнім Богом, і ставився з однаковою повагою до мусульман, християн та ідолопо­клонників⁴⁷. Кожний з його нащадків обирав (для себе) віроспо­ві­дання відповідно зі своїм бажанням: одні пішли за ісламом, інші звернулися до вчень християн або ідолопоклонників, треті ж зберег­ли відданість древнім віруванням предків... Незважаючи на різнома­нітність вірувань, вони далекі від фанатизму, і з цього приводу існує яса Чингізхана, яка проголошує рівними усі релігії і не робить різ­ниці між ними.

Інша яса така. Жодна людина не повинна переходити на інше місце з тих тисячі, сотні і десятка, в яких вона перебуває, не сміє шу­кати іншого притулку. Ніхто не може впускати до себе такої людини (втікача), а якщо будь-хто порушить цей наказ, то їх публічно кату­ють і страчують – як того, хто пішов, так і того, хто йому дав при­ту­лок. З цієї причини жодна жива істота не сміє впускати до себе чу­жинця. Наприклад, навіть царевич не пустить до себе самої незнач­ної людини і утримається від порушення яси.

Без сумніву, ніхто не сміє нешанобливо ставитися до свого еміра і начальника, інші (тобто не підлеглі йому) не повинні вільно з ним обходитися.

Й інша яса. Коли простір їх (монголів) царства став великим та обширним, вони не могли уникнути перекручень у повідомленнях про стан ворогів. Доводилося також перевозити різне майно із захо­ду на схід і з віддаленого сходу − на захід. По всій країні влаштували ями⁴⁸, визначили для кожного яма затрати на утримання, як і (кількість) людей та тварин, їжі та питного та іншого утримання. Поділили по одному яму на два тумени⁴⁹, щоб була відповідність кількості і порядку, проїзд послів не затримувався через зміну коней, а піддані і військо не відчували незручностей. Посли також зобо­в’я­зані були берегти (верхових та тяглових) тварин... Щорічно ями по­винні підлягати перевірці. Необхідне та зіпсуте майно ямів від­шко­довується силами (околичних) підданих.

Коли країни та народи були завойовані ними (монголами), то за неухильним розпорядженням вони (підкорені народи) підлягали перепису і поіменному розподілу по десятках, сотнях і тисячах. Були встановлені (обов’язки по) набору війська і ямів, податки із сіл, крім того, грошові виплати, а також повинності, ще й кубджур⁵⁰.

Подібних яс багато, але розповісти про них у подробицях складно.

Про монгольське військо

Чингізхан ревно відносився до полювання і казав, що полю­вання та ловля (тварин) є належним заняттям для емірів військ, а ті, хто володіє зброєю і воює, набувають навичок і навчаються (цьому), коли, наздогнавши тварин під час полювання, вишикуються в лінію, відповідно до кількості полювальників. Коли (монголи) не ведуть війни, то постійно намагаються полювати та заохочують до цього військо. А наміри полягають не в самому полюванні, а в тренуванні і гартуванні, вправах зі стрільби і звиканні до труднощів...

... Таким же способом (монголами велися) війни, (здійсню­ва­лися) знищення (ворогів), перелічувалися вбиті й уцілілі. Саме таким чином пересувалися вони крок за кроком (в походах), залишаючи після себе в (підкорених) краях лише малу кількість хворих із там­тешніх бідняків.

Що стосується організації армії, то з часів Адама і донині, ко­ли більша частина климатів⁵¹ перебуває під володарюванням та управ­лінням роду Чингізхана, не знайти в ніякій правдивій історії або написаній книжці, що у будь-якого государя, володаря рабів і на­родів, існувало таке ж військо. Тому що татарське військо, витри­вале, терпляче та благородне, підкоряється воєначальнику як у благо­получчі, так і при невдачах – і не із стремління до нагород або зе­мельних пожалувань, не з надії на прибуток або підвищення. Це є найкращий порядок у справі військової організації. Адже і леви, поки не зголодніють, не йдуть на полювання і ні на яку тварину не нападають; а серед іранських прислів’їв є таке: "Із ситою собакою не полюють"... Яке ще військо може зрівнятися з монгольським, якщо під час (військової) справи воно перемагає... І на полюванні, і в дні спокою і безпеки воно, як вівці, що приносять молоко, вовну та ба­гато користі; але і в пору труднощів та нещастя воно не відає роз­ходжень та протиріч.

Завжди, коли з’являється загроза від смертоносного ворога або злого заколотника, вони (монголи) готують все, що може згоди­тися із різної зброї та іншого спорядження – аж до швайків, голок, мотузок, їздової та тяглової худоби, ослів, верблюдів. І так кожний у сотнях і десятках виконує свої обов’язки, а в день перевірки вони пред’­являють спорядження, і якщо хоч (що-небудь) трохи не в порядку, то винуватого суворо карають. Незважаючи на особисту участь у боях, всі воїни повністю забезпечують себе усім необхідним для ведення війни. За жінками та родиною, що залишаються при майні та господарстві, неухильно зберігаються ті обов’язки з постачання (війська), які виконувалися господарем дому за його присутності; до такого ступеня, що якщо повинність полягає в особистій участі (в будь-якій справі), а чоловік відсутній, то (його) жінка сама йде це виконувати.

Огляд і перерахунок армії встановлені таким чином, що немає потреби в особливому військовому відомстві, як і в особливих (війсь­кових) чиновниках. Всі люди діляться на десятки, і один чоловік із кожного десятка є еміром над іншими дев’ятьма. Одному еміру із де­сяти дають звання еміра сотні, і вся сотня йому підкоряється. Так продовжується з тисячею і доходить до десяти тисяч, над якими при­значається емір, який зветься еміром тумена. Відповідно до цьо­го порядку, якщо з’являється потреба в будь-якій людині або ще в чо­мусь, то доручають еміру тумена, а емір тумена – емірам тисяч, і так (доручення) доходить до еміра десятка.

Кожна людина діє злагоджено (з іншими), незалежно від багат­ства чи покровительства. Якщо раптом виникає потреба у війську, то наказують: "Стільки-то тисяч потрібно у такий-то час" – і в той же день або в ту ж ніч ті прибувають у визначене місце, і ні на мить не відбувається випередження або затримки. Покірність та слухняність (досягають таких) меж, що якщо емір сотень тисяч військ здійснює будь-яку помилку, то (навіть якщо буде) між ним і ханом віддаль від сходу до заходу, (хан) посилає до нього вершника, щоб покарати відповідно до вироку. Якщо вирок буде "голова" – стратять, якщо "золото" – візьмуть штраф...

• Джувейни Ала-ад-Дин. История покорителя Вселенной // Ро­дина. – 1997. – № 3−4. – С. 45−47.

ДОКУМЕНТ № 6