Лаврентіївський літопис

У ривок

Про навалу монголо-татарів на Північно-Східну Русь

У рік 1237… Зимою прийшли зі східної сторони на Рязанську землю лісом безбожні татари і почали завойовувати Рязанську зем­лю і захопили її до Пронська, захопили Рязань усю і спалили, і князя їх убили. Захоплених розсікали, інших стрілами розстрілювали, ще іншим назад руки зв’язували. Багато святих церков спалили, мо­настирів і сіл спалили… потім пішли на Коломну. В ту ж зиму пішов Всеволод, син Юріїв, онук Всеволода³⁴, проти татар, і зі­йшлися біля Коломни, і була різня велика, і вбили у Всеволода воєводу Єремея Глібовича та інших мужів багато… і прибіг Всеволод до Владимира з малою дружиною, а татари пішли на Москву. У ту ж зиму взяли Москву татари і воєводу вбили Філіпа Нанка, (який помер) за пра­во­славну християнську віру, а князя Володимира Юрійовича³⁵ схопили руками, а людей від старця до малечі перебили, а місто і церкви святі, і монастирі всі, і села спалили і, захопивши багато майна, ві­дійшли³⁶. В ту ж зиму виїхав Юрій³⁷ із Владимира з малою дружи­ною, залишив замість себе синів своїх Всеволода і Мстислава, і пі­шов на Волгу з племінниками своїми з Васильком і з Всеволодом і з Володимиром і став на Сіті, очікуючи до себе брата свого Ярослава з загонами і Святослава з дружиною своєю.

І почав князь Юрій збирати воїнів проти татар, а воєводство в дружині своїй передав Жирославу Михайловичу. В ту ж зиму при­йшли татари до Владимира місяця лютого в третій день на пам’ять св. Семена у вівторок... Владимирці зачинилися в місті (фортеці) з Всеволодом і Мстиславом, а воєводою був Петро Ослядюкович. Вла­димирці не здавалися³⁸, і тоді татари під’їхали до Золотих воріт, при­вівши з собою Володимира Юрійовича, брата Всеволода і Мсти­сла­ва. І почали татари запитувати про князя великого Юрія, чи у місті він. Владимирці випустили по стрілі на татар, а татари також пус­ти­ли по стрілі на Золоті ворота. І після того сказали татари владимир­цям: "Не стріляйте". Вони замовчали. І тоді, під’їхавши ближче до воріт, татари почали говорити: "Впізнаєте вашого княжича Володи­мира?" Той стояв з понурим обличчям. Всеволод і Мстислав стояли на Золотих воротах і впізнали брата свого... (обидва вони) з дружи­ною своєю і всі горожани плакали, побачивши Володимира. А тата­ри, відійшовши від Золотих воріт і об’їхавши все місто, зупинилися перед Золотими воротами. Наскільки було видно, місто оточувала величезна кількість воїнів. Всеволод і Мстислав, шкодуючи брата свого Володимира, сказали дружині своїй і Петру воєводі: "Браття! Краще нам вмерти перед Золотими воротами за святую Богородицю і за правовірну віру християнську, а не здатися на волю їхню"...

Татари... пішли і взяли Суздаль, і святую Богородицю погра­бували. І двір князівський спалили, і монастир св. Дмитрія спалили, а інші пограбували, а ченців, і немічних, і людей всіх порубали, а молодих ченців і монахів, і попів, і д’яконів, і жінок їхніх і дочок, і синів їхніх всіх зі собою взяли і самі пішли до Владимира... В суботу М’ясопусну почали... татари готувати ліс до самого вечора ставили пороки³⁹, а за ніч огородили все місто Владимир тином. У неділю М’ясопусну рано-вранці почали штурм міста місяця лютого в 7 день... і взяли місто до обіду, увірвавшись від Золотих воріт у (церк­ву) св. Спаса по примету⁴⁰ через міські стіни, а звідси з північної сторони від Либеді до Орининих воріт і до Мідних, а звідси від (річ­ки) Клязьми до Воложських воріт, і так незабаром взяли Нове місто, і тікали Всеволод і Мстислав і всі (хто залишився в живих) люди в Печерне місто⁴¹.

А єпископ Митрофан і княгиня Юрієва з донькою і з невіст­кою і з онуками та інші княгині владимирські з дітьми, і велика кіль­кість бояр і всього народу, що сховалися в церкві св. Богородиці, без жалю були спалені вогнем... Татари, виломавши двері церковні, по­ба­чили одних від вогню мертвих, інших зброєю до смерті забили, церкву пограбували, чудесну ікону, оздоблену золотом і сріблом і до­рогоцінними каміннями, понищили та пограбували, а інші порубали, а інші забрали... і книги понищили, і коштовний одяг по­кійних перших князів, який вони повісили в церквах святих на пам’ять про себе, теж все взяли собі як здобич... І вбиті були архі­мандрит монастиря Різдва св. Богородиці Пахомій, а також ігу­мен Успенський Феодосій Спаський та інші ігумени, і ченці, і монахині, і попи, і диякони від малечі до старця, і всіх тих порубали, одних вбиваючи, а інших гнали в полон босих та без одягу, і вони вмирали від морозу...

Захопивши Владимир, пішли прокляті ті кровопивці на вели­кого князя Юрія, і одні йшли до Ростова, другі − до Ярославля, а ще інші − на Волгу на Городець, і завоювали все по Волзі аж до Галича Мерського; а інші пішли на Переяславль (Заліський) і той взяли, а звідти всю країну і міст багато, аж до Торжка, захопили, і не було місця, мало було таких сіл в Суздальській землі, де б татари не вою­вали, і взяли вони 14 міст, крім слобід і погостів, за один місяць... І пішли безбожні татари на (річку) Сить проти великого князя Юрія. Почувши про це, князь Юрій з братом своїм Святославом і з племін­никами своїми Васильком і Всеволодом і Володимиром і з мужами своїми пішов проти поганих і зустрілися обидва (війська), і була січа жорстока, і тікали наші від іноплемінників, і тут був убитий князь Юрій, а Василька взяли руками безбожні і повели з собою. Зло то сталося місяця березня 4 дня... І тут убитий був князь великий Юрій на річці Ситі, і дружинників його багато вбили... а Василька Костян­тиновича вели до Шернського лісу, і як зупинилися, примушували його прокляті безбожні татари до звичаю поганського, бути в їх волі і воювати (разом) з ними, але він не покорився їхньому беззаконню і закинув їм, говорячи: "О глухе царство спаплюжене! Ніяк мене не відвернете від християнської віри, хоча й потрапив я у велику біду..." І як тільки він це сказав, зразу ж безжально вбитий був...

Про повстання проти монголо-татарських завойовників

У рік 1262. Врятував Бог від лютого пограбування бусур­манського⁴² людей Ростовської землі, вклав лють у серця селянам: не стерпівши насилля поганих, збиралися вони на віча і прогнали (їх) із Ростова, із Владимира, із Суздаля, із Ярославля. Брали ті ока­янні бусурмани данину і великі нещастя людям робили: понево­лю­вали людей за відсотки і багато душ селянських відводили нарізно... У цьому ж році вбили Ізосиму-злодія, був він п’яничкою, мерзен­ни­ком, неробою, ледацюгою, остаточно відрікся Христа і став бусур­манином, вступивши у віру пророка Магомеда.

Був тоді хижак, приїхав він від царя татарського, звався Кут­лу­бий, злий був бусурманин, і з його допомогою окаянний відступ­ник (Ізосима) робив християнам велике зло, поглумився над хрестом і святими церквами, коли ж люди проти ворогів своїх, бусурман, по­встали, одних вигнали, а других перебили, тоді і цього беззаконного Зосиму вбили в місті Ярославлі. І тіло його їли пси і ворони...

• Отрывки из Лаврентьевской летописи // Хрестоматия по ис­то­рии СССР с древнейших времён до 1861 года / Сост. П. Епи­фанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 97−100.

ДОКУМЕНТ № 4