Федотов г. Доля і гріхи Росії

К оментар

Георгій Федотов (1886−1951) – відомий російський історик, фі­лософ, богослов.

У ривок

Про особливості суспільно-політичного устрою Новгорода

Давньоруський князь не втілював всієї повноти влади. Він повинен був ділити її з боярством, з дружиною і з вічем. Менш за все він міг вважати себе господарем своєї землі... За таких умов стало можливим навіть створення в Новгороді єдиної у своєму роді Православної демократії. З точки зору свободи важливе не верхо­венство народного зібрання. Само по собі віче анітрохи не більше за князя забезпечувало свободу особи... На своїх бунтівних зібраннях воно часто зухвало і примхливо розправлялося і з життям, і з влас­ністю громадян. Але сам поділ властей, який був у Новгороді біль­ше, ніж будь-де між князем, "господой" [міською "верхівкою"], ві­чем і "владикою" [главою новгородської єпархії], давав тут більше можливостей для особистої свободи. Тому таким вільним вимальо­вується нам, крізь завісу століть, життя в древньому руському на­родоправстві.

• Г. Федотов. Судьба и грехи России. Избр. статьи по фило­софии русской истории и культуры. В 2-х т. Т. 2. – СПб., 1992. – С. 279−280.

ДОКУМЕНТ № 12

Алексєєв ю. Государ всея Русі

К оментар

Юрій Алексєєв − сучасний російський історик. Стверджує, що ліквідація політичної структури Новгородської республіки та вклю­чення її до складу Московської держави було закономірним істо­ричним процесом.

У ривок

Про причини падіння Новгородської республіки

Перед нами − один із величних і трагічних історичних фе­но­менів. Звичайно, романтичні уяви про новгородські "вольності", ха­рак­терні для багатьох письменників і публіцистів XIX−XX ст., вель­ми далекі від реальності. Господин Великий Новгород був феодаль­ною республікою і ні чим іншим. У ньому не було жодних ознак буржуазного устрою, тому порівняння його з Флоренцією, Міланом і т. д., що часто трапляється в літературі, зовсім не правомірне. Навпа­ки, і в економіці, і в соціальних відносинах республіки переважали архаїчні риси. Не вироби високорозвинутого цехового ремесла, а продукти промислів, передовсім хутро, свого роду "колоніальні то­ва­ри", були основною статтею новгородського експорту і джерелом збагачення бояр і житьїх людей. Попри це, упродовж кількох віків Новгородська республіка відігравала видатну роль в історії Росій­ської землі.

... Але друга половина XV ст. застає Новгородську республіку на вечірній зорі її довгої і яскравої історії, коли особливості суспільного устрою, які сприяли розквіту республіки, упродовж історичного роз­вит­ку перетворилися на свою протилежність. Ще живі у свідомості тисяч новгородців традиції вічевої вольності, позбавлені вже реального зміс­ту, перетворились у гальмо для подальшого розвитку і самого Новго­рода, і всієї Російської землі. Зіткнення старої традиції з реальними потребами і завданнями нової епохи, руйнування старих морально-політичних цінностей, яке до того ж супроводжувалося величезними людськими і матеріальними жертвами під час жорстокої феодальної війни, не могло не спричинити хворобливого руйнування суспільної свідомості. Блискуча і заслужена, історично виправдана і необхідна перемога Москви над Новгородом, перемога, яка виводила країну і сам Новгород на нові широкі шляхи історичного буття, нерозривно пов’я­зана з трагедією колись героїчної і плідної старої вічової традиції, що відходила у минуле.

• Алексеев Ю. Государь всея Руси. – Новосибирск, 1991. – С. 81−82.