Герцен о. Про розвиток революційних ідей в Росії

К оментар

Олександр Герцен (1812−1870) – російський революційний діяч радикального спрямування, письменник, філософ, публіцист; вважав вічовий устрій Новгорода втіленням свободи.

У ривок

Про наслідки історичної боротьби Москви і Новгорода

В XV і навіть на початку XVI століття розвиток подій у Росії ха­рактеризувався ще такою нерішучістю, що залишалося неясним, який із двох принципів, що визначають життя народне і життя політичне в дер­жаві, візьме верх: князь чи община, Москва чи Новгород. Москва взя­ла верх, але у Новгорода також були підстави мати надію на пе­ре­могу, цим і пояснюється жорстоке протистояння між обома містами, як і звір­ства, здійснені Іваном Грозним у Новгороді. Росія могла бути вря­тована шляхом розвитку общинних установ або встановленням са­мо­державної влади однієї особи. Події склалися на користь само­дер­жав­ства, Росія була врятована, вона стала сильною, великою − але якою ці­ною? Це найнещасніша, найпригніченіша з країн земної кулі. Москва вря­тувала Росію, задусивши все, що було свобідного в російському житті.

• Герцен А. И. О развитии революционных идей в России // Гер­цен А. И. Собрание сочинений в тридцати томах. Т. 7. – М., 1956. – С. 161.

ДОКУМЕНТ № 9

Костомаров м. Про значення Великого Новгорода в історії Росії

К оментар

Микола Костомаров (1817−1885) − історик, діяч українського національного руху. В основі його історичної концепції − боротьба на Русі двох начал державного розвитку − демократичного (віче­вого) та монархічного.

У ривок

Про особливості Новгородського устрою

У Новгороді все виходило з принципу особистої свободи. Об­щинна єдність знаходила опору у взаємності особистостей. У Нов­городі ніхто, якщо сам не продав своєї свободи, не був прикутий до місця.

... Свобода висувала бояр із маси, але тоді егоїстичні спо­нукання вабили їх до того, щоб використати своє піднесення собі на користь, на шкоду тим, хто залишився в натовпі; але та ж сама сво­бода підштовхувала натовп проти них, перешкоджала подаль­шому їх посиленню і карала за тимчасове панування − скидала їх, щоб дати місце іншим розіграти таку ж історію піднесення і падіння.

... Не можна сказати, щоб ці почини були безплідні за своєю сут­тю, якщо б продовжували зростати в цілій Русі, і що, напроти, інші, які їх замінили, були і вищі, і благодатні.

... Державність об’єднала російський народ, саморозвиток на­род­них сил було поглинено справою цієї єдності, свобода общини і світу приносилася в жертву.

• Костомаров Н. О значении Великого Новгорода в истории России // Собрание сочинений. Н. Костомаров: В 8-ми книгах, 21 т. СПб., 1903. – Кн. 1. – Т. 1. – С. 211−213.

ДОКУМЕНТ № 10

Ключевський в. Курс російської історії

К оментар

Василій Ключевський (1841−1911) − російський історик, дав реалістичну оцінку політичній історії Новгорода, наголошуючи на слаб­кості державних інституцій, глибокому антагонізмові між замож­ни­ми і бідними, сутичками між центром і периферією.

У ривок

Про причини падіння Новгородської республіки

Близько середини XV ст. мислячі люди Новгорода, перед­чу­ва­ючи його падіння, схильні були вбачати причину біди, що насува­лася, в міських чварах. Новгородський архієпископ Іона, відмов­ля­ючи Василія Темного незадовго до його смерті від походу на Новгород, пообіцяв великому князю випросити у Бога його синові Івану сво­боду від Орди за збереження свободи Новгорода і при цьому, раптом заплакавши, сказав: "Хто може озлобити таку безліч людей моїх, змирити велич мого міста? Тільки усобиці зметуть їх, розбрат зни­щить їх". Але в долі Новгорода усобицями, як і іншими недоліками його побуту, можна пояснити хіба що легкість підкорення його Москвою. Новгород занепав би, навіть якщо би був від них неза­лежний: доля вільного міста була вирішена не місцевими умовами, а більш загальною причиною, більш широким і гнітючим історичним процесом.

... До середини XV ст. утворення великоруської народності вже завершилося; їй бракувало тільки єдності політичної. Ця народність повинна була боротися за своє існування на сході, на півдні і на за­ході. Вона шукала політичного центру, біля якого могла зібрати свої сили для цієї важкої і небезпечної боротьби. Ми бачили, як таким центром стала Москва, як удільні династичні стремління москов­сь­ких князів злилися з політичними потребами всього великоруського населення.

... Знищення осібності земських частин, незалежно від їх полі­тичної форми, було жертвою, яку вимагало загальне благо землі, яка ставала строго централізованою і єдинообразно улаштованою держа­вою, і московський государ став виконавцем цієї вимоги.

... Новгород за кращого політичного устрою міг би вести впер­тішу боротьбу з Москвою, але результат цієї боротьби однаково був би таким же: вільне місто неминуче занепало б під ударами Москви.

• Ключевский В. О. Курс русской истории. В 9-ти т. Т. 2. – М., 1988. – С. 96−97.

ДОКУМЕНТ № 11