Форми психокорекції

Залежно від специфіки конкретної ситуації психологічної допомоги застосовуються дві основні форми психокорекційної роботи: індивідуальна і групова.

У випадку індивідуальної корекції психолог працює з клієнтом один на один, без присутності сторонніх осіб.

Групова психокорекція – працює з групою клієнтів, що взаємодіють не тільки з психологом але і один з одним.

Індивідуальна форма психокорекції у випадках сильна тривожність, сором’язливість, невпевненість у собі, необґрунтовані страхи, втрата мети життя, інертність, мислення.

А також у випадках, коли з якихось причин участь клієнта в груповій роботі небажана, виражена збудливість і емоційна нестабільність клієнта, важкий характер, недостатній рівень інтелектуального чи морального розвитку, чоловік – дружина, підлеглий – керівник.

Перевагою індивідуальної психокорекції є:

а)вона забезпечує конфіденційність, і за своїм результатом буває глибиною ніж групова, тому що спрямована на самостійну роботу клієнта над собою;

б) ефективніше допомагає зняти в клієнта психологічні бар’єри;

Перевага групової психокорекції:

а) одержання різноманітною зворотнього зв’язку ;

б) апробація набутих навичок спілкування;

в) одержання альтернативної поведінки та соціальної взаємодії;

г) емоційна насиченість подій у групі.

5. Загальна характеристика етапів психокорекційної роботи.

У психокорекцій ній роботі психолога можна умовно виділити кілька взаємопов’язаних етапів.

I етап – діагностичний, містить такі види діяльності практичного психолога:

1. вивчення захисту;

2. первинне формулювання психологічної проблеми;

3. висунення гіпотез стосовно причини психологічної проблеми;

4. комплексна психологічна діагностика особистості;

5. визначення чинників, які пов’язані з указаною проблемою або зумовлюють її появу;

6. формулювання психологічного діагнозу з обов’язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

7. розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

II етап – установчий передбачає такі моменти:

1. формування адекватного ставлення клієнта до своєї проблеми, до психолога, до методів колекційного впливу;

2. можливе пере формулювання захисту, мети, психологічної корекції;

3. створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

4. формування методів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення та самовдосконалення, усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції, рішення.

III етап – корекційний (виконання корекційно-розвивальної програми)

Психолог повинен пам’ятати, що динаміка психокорекційного процесу може бути окреслена не прямою лінією, а скоріше ломаною («поліпшення», «зміна» і т.д.). Це означає, що в кожному психокорекційному процесі є свої падіння і злети, уповільнення і прискорення руху, сплески (якісний стрибок) і навіть регресія, погіршення стану (внутрішній опір, реакція протесту). Це відбувається тому, що головними в психокорекції є процеси емоційні – це, як відомо, динамічні психологічні утворення.

Співаковська А.С. методично описує психокорекцій ний процес як особливі «мелькання», «згустки переживань», що поєднують усіх учасників психокорекції в єдиному емоційному полі.

Психолог може лише створити умови для виникнення яскравих емоційно забарвлених переживань. І тільки самі ці індивідуально-неповторні переживання індивідуально-неповторні переживання конкретної особистості створюють конкретної особистості створюють можливість нового бачення нею старих проблем, нового погляду на життєву ситуацію, на самого себе, на близьких людей і свої взаємини з іншими.

IV етап – оцінка ефективності психокорекції; чинники, що визначають ефективність психокорекції:

1. Очікування та настанови клієнта.

2. Зміст і кількість проблем клієнта.

3. Особистісна мотивованість і активність особистості, її відповідальність за зміни. Перехід корекції в самокорекцію.

4. Очікування психолога, який здійснює психологічну корекцію.

5. Професійний та особистісний досвід психолога.

6. Глибина опрацювання проблеми, усвідомлення або усунення причини, які зумовили її виникнення.

7. Пролонгованість психокорекційного впливу. Емоційний контакт і підтримка психологом клієнта.

Найбільш виправданою слід вважати оцінку ефективності психокорекції за результатами діагностики причинних факторів, що лежать в основі тих чи інших явищ, які підлягають корекції.