3. Цілі і завдання психологічної корекції.
У вітчизняній віковій психології цілі корекційної роботи визначаються з позиції розуміння закономірностей психічного розвитку дитини, як активного діяльнісного процесу, реалізованого в співробітництві з дорослими. На цій основі виділяють 3 напрямки постановки корекційних цілей:
Оптимізація соціальної ситуації розвитку. Створення «зони найближчого розвитку».
Розвиток видів діяльності дитини, у першу чергу провідних.
Формування психологічних новоутворень віку.
Спираючись на знання про обсяг і зміст поняття «психологічна корекція», сформуємо її основні завдання :
створення умов для повноцінного розвитку і збереження психічного здоров’я особи;
надання допомоги у розв’язанні конкретних психологічних проблем;
відтворення гармонійних відносин особистості з навколишнім світом і самим собою;
сприяння процесу саморозвитку особистості, активізації внутрішнього потенціалу Я-суб’єкта.
Завдання психологічної корекції можуть бути дуже різноманітними, що відображає багатогранність життя людини і випливає зі змісту конкретної психологічної проблеми.
4.Принципи і форми психологічної корекції
Принципи психологічної корекції:
Принцип автономності особистості.
Принцип нормативності та індивідуальності розвитку.
Принцип особистого досягнення.
Принцип випереджального розвитку.
Принцип системності розвитку.
Діяльнісний принцип корекції.
Принцип залучення значущих осіб.
Принцип особистісної мотивованості.
Принцип психокорекційного контакту і рівності позицій.
Розглянемо зміст принципів психокорекції.
Принцип автономності особистості.
Проводячи корекційну роботу, психолог повинен враховувати те, що з розвитком самосвідомості в дитини формується психологічна стійкість до впливу, яка з віком стає домінуючою. Далі зростає рівень саморегуляції, саморозвитку і автономія особистості. Тому корекційний вплив повинен не змінювати клієнта, а допомагати встановити психологічну рівновагу спираючись на позитив в його особистості. Психолог має керуватись у своїй роботі принципом «не зашкодь!».
Принцип нормативності та індивідуальності розвитку.
Проводячи корекційну роботу, психолог повинен орієнтуватися на основні закономірності психічного розвитку і формування особистості дитини, вікові норми цього розвитку. Головним є реалізація індивідуального підходу. Такий підхід дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожного конкретного клієнта з урахуванням його індивідуальності.
Принцип особистісного досягнення. (М. Цзен, Ю.Пахамов)
У психологічній корекції реалізується індивідуальний підхід у розумінні визнання права самого клієнта взяти з психокорекцій них можливостей те, що він зможе взяти, або те, що він захоче взяти. Неплановість особистісного росту при визнанні нескінченності й необмеженості усього процесу є однією із специфічних рис психокорекції.
Завдання психокорекції – створити умови по можливості більш повного особистісного росту, але не підштовхувати учасників психокорекції до досягнення ними наперед регламентованих результатів.
Принцип випереджального розвитку.
Цей принцип висунутий Л.С. Виготським, розкриває спрямованість корекційної роботи і обумовлює необхідність передбачення в ній профілактичних і розвивальних завдань.
У центрі уваги психолога має бути перспектива розвитку, а основним змістом корекційної діяльності – створення «зони найближчого розвитку». Тобто завданням психокорекції є не тільки подолання труднощів, що вже виникли, але й створення умов, за яких виникнення подібних труднощів блокується, попереджується.
Принцип системності розвитку.
Психічний розвиток особистості в онтогенезі має системний характер. Будь-яка проблема розвитку виникає внаслідок якихось причин. Багато психологічних проблем можуть бути зовнішнім проявом внутрішньо особистісного конфлікту, результатом відсутності поведінкових навичок. Неусвідомлена причина психологічної проблеми людини може продовжувати інші труднощі її психологічного життя.
Тому психолог повинен спрямовувати корекційний вплив на усунення причин труднощів психічного розвитку дитини, а не на їх симптоматику.
Діяльнісний принцип корекції.
Цей принцип визначає сам предмет докладання корекційних зусиль, вибір засобів досягнення мети. Тобто, корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності. При цьому корекційна робота має будуватися не як окремі вправи, а як цілісна, осмислена діяльність, що органічно вписується в систему щоденних життєвих стосунків клієнта.
При корекційній роботі з дітьми у вітчизняній психології широко використовується поняття «провідна діяльність».
Так у дошкільному віці з успіхом використовується ігрова діяльність як для корекції особистості дитини, так і для розвитку її пізнавальних процесів: у юнацькому віці – індивідуальне консультування, тренінги спілкування.
Висновок: в будь-якому віці варто надавати перевагу тим видам діяльності і тим системам відносин, які є особистісно-значущими для учасників корекції, стосовно яких виникають гострі емоційно насичені переживання.
Принцип залучення значущих осіб.
Особистість є продуктом системи значущих відносин (В.М.М’ясіщев). Тому до реалізації цілей корекції психолог повинен залучати батьків та інших значущих осіб з оточення дитини.
Досягнення колекційного успіху в роботі психолога з дитиною ще не гарантує перенесення позитивних зрушень у її реальну життєдіяльність у родині, школі, дитячому садку. Повна реалізація цілей корекції досягається лише з урахуванням зміни системи відносин дитини в її найближчому соціальному оточенні (М.Буянов – «терапія середовища», «терапія середовищем»).
Отже, психокорекція передбачає активний вплив на близьких дитині дорослих з метою підвищення їхньої психологічної культури, зміни ставлення до дитини.(Байярд, Т.Гордон, І.Дубровіна , А.Співаковська…).
Принцип особистісної мотивованості.
У своїй роботі психолог повинен враховувати те, що важко очікувати позитивного результату від колекційного впливу без зацікавленого і серйозного ставлення клієнта до своєї проблеми. Тобто психокорекцій ний процес має бути особистісно-мотивованим (повинна виникнути потреба : «хочу змінитися», «перебороти», «навчитися»…).
Звідси випливає найважливіше завдання психокорекції – формувати мотивацію самовиховання і саморозвитку, сприяти переростанню корекції в самокорекцію.
Боришевський вважає, що «…виховання досягає своєї мети у тому випадку, якщо воно формує в дитині здатність самостійно керувати своєю власною активністю».
Отже, психолог має будувати психокорекційну роботу так, щоб викликати в клієнта інтерес, бажання до самопізнання і саморозвитку.
Принципи психокорекційного контакту і рівності позицій.
При організації взаємодії з клієнтом можна сприймати класичне для психотерапії та психокорекції поняття трансферу (переносу), коли головним у контакті фахівця з клієнтом є встановлення емоційного контакту.
За Роджерсом є три «необхідні і достатні» умови особистісних змін у процесі психотерапії :
Емпатія
Безоцінне ставлення до людини
Щирість і непідробність у спілкуванні з нею
Це є внутрішніми настановами психотерапевта.
Розглянемо.
Емпатичне розуміння вимагає, щоб психолог повністю зосередився на позитивному сприйнятті внутрішнього світу клієнта. Р. Бернс перелічує деякі характеристики людини, здатної до емпатії: прояв терпимості до виявлення емоцій з боку іншої людини; здатність заглиблюватись у внутрішній світ своїх підопічних;
Необхідна психологічна умова входження в контакт з дитиною-безумовне прийняття її. Ця умова була вперше описана Карлом Роджерсом.
Вона передбачає уміння реагувати на емоційні прояви людини, її вчинки , не оцінюючи їх за прийнятими стандартами.
У психології доведено, що потреба в любові, у належності (потрібності) іншому – одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення – необхідна умова нормального розвитку дитини. Якщо вона не задовільнена любов’ю із сторони близьких людей (психологічна депривація), то в дитини виникають емоційні проблеми, почуття неповноцінності – знижує самооцінку.
Отже, сприймати дитину – означає проявляти до неї терпеливість. Прийняття можливо за таких умов :
а) можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною як такою;
б) можна засуджувати її дії, але не її почуття;
в) незадоволення діями не може бути систематичним.
10. Принцип єдності діагностики і корекції.
Діагностика причин конкретного психологічного явища або проблеми завжди підпорядковується головному завданню – розробці рекомендацій щодо психічного розвитку особистості або корекції цього розвитку (І.Дубровіна, Д.Ельконін)
Виокремимо ряд специфічних особливостей діагностичної роботи з метою планування й визначення завдань корекційної роботи:
Така діагностика має бути комплексною тому необхідно застосувати набір психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення різних баків психологічної реальності людини: психічних процесів, властивостей особистісних якостей, стилю поведінки тощо.
Діагностика проблем дитини здійснюється в контексті діагностики міжособистісних відносин у родині й значущому для дитини оточенні.
Необхідно вивчати не тільки актуальний стан дитини, але й особливості її психічного розвитку на попередніх етапах життя (психологічний аналіз)
Дотримання принципу активності самих досліджуваних. Це означає, що всі діагностичні процедури мають бути особистісно- мотивовані для них, діагностика фахівця має перетворюватися в самодіагностику, коли її учасники ставлять перед собою завдання самовизначення, аналізу власних психологічних якостей і особливостей особистості. Тому в подібній діагностиці широко використовується: особистісні опитувальники, завдання із самоспостереження, самозвіти, щоденникові записи, проективні методики, твори, малюнки з подальшим обговоренням отриманих результатів з їх авторами.
Діагностика і корекція здійснюються практично одночасно на всіх етапах роботи. Тому корекційні прийоми – це прийоми і діагностики, і самодіагностики учасників корекції. Отримання інформації про «про внутрішнє я» допоможе краще зрозуміти свої переживання і психологічні проблеми, а отже сприятиме їх вирішенню.