1.6. Мотивація підприємця
Мета, завдання і умови професійної діяльності підприємця не визначаються ззовні і не протистоять йому як вияв чужої волі. Підприємницька діяльність наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованої потреби, іманентної буттю суб’єкта господарювання.
У структурі підприємницького інтересу простежується взаємодія двох аспектів – матеріально – мотиваційного, пов’язаного з ринковою оцінкою діяльності розмірами винагороди у формі доходу або прибутку та соціально - психологічного, пов’язаного з реалізацією індивідуальних здібностей, можливостями самовираження і громадського визначення.
Підприємницький дохід є матеріальною винагородою за виконання підприємцем його функціональних обов’язків. Величина доходу залежить від ефективності господарювання, оволодіння засобами інноваційної діяльності. Цей дохід можна розподілити на дві частини. По-перше - це звичайний дохід, який покриває витрати виробництва і обігу і дозволяє підприємцеві отримати середній, нормальний для більшості бізнесів прибуток. По-друге – це надприбуток, пов’язаний з відкриттям і реалізацією конкретним підприємцем нових ринкових можливостей, впровадженням інновацій. Саме ця частина прибутку і є винагородою за підприємницьку діяльність і нововведення.
Прагнучі отримати надприбуток підприємець не обмежується лише цим спонукальним мотивом. Значну увагу підприємець приділяє оволодінню підприємством міцними позиціями на ринку, перспективами збереження та успішного розвитку розпочатого бізнесу, соціальної самореалізації своїх здібностей. Головна мета багатьох підприємців, вважає Р. Дамарі – досягнути особистого успіху за допомогою підприємства, яке вони створюють і очолюють. Значна частина компаній створюється для того, щоб, у кінцевому рахунку, задовольняти професійні амбіції своїх засновників.
Таким чином, поряд з отриманням прибутку підприємцеві притаманне прагнення бути ринковим лідером або оволодіти певною його часткою, а також сильний потяг до громадського визнання.
1.7. Державне регулювання підприємництва
Підприємництво є іманентною ознакою соціально орієнтованою ринкової економічної системи, що створюється в незалежній Україні. В умовах перехідного періоду підприємницький сектор сприяє ефективному господарюванню, забезпечує свободу вибору товарів та послуг, зумовлює появу нових видів діяльності.
Інституціональні зміни в економіці України, формування конкурентно-ринкового середовища підвищують роль підприємництва в створенні ринкових механізмів саморегулювання. Підприємницький сектор активно впливає на рішення такої важливої для суспільства проблеми , як зайнятість працездатного населення.
Одночасно подальший розвиток економічної активності залежить від конструктивного втручання держави, формування сприятливих правових, економічних та організаційних умов розвитку підприємницького спектру з урахуванням інтересів суспільства та підприємців. На процес формування, розвитку та стабілізації роботи підприємницьких структур впливає ряд факторів. Серед них особливе місце займають:
ресурсні – способи залучення початкового капіталу, система доступу до матеріально-технічних ресурсів, способи отримання виробничих площ;
фінансові – стан системи фінансування, надання кредитів, страхування та аудиту;
економічні – загальна макроекономічна стабільність, рівень інфляції, валютний курс, зовнішньоекономічна політика, система оподаткування;
організаційні – процедури входження у бізнес та виходу з нього.
Державне регулювання підприємницької діяльності має на меті зменшення негативного та збільшення позитивного впливу всіх перелічених вище і інших факторів.
Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва в Україні є Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. Цей орган узагальнює практику застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, готує пропозиції щодо його вдосконалення; сприяє розвитку малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки; готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва; координує систему підготовки та перепідготовки підприємців та ін.
Державне регулювання підприємництва поєднує правові та економічні методи стимулюючого або обмежувального характеру.
Держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, а також гарантує усім підприємцям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, захищає майнові права підприємців.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- інвестиційну, амортизаційну, цінову, антимонопольно-конкурентну, податкову, грошово-кредитну, зовнішньоекономічну політику;
- державні та регіональні програми економічного та соціального розвитку;
- державний та регіональний бюджети;
- інші державні та регіональні програми з питань економічного і соціального розвитку.
Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність підприємців:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікація та стандартизація;
застосування нормативів і лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інвестицій та субсидій.
Відповідно до Указу Президента України „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 03.02.98 року сучасний механізм регулювання підприємницької діяльності базується на використанні наступних принципів.
По-перше, це ефективність дії механізму. Регулювання має сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави. Другий принцип – справедливість. Воно має сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їхніми працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, увести такі принципи, як відповідальність та послідовність. Останнім принципом є простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкими у виконанні.
У цьому ж Указі підкреслюється, що одним із пріоритетних напрямків реформування державного управління економікою є - дерегулювання. Під дерегулюванням слід розуміти [81] сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, на усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перепон у розвитку підприємництва.
Базовим законодавчим актом, що регулює підприємницьку діяльність з 2004 року є Господарський кодекс України - цей документ визначає підприємництво як діяльність спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У Кодексі підкреслюється що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність.
Слід зауважити, що поняття „підприємництво” у Господарському кодексі співпадає за змістом з поняттям „бізнес” (див. розд.1.1) і дещо відрізняється від загальноприйнятого його визначення яке було надано у розд. 1.4.
Згідно з „Господарським кодексом” підприємницька діяльність в Україні здійснюється на основі наступних принципів: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності;
вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;
встановлення цін на продукцію та послуг відповідно до закону;
комерційного розрахунку та власного комерційного розвитку;
вільного найму підприємцем працівників;
вільного розпорядження прибутком, що залишаються у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
