1.4. Визначення поняття „підприємництво”

Складність, багатомірність підприємницької діяльності ускладнюють навіть визначення термінів „підприємництво” та „підприємець”.

Підприємець (французькою – антрепренер) на мові оригіналу буквально означає – посередник.

Розглядаючи історію розвитку підприємництва та реформування терміну „підприємець” Р. Хізрич [90] відзначає, що один з перших прикладів посередництва дає нам Марко Поло - великий мандрівник, що перший з європейців у ХІІІ ст. досяг Китаю та стояв біля витоків розвитку торгівлі Європи з цією країною. Відправляючись у мандрівку він, як було прийнято в ті часи, підписав контракт з купцем (прототип сучасного капіталіста), і той дав йому своїх товарів для продажу. В ті часи кредит торговцю надавався звичайно під 22,5 %, включно страхування. Роль купця – капіталіста була пасивною, а торговця – активною. Останній ризикував своїм життям, здійснюючи далеку мандрівку. По вдалому завершенню справи торговець основну частку прибутку (до 75 %) віддавав купцеві, решту залишав собі.

В середні віка термін „антрепренер” використовувався в подвійному значенні – стосовно до організаторів парадів та музичних вистав, а також, стосовно керівників значних будівельних проектів. Керівник будівельно-архітектурного проекту керував роботами по будівництву фортеці, замку, церкви або монастирю використовуя ресурси що надавалися у його розпорядження державою або церковною владою.

У ХVІІ в підприємцем стали називати людину, яка отримала від держави контракт на виконання робіт або на постачання певної продукції. Оскільки вартість контракту обмовлялась заздалегідь, розміри прибутку або витрат визначалися виключно підприємницьким хистом антрепренера. Саме до цього періоду належить діяльність Джона Ло, засновника Королівського банку Франції та Міссісіпської компанії, яка отримала монополію на торгівлю між Францією та долиною річки Міссісіпі, що належала в ті часи французам. Феноменальний успіх Ло був нетривалим – його компанія збанкрутувала, оскільки випустила акції на суму, значно вищу ніж вартість її активів.

Протягом тривалого часу починаючи з античного філософа Аристотеля і включно відомих діячів християнської церкви таких як Фома Аквінський діяльність купців, торговців та інших підприємців вважалася негідною, мерзотною, такою що несе на собі відбиток гріху.

Негативний погляд багатьох богословів та філософів на підприємництво був пов’язаний з тим, що на доіндустріальному етапі розвитку суспільства домашнє господарство і виробництво складали єдине ціле і підприємницькі функції не виконували скільки-небудь примітну роль.

Але й за часів індустріалізації у ХVІІ –ХІХ сторіччях, була поширеною думка про недоцільність підприємництва. Так засновники теорії економічного лібералізму (ХVІІІ ст) Адам Смит та Девід Рікардо не бачили сенсу в існуванні фігури підприємця, оскільки економічний процес функціонує сам по собі під впливом „небаченої руки”. Вони вважали, що підприємець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, діяльність якого була ретельно досліджена в ХІХ сторіччі К. Марксом.

Відомий англійський економіст початку ХVІІ сторіччя Ричард Кантільйон, що розробив одну з перших концепцій підприємництва і вважається ініціатором введення в науковий обіг терміну „підприємець” дійшов до висновку, що помилка французького підприємця Ло, природно пов’язана з діяльністю в умовах ризику. Під підприємцем Кантільйон розумів людину (торговця, фермера, ремісника), яка купує по відомій ціні, а продає по ціні, що заздалегідь невідома, тобто діє в умовах ризику.

У ХVІІІ сторіччі завдяки працям Р. Кантільйона, Бодо, Ж-Б Сея відбулося розмежування функцій надання капіталу та його використання, тобто – підприємництва.

Суттєвою причиною, що викликала необхідність подібного розмежування стала індустріальна революція, яка висвітлила ролі власників капіталу і підприємців в економічному розвитку суспільства. В цьому сенсі є показовим приклад Томаса Едісона, автора багатьох винаходів в галузі електротехніки, який був професійним розпорядником грошей наданих власниками, з метою організації комерційного використання його винаходів. Саме таким чином він розпочав у 1880 році виробництво і продаж безпечної електролампи по 2,5 дол. за штуку.

Лише на зламі ХІХ-ХХ ст. дослідники – економісти остаточно змінили свої уявлення про підприємця, збагнувши значення творчої діяльності у бізнесі для економічного зростання. А. Маршал додав до трьох основних факторів виробництва – праці, капіталу і природних ресурсів, четвертий – підприємницьку активність.

Шумпетер у середині ХХ ст.. писав, що задача підприємців – реформувати та революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному сенсі – через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів, або старих але новими методами, завдяки відкриттю нових джерел сировини або нового ринку готової продукції. Сутність цього визначення – визнання інноваційної діяльності в якості невід’ємної частини підприємництва.

Дослідники другої половини ХХ століття розглядають поведінку підприємця з різних сторін – економічної, управлінської, соціально-психологічної. А. Шапиро вважає, що практично у всіх визначеннях „підприємця” та „підприємництва” мова йде про таку поведінку, яка поєднує ініціативу, ефективне використання ресурсів та готовність ризикувати. К. Веспер відзначає, що з точки зору економіста підприємець поєднує кошти, працю, матеріали і т.п. таким чином, , що їх сукупна вартість зростає. При цьому він вносить зміни, здійснює інновації. З точки зору психолога, підприємець – людина, якою рухають певні мотиви – бажання добитися чого-небудь у житті, спробувати щось нове, отримати самостійність і можливість самореалізації.

Р. Хизрич [90] дає визначення, яке охоплює всі типи підприємницької поведінки. Підприємництво – це процес створення чогось нового, що має вартість; а підприємець – це людина яка витрачає на це сили, бере на себе фінансову, моральну і соціальну відповідальність, отримуючи у нагороду грошовий дохід та особисте задоволення досягнутим.