7.2. Розвиток та стан малого бізнесу в Україні

Малий бізнес є тією важливою основою, за допомогою якої в Україні здійснюється переворот до позитивних господарських процесів. На підставі саме малого бізнесу створене господарське підприємницьке середовище, тобто проходить реальне становлення ринку: поступове відновлення закинутих виробництв, освоєння ресурсів, розширення сфер, розвиток яких можливий на базі малих господарських форм, створення нових робочих місць; організація нових послуг і т.д.

Малий бізнес в Україні в останній час органічно включається в господарську структуру, у конкурентне середовище, у суспільний поділ праці, не підмінюючи собою ті сфери, де ефективний розвиток інших форм організації підприємництва-середнього, великого, національного та транснаціонального.

Аналіз динаміки суб'єктів малого підприємництва за роки економічних перетворень свідчить, що з 1991 р. спостерігається їх стійке зростання (рис. 7.1), проте нерівномірними темпами. Так, найбільший приріст числа МП припав на 1992 р. (44,7%) та 1997 р. (41,7%). Це було пов'язане з прийняттям та реалізацією у ці періоди низки нормативно-правових та законодавчих актів, які сприяли підприємництву Найменший приріст кількості МП відбувся у 1996 р. (0,3%), що було пов'язано з відсутністю реальної уваги держави до МБ (на 1995-1996 pp. не розроблявся комплексний план реалізації Програми дер­жавної підтримки підприємництва в Україні).

300 50

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002

—•—кількість МП, тис.од.

-∆- темп приросту МП, %

Рис. 7.1. Динаміка розвитку малих підприємств в Україні

Фінансова криза 1998 р. призвела до різкого скорочення темпів приросту кількості МП: вона спричинила банкрутство певної частини МП, а також відхід багатьох МП до тіньової економіки. Цікаво, що тоді ж зберігалася тенденція до збільшення кількості МП у розрахунку на 10 тис. чол. населення. Але, якщо прийняти до уваги зменшення з 1998 р. середнього розміру МП, то можна припустити, що МП пристосовувались до кризи шляхом зменшен­ня штату робітників.

Характерною рисою вітчизняного малого підприємництва є те, що статистика розмежовує зареєстровані та діючі суб'єкти МБ. Починаючи з 1991 p., бухгалтерські звіти здають в середньому близько половини зареєстрованих МП. На наш погляд, масштабність тіньового сектору МБ випливає із загального несприятливого підприємницького середовища. До того ж МП часто створюються за відсутності конкретного бізнес-плану або підприємницького досвіду, а недосконалість законодавства про банкрутство не сприяє швидкому витісненню нежиттєздатних підприємств.

У середньому на початок 2003 р. інтенсивність МБ — кількість МП у роз­рахунку на 10 тис. чол. населення - становила 51 од. [43]. Порівняння цього показника з аналогічними у деяких країнах ринкової економіки (Велика Британія - 460, Німеччина - 370, Франція - 350) говорить про те, що україн­ські МП досі не набули «критичної маси», потрібної для ефективного функціону­вання економіки [43]. Потреби господарства України вимагають збільшен­ня інтенсивності МП у 3-4 рази.

Станом на 1.01.2003 р. в Україні функціонувало 2660 тис. суб'єктів малого підприємництва, з них: 248 тис. малих підприємств та 2412 тис. фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Малі підприємства становили 83,8% у загальній кількості підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності. Середньорічна кількість працюючих на МП досягла 1893 тис. осіб (на 4,7% вище, ніж у 2002 p.). Малі підприємства забезпечували 18,7% зайнятості в країні та близько 8% загального виробництва продукції (робіт, послуг) [53].

Щодо галузевої структури малого підприємництва, то на 01.01.2003 р. частка промислових підприємств у загальній чисельності українських МП становила 16,4%, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції – 3,65%, частка будівничих МП - 8,6%, а питома вага МП, зайнятих оптовою та роздрібною торгівлею (включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги з їх ремонту) - 40,6% [53].

За останні роки структура МБ у розрізі виробничої та невиробничої сфер залишається стабільною (табл. 7.1) [83]. Зауважимо, що за структурою галузева спрямованість українського МБ відповідає загальносвітовим тенденціям. Вона за­лежить від багатьох факторів: бар'єрів для входу-виходу (в т.ч. адміністратив­них), конкурентного середовища, споживчого попиту, рентабельності, величини мінімального стартового капіталу, наявності державної підтримки тощо. Торгова орієнтація МБ природна і випливає з того, що в торгівлі нижній кор­дон розміру підприємства, здатного ефективно функціонувати та конкурувати з рештою, нижчий, ніж в інших галузях. До того ж «торгівельний бум» у МБ, з одного боку, став логічним наслідком руйнування єдиної розподільчої систе­ми, яка була замінена множиною приватних оптових і роздрібних фірм. З іншого боку, він був спричинений вадою стартового капіталу для виробництва, який треба було накопичити в торгівлі. Торгівельні підприємства виступили буфером між інерційним виробництвом, прикриваючи його, як щитом, та динамічною кон'юнктурою ринку, найповніше використовуючи її переваги.

Водночас підкреслимо, що позитивною тенденцією останніх років є зменшення питомої ваги торгівельних МП при одночасному збільшенні виробничих, в тому числі підприємств харчової промисловості.

За підсумками 2002 p., на МП України працювало 1918,5 тис. осіб, що становить усього 6,5% у розрахунку до кількості населення працездатного віку (проти 65% у країнах ЄС) та 13,2% - до кількості найманих працівників підприємств, установ та організацій. Середньорічна кількість працюючих на МП у 2002 р. зросла усього на 6,1% до аналогічного показника 2001 р. [83]. Ці дані дозволяють зробити висновок, що МП в Україні не виконують функції забезпечення населення робочими місцями у період значного рівня безробіття. МП не стали для більшості населення джерелом заробітку та можливістю виживання і покращення свого матеріального стану. Звісно, з урахуванням тіньової частки, зайнятість населення в МБ значно більша, ніж фіксується в офіційній статистиці, але, судячи з офіційних даних, для задоволення потреб ринку робочої сили необхідно її збільшити у 3-4 рази.

Таблиця 7.1- Галузева динаміка кількості малих підприємств в Україні

Показники	1999		2000		2001		2002
	од.	У % ДО підсумку	од.	У %ДО підсумку	од.	У % ДО підсумку	од.	У % ДО підсумку
Всього по економіці	197127	100	217930	100	233607	100	253791	100
Сільське господарство	4589	2,3	7839	3,6	10157	4,4	11649	4,6
Промисловість	30253	15,3	34497	15,8	37652	16,1	40795	16,1
У т.ч. харчова та переробка с/г продуктів	5722	2,91	6378	2,93	6681	2,86	6797	2, 68
Будівництво	16175	8,2	18323	8,4	19889	8,5	21576	8,5
Оптова та роздрібна торгівля	100148	50,8	101113	46,4	100248	42,9	102067	40,2
Готелі та ресторани	6655	3,4	7538	3,5	7939	3,4	8711	3,4
Транспорт	6598	3,4	8483	3,9	9887	4,2	11423	4,5
Операції з нерухомістю	20827	10,6	26371	12,1	32031	13,7	39667	15,6
Державне управління	237	0,1	208	0,1	180	0,1	200	0,1
Освіта	1439	0,7	1672-	0,8	1876	0,8	2132	0,8
Охорона здоров'я та соц. допомога	1859	0,9	2042	0,9	2395	1,0	2793	1,1
Колективні, громадські та особисті послуги	7209	3,7	7467	3,4	8456	3,6	9547	3,8

Занепокоєння викликає те, що МП не створили ні потужного торгового, ні промислового або обслуговуючого секторів, які мають стати серйозним фундаментом для створення великих підприємств і об'єктом ефективної кооперації з ними.

До того ж, зменшення середнього розміру М П (з 12 осіб у 1995 р. до 8 осіб у 2002 р.) свідчить не про зміцнення МП, а про їх подрібнення.

Щодо розподілу МП за формами власності (табл. 7.2), то в українському малому підприємництві спершу переважали приватні підприємства - 43,3% від їх загальної чисельності у 1992 р. [43]. Ця тенденція зберігалася до 1995 p., після цього зросла частка МП колективної форми власності (на 1.01.1998 р. - понад 65%). Неухильно скорочується частка підприємств, які належать державі (з 14% у 1991 р. до 1,1% у 2002 p.), що пов'язано, передусім, з економічною неспроможністю державних підприємств, їх низькою життє­здатністю та ефективністю.

Таблиця 7.2 - Розподіл малих підприємств за формами власності

Показники	1999		2000		2001		2002
	Од.	У % до підсумку	Од.	У % до підсумку	Од.	У % до підсумку	Од.	У % до підсумку
Всього по економіці, у т.ч.	197127	100	217930	100	233607	100	253798	100
Державна	3061	1,5	3331	1,5	3084	1,3	2818	1,1
Комунальна	5995	3,0	6190	2,9	6882	2,9	7952	3,14
Приватна	61064	31,0	70448	32,3	75604	32,4	82410	32,5
Колективна	125867	63,9	136855	62,8	146891	62,9	159334	62,8
Міжнародних організацій та юридич. осіб ін. держав	1140	0,6	1106	0,5	1146	0,5	1277	0,5

З 1994 р. до 1998 р. відбувалося скорочення частки приватних підприємств при одночасному зростанні частки колективних. Це пояснювалося тим, що високий ступінь ризику та невизначеності на українському ринку закономірно змушував підприємців працювати у колективі, а не покладатися на самих себе. Це знижувало вірогідність фінансової або управлінської невдачі. Проте досягнута останніми роками економічна стабільність в країні призвела до протилежної тенденції: з 1999 р. спостерігається підвищення частки приватних МП з 31 % до 32,5 % у 2002 р. при одночасному зменшенні частки колективних (з 63,9 до 62,8 % у 2002 р.).

У період з 1998 до 2000 р. обсяг виробленої малими підприємствами продукції у розрахунку до загального виробництва по економіці в цілому скоротився з 11,3% до 6,9%, що було пов'язано з фінансовою кризою 1998 року. Станом на 1.01.2002 р. показник обсягу продукції МП збільшився до 7,3% (для порівняння: в Японії МБ виробляє 60-70% ВВП). Причому МП колективної форми власності забезпечують 71,2% продукції (робіт, послуг), приватної -21,9%, державної - 2,6 %. У структурі підприємств колективної фор­ми власності найбільшу частку виробництва забезпечують товариства з обмеженою відповідальністю (48,7%) [83].

Безсумнівним позитивом є факт, що у 2002 р. малими підприємствами було вироблено продукції і надано послуг на 20% більше, ніж у 2000 році [12]. Із загальної кількості МП прибуток отримали 60,3% (у 2000 р. - 59,8%), решта були збиткові. Фінансовий результат МП за 2002 р. був збитковим і становив 783,2 млн. грн. збитку. Найбільший чистий прибуток отримали МП, які займалися фінансовою діяльністю (45,3 млн. грн.) та операціями з нерухомістю, здаванням під найом і послугами користувачам (26,9 млн. грн.), що пов'язано з низькою капіталомісткістю та швидкою окупністю названих галузей. Отже, фінансовий стан малого бізнесу є абсолютно незадовільним: загальний рівень рентабельності МП у 2000 р. становив усього 1,6%, а у 2001 р. збільшився до 3%. Всю частку чистого прибутку в 2002 р. заробили підприємства при­ватної форми власності (296,4 млн. грн.), а найбільш збитковими були ко­лективні (-951,3 млн. грн.) [83].

Фонд оплати праці, починаючи з 1998 p., стабільно зростає: з 1332 млн. грн. до 4109,7 млн. грн. у 2001 р. (у 3 рази) [13]. Середньомісячна заробітна плата працівників МП у 2001 р. підвищилась порівняно з 1999 р. на 18% і становила 189 грн. Вищим від середнього є цей показник на підпри­ємствах державного управління (364,34 грн.), у сфері освіти (285,65 грн.), фінансових операцій (269,99 грн.) та операцій з нерухомістю (257,82 грн.). У структурі витрат на виробництво витрати на оплату праці збільшилися з 12,1% у 1999 р. до 17,3% у 2001 році [13].

Валові інвестиції МП в основний капітал у 2001 р. становили 3084,7 млн. грн., у тому числі у матеріальні активи - 2966,1 млн. грн., що на 50% вище, ніж у попередньому році. Основними капіталовкладеннями займалися колективні підприємства (2247,9 млн. грн.). Найбільші капітальні вкладення (78,5%) припали на придбання (виготовлення) нових основних засобів (включаючи поліпшення: модернізацію, добудову, дообладнання тощо) [13]. Інтенсифікація інвестиційної діяльності свідчить про збільшення схильності МП до довгострокових вкладень.

Щодо регіонального аспекту розвитку малого бізнесу, то МП розповсюджені на території України вкрай нерівномірно. Максимальна питома вага МП у м. Києві (14,5%), Донецькій (10,6 %), Дніпропетровській (6,6%) та Харківській (6,5%) областях. Якщо у середньому по Україні на 10 тис. чол. при­падає 48 МП, то в м. Києві - 130, Миколаївській області - 57, м. Севастополі - 56, Львівській області - 53, Закарпатській області - 52. Мінімальні показники в Чернігівській - 29 та Тернопільській -30 областях [83].

В Одеській області функціонування малого бізнесу у 2003 році визнано неефективним. Так, незважаючи на значні доходи, загальний фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств у 2003 році негативний – 44,3 млн. грн. збитку [88].

Основним показником діяльності підприємництва МБ є чистий прибуток (збиток), як остаточний фінансовий результат діяльності підприємства з урахуванням усіх доходів та витрат, а також усіх видів оподаткування. По Одеській області за 2003 рік чистий збиток склав 74,7 млн. грн., при цьому загальна сума прибутку становила –193,4 млн. грн., а збитків –268,1 млн. грн.. Найбільшу суму чистого збитку отримали підприємства оптової та роздрібної торгівлі – 34,9 млн. грн.. (46,7%), сільського господарства, мисливства та лісового господарства – 16,2 млн. грн. 21,6%. У порівнянні із 2002 роком значно погіршилась робота підприємств транспорту., збиток складає –2,2 млн. грн.. проти прибутку 6,2 млн. грн. у 2002 році. А промислові підприємства покращили свої фінансові показники, їх збиток зменшився у порівнянні з 2002 роком майже у 2 рази Малі підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів отримали збитковий фінансовий результат (6,5 млн. грн.), при цьому підприємства, які одержали прибуток складають до загальної кількості підприємств 53,2%, а сума прибутку – 3,9 млн. грн, збиткові підприємства складають - 46,8%, а сума збитку –10,4 млн. грн. Рівень рентабельності по цій промисловості склав – 4,1%. Збитково спрацювали 41,0% підприємств та організацій малого бізнесу Одеської області. Найкращий позитивний результат у сумі 23,0 млн. грн. прибутку від звичайної діяльності до оподаткування отримали підприємства приватного сектору. Найбільший збиток (51,3 млн. грн.) зафіксований у підприємствах колективної форми власності. Оборотні кошти всіх малих підприємств області на кінець 2003 року становили 3297,2 млн. грн., за рік оборотні кошти збільшились на 27,7%. Майже половина усіх оборотних коштів підприємств МБ належить підприємствам оптової та роздрібної торгівлі.

Розбіжності по областях України пояснюються тим, що стан МБ у кожному регіоні залежить від його ресурсної бази, економічного потенціалу, традиційної спрямованості економічного розвитку, розвитку ринкової інфраструктури, стратегії територіального управління та ін. Як правило, у найбільш економічно роз­винутих регіонах має потенціал зростання і МБ.

Якщо розглянути структуру сектору українського МБ, то вона не є одно­рідною і складається з сегментів:

1. «класичний» малий бізнес, до якого входять фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності малі підприємства - юридичні особи, що опанували переважно торговельну сферу, посередництво, послуги, громадське харчування. Вони становлять основну частку сектору і мають за мету підтримання стабільного заробітку для матеріального забезпечення своєї родини. Класичний МБ орієнтується на екстенсивні чинники розвитку і не пре­тендує на впровадження прогресивних ноу-хау.

2. «інноваційне» мале підприємництво посідає незначний відсоток сектору МБ, виконує інноваційну функцію, орієнтовано на пошук та опанування ефективних ринкових ніш та інтенсивний технологічний розвиток. Цей про­шарок МП є підґрунтям, на якому зароджується основна маса інноваційного продукту.

Запропонована класифікація МП має стати фундаментом для запровад­ження різних форм державного сприяння для кожної з груп, на основі вив­чення їх потреб. З одного боку, малим бізнесом займаються люди без спеці­альної підготовки, тому весь цей сектор вимагає ідеології ліберального роз­витку, тобто спрощеної дозвільної, податкової та адміністративної системи регулювання. З іншого боку, інноваційне та класичне підприємництво мають свої власні потреби. Так, класичний МБ виконує важливу соціальну функцію і вимагає підтримки не стільки для розширення, скільки для зміцнення своїх позицій. Для нього виключне значення має створення стабільного та перед­бачуваного правового клімату, формування вільного доступу до фінансових джерел, спрощення податкового тиску. Інноваційне мале підприємництво ми вважаємо найперспективнішим у контексті структурно-інноваційної мо­делі розвитку України, тому воно вимагає не тільки простих регуляторних умов господарювання, але й особливої уваги держави в напрямі створення ефективного інноваційного та інвестиційного клімату.

Отже, ні стан, ні тенденції розвитку малого підприємництва, досягнуті в Україні на даному етапі, не є прийнятними для потреб трансформаційного періоду. Про це свідчать показники інтенсивності МП, частки МП у ВВП, частки зайнятості в МБ, які відстають від бажаного рівня принаймні у кілька разів. Водночас на вищому рівні визначається необхідність щорічного ство­рення не менш як 100 тис. суб'єктів МБ з мільйоном робочий місць [16]. Сектор МБ вийшов на певну «фінішну пряму» і не вступив у фазу розвитку, яка має підтвердити незворотність переходу країни до сталих ринкових від­носин. Малий бізнес досі не набув рис потужного сектору ринку, що знач­ною мірою впливає на стан економіки, задовольняє суспільні потреби, є рів­ним і серйозним конкурентом великого виробництва, розвивається за раху­нок власних можливостей та спричинює дію ефекту саморегулювання та самовідновлення. Екстенсивні чинники розвитку МП (приватизація, освоєння вільних виробничих потужностей) значною мірою вичерпано, і, за збереження існуючих умов, уповільнення темпів приросту МП продовжиться.

Водночас потенціал зростання МП ще існує. Так, за світовими даними, кількість населення, здатного займатися підприємництвом, сягає 7—10%, тобто максимально-досяжна кількість бізнесів (як великих, так і малих) в Україні становить 4,8 млн. [16].

Єдиним пріоритетом у розвитку підприємництва в сучасних умовах в Україні повинне стати виробництво, що в принципі не означає адміністративне чи економічне стримування інших видів підприємницької діяльності. Причому розвиток різноманітних форм підприємництва повинний супроводжуватися постійним відстеженням і відпрацьовуванням тактичних кроків по стимулюванню визначених його видів сугубо економічними методами, інакше виникає небезпека посилення тіньових кримінальних процесів.

Небезпека зазначених процесів виникає також і тоді, коли ослаблене економічне державне регулювання, коли ігнорується облік стратегічного вибору, і вибираються неадекватні потребам господарства тактичні кроки. Роль держави в даному випадку важко переоцінити, оскільки воно визначає стратегію і тактику розвитку. В основі тактичних кроків держави повинний лежати принцип нарощування підприємницького досвіду, зміцнення і розширення підприємницького середовища, формування підприємницького менталітету як форми господарської ідеології. Тільки в таких умовах малий бізнес допоможе державі справитися з задачами, що стають перед нею, у числі яких демонополізація економіки, усунення в ній консерватизму; розвиток конкуренції і господарської ініціативи; створення гнучких виробничих структур різноманітних форм власності; розширення динамізму економіки шляхом сполучення великого і малого бізнесу, формування системи горизонтальних зв'язків, створення локальних і міжрегіональних ринків; визначення пріоритетів у відновленні товарного ринку; розвиток науково-технічного прогресу і впровадження його результатів в економіку; зменшення безробіття; вирішення проблем , інвалідів, незаможних і т.п.

Малий бізнес у господарській економічній структурі не повинний вириватися з загальної системи господарської політики в країні за схемою «йому - карт-бланш, а великому виробництву - перешкоди». Розвиток і підтримка малого і великого виробництва повинні диктуватися господарською доцільністю й ефективністю.

У той же час за певних умов розвиток малого бізнесу може послужити стимулом загального підйому економіки, подолання спаду виробництва, економічної і соціальної кризи, а в зв'язку з цим йому необхідні чітко визначені пільги і преференції.

В даний час в Україні складні умови для розвитку виробництва взагалі, незалежно від його малих, середніх чи великих форм і масштабів. І доти, поки сприятливі умови не будуть створені, виділення малого бізнесу, організація для нього спеціальних мір і навіть сприятливих умов може дати тільки короткочасний ефект чи узагалі не дати такого.

Поки основою господарського механізму в країні не стане виробниче підприємництво, а держава усіма доступні мі йому економічними, правовими, соціальними, організаційними і тактичними мірами не створить умови для формування виробничого середовища, малий бізнес не зможе реалізуватися в повній мері чи буде розвиватися однобоко, наприклад, у формі тільки торгово-підприємницької діяльності. А малі по розміру підприємства будуть залишатися такими, і нічого більш, тобто вони не переростуть у мале підприємництво, у малий бізнес без радикальних змін у соціально-економічному розвитку країни без зміни економічної суті і ролі держави.