7.1. Сутність та призначення малого бізнесу

Малий бізнес, як свідчить міжнародний досвід, у ринковій економіці виступає провідним сектором, який визначає темпи економічного і соціального розвитку країни. В розвинутих країнах на долю підприємств малого бізнесу припадає більш 60% національного валового доходу. Це обумовлено тим, що ці підприємства досить чутливі до ринку і своє виробництво та бізнес будують на його вимогу згідно з потребами населення. Здорове економічне середовище може створитися на ґрунті функціонування широкого прошарку малих підприємницьких структур, які спроможні стимулювати конкуренцію, сприяти стабільності суспільства, формувати основу розвинутої економіки шляхом створення середнього класу.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств та заняття бізнесом окремих суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства різних організаційно-правових форм відносяться до суб’єктів малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розміри виробництва, розмір статутного капіталу. В Італії, наприклад, малий бізнес охоплює підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато виробництв, що використовують працю менше 20 робітників. У деяких країнах критеріями виділення малих підприємств, крім чисельності працівників, є також об'ємні показники. Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, комунальному господарстві відносяться юридично самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100 млн. єн, в оптовій торгівлі - до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу, у роздрібній торгівлі й сфері послуг - до 50 чоловік або до 10 млн. єн капіталу.

Малий бізнес (МБ) можна визначити як сукупність суб’єктів господарювання - малих підприємств всіх форм власності, а також фізичних осіб-підприємців, які ведуть самостійну, ініціативну, систематичну господарську діяльність на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно законодавства України, малими (МП) (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий ) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні [18].

Фізична особа реалізує своє право на підприємницьку діяльність при умові її державної реєстрації в порядку, який встановлено законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною громадянською дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України та законом [93].

Основними економічними характеристиками, що відносять суб’єкти підприємництва до категорії малих, є правова незалежність (власник сам контролює власний бізнес); персоніфіковане управління (в управлінні та прийняті рішень власник особисто бере участь); невеликий ринок збуту (це не дозволяє фірмі впливати на ціни товарів, що реалізуються на ньому).

Серед характерних особливостей діяльності малих підприємств слід виділити найважливіші моменти:

по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації «зверху» він тут позбавлений;

по-друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю.

Тому мале підприємництво вимагає справді справедливих економічних відносин. Це стосується насамперед фінансових відносин з державою, матеріально-технічного постачання, формування реальних ринкових відносин, інфраструктури малого бізнесу тощо.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а їх частина , виділена за критерієм їх розміру і чисельності й наділена додатковими правами та пільгами. Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість створення на території України іноземних, а також спільних підприємств. [18]

У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початко­вий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні суб’єкти малого підприємництва створюються «на порожньому місці» або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми створення малих підприємств.

В Україні в цілому в секторі малого підприємництва працює більш за 2,5 млн підприємницьких структур та близько 2 млн. осіб, що складає приблизно 10% зайнятого населення України[83].

Становлення підприємницького середовища припускає не вибір окремих сфер, де повинно розвиватися підприємництво і не виділення окремих підприємницьких структур - «маяків», орієнтація на них, наділення їх пільгами і преференціями, а створення різноманітних передумов для того, щоб підприємцем міг стати кожний, хто на це здатний.

З досвіду країн з ринковою економікою відомо, що дуже впливає на роль і місце малого бізнесу загальний стан і соціальний економічний рівень розвитку країни. Інтенсивне зростання в цих країнах числа підприємств малого бізнесу, обумовлене:

• появою нових технологій, видів устаткування і техніки, наукових розробок, які ефективно використовуються саме в малому виробництві;

• якісними змінами в розвитку різноманітних галузей інфраструктури та створенні їх нових форм, особливо в засобах зв'язку й інформації;

• зростанням освітнього і кваліфікаційного рівня населення і працівників;

• індивідуалізацією споживання та відповідною зміною спрямованості виробництва, його звичних раніше пріоритетів.

Своєрідний «ренесанс» малого бізнесу почався з роз­гортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузькоспеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види про­дукції - нові ідеї, «ноу-хау», роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо.

Наприклад, становлення системи швидкого харчування – фаст-фуд в інших країнах та на Україні підтверджує вищесказане. До цієї системи входять підприємства громадського харчування, в яких подаються швидко приготовлені блюда. Це одна з тих благодатних сфер бізнесу, де можна, починаючи з малого, якщо є здорові амбіції та бажання працювати, досягти великих успіхів у бізнесі.

Перші підприємства швидкого харчування виникли ще у 18 сторіччі у Франції. Крупні мережі таких підприємств були створені в США у 20 сторіччі, відповідно до соціально-економічного розвитку країни. Для розвитку та розширення окремих торгівельних мереж почали використовувати систему франчайзингу, таким чином підприємства фаст-фуда почали працювати на Україні.

Розглянемо особливості організації роботи цих підприємств :

1. Швидкість – головна риса фаст-фуда як бізнесу, яка визначає багато особливостей: меню надається зрозуміло та наглядно, щоб клієнт швидко зробив вибір, стільці зручні, але на них не відкинешся та не вмостишся довше, чим для прийому їжі. Чим швидше відправиш клієнта, тим більше заробиш.

2. Страви фаст-фуда максимально адаптовані для швидкого приготування та швидкої подачі клієнту. Для цього часто використовуються напівфабрикати або заготовки, які доводять до готовності безпосередньо в присутності замовника або з невеликим запобіганням.

3. Меню збалансоване та обмежене по асортименту. Бо різноманітне меню та кулінарна вишуканість можуть привести до краху закладу, перетворившись на гальма виробництва. Розповсюджене для фаст-фуда явище – наявність моно продукту, на якому тримається все меню. Це можуть бути бюргери, сандвічі, піца, бурріто, печена картопля або млинці та ін. Ситуація, коли більшість позицій в меню є варіаціями одного й того самого блюда, ідеальна для фаст-фуда, тому що дозволяє йому мати один основний технологічний “конвейєр” та зосередитись на оптимізації його роботи.

4. Спосіб подачі блюд виходить з зручності споживання. Як правило, спрощується сервіровка, відсутня мийка для столового посуду, що дозволяє економити на персоналі, обладнанні та площі.

5. Технологічні процеси на кухні розбиті на окремі прості операції та строго регламентовані. Технологія приготування блюд адаптована під масове виробництво та часте повторення операцій. Використовується своєрідний промисловий підхід до приготування їжі. Швидке приготування блюд можливе тільки тоді, якщо впроваджені раціональні технології приготування та ефективне обладнання для масового “тиражування” блюд.

6. Персонал у такому закладі може не мати поварської кваліфікації. Завдяки відпрацьованим технологіям навіть некваліфіковані робітники після нетривалого навчання можуть виготовляти стандартний по якості продукт.

7. Стандартний продукт та стабільна якість – візитна картка фаст-фуду. Глобальні мережі закусочних стверджують, що, наприклад, картопля фрі в їх закладах однакова на смак що в Європі, що в Австралії.

8. Мінімальне обслуговування в залі та відсутність офіціантів – це сама яскрава ознака фаст-фуду. В залі знаходяться тільки ті робітники, які слідкують за чистотою та порядком та попутно своїми діями прискорюють обертальність столиків .

9. Підприємства фаст-фуда відрізняються строгою функціональністю. В закусочні фаст-фуда приходять просто поїсти а не провести час та відпочити, як у ресторані.

Наведена характеристика обґрунтовує мінімізацію витрат на організацію цього бізнесу та його ефективність. Крім цього, підприємства швидкого харчування це багатоплановий бізнес, в якому можуть знайти себе підприємці з самим різним стартовим капіталом. З точки зору інвестицій та організації роботи цих підприємств можливо виділити три формати: вуличні візки і пересувні прилавки; палатки та мобільні місця фаст-фуда на базі автопричепів; стаціонарні заклади. Підприємства різних форматів не заважають у роботі один одному, так як розраховані або на різну клієнтуру або на різні ситуації споживання. Конкурент, який відкриває свою торгівельну точку поблизу, не конкурент, а помічник. Концентрація фаст-фуда на одній місцевості тільки збільшує потік клієнтів. Наприклад, на привокзальній площі у Одесі плідно працюють кафе “МакДоналдса”, декілька автопричепів, палатки “Кури-гріль і “Шаурма”, та ще у підземному переході і на площі ціла мережа візків та прилавків. Це одна з парадоксальних особливостей швидкохарчу.

На Україні основними марками мережі швидкого приготування є: Швидко, Два гуся, Домашня кухня, Містер Снек, Оріон, Куркуль, Жар Птиця та ін.

Виробничі можливості малих форм складаються з тих ніш, які великі фірми залишили порожніми, а малі бачать у них можливість домогтися найбільшої прибутковості. Причому малий бізнес не виступає чимось ізольованим від загальної економічної системи, він є її органічною і невід'ємною частиною. Він сприяє становленню нового соціально-економічного середовища й водночас є її продуктом.

Економічні можливості завжди будуть існувати в економічних системах, оскільки можливості зв'язані зі споживчими нестатками, а вони, у свою чергу, нескінченні. Тому, якщо вірно те, що малий бізнес не міг би існувати, якби не було різних рівнів ефективності в економічній системі, тоді ясно також і те, що він не існував би, якби не було волі бізнесу взагалі, якби соціальна система не визнавала цінність підприємництва, якби індивіди, будучи головним ресурсом будь-якої системи, не мали би мотивацій до власного бізнесу.

В ринковій економіці, в яку увійшла Україна, малий бізнес виконує такі функції:

1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок свого високого динамізму малий бізнес менш за все підлеглий монополізації, але в той же час, внаслідок орієнтації на конкретний ринок, він складає значну конкуренцію монопольним структурам. Крім цього, внаслідок відносно невеликих витрат на створення малого підприємства, такі підприємства мають можливість швидко розпочати роботу в тій сфері, в розвитку якої ринок зараз має саму велику потребу.

2. Надання гнучкості ринковій економіці. Мале підприємство в більшій мірі, чим інші, має можливість змінити виробництво та швидко відреагувати на зміни кон’юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовольняти його потреби в продукції.

3. Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані.

4. Сприяння розвитку науково-технічного прогресу. Мале підприємство має можливість в стислі строки апробувати на власному досвіді нові комерційні ідеї, вдосконалене обладнання та інші інновації. В США на малий бізнес припадає близько 50 % науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.

5. Вирішення проблеми зайнятості. Розвиток малого бізнесу приводить до створення додаткових робочих місць.

6. Демократизація ринкових умов. Малий бізнес сприяє появі так званого “середнього класу” , зменшує соціальну диференціацію.

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток - це могутній фактор реформування економіки: створення соціально орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

Однак не можна заперечувати того, що мале підприємництво впливає на економічне поводження великих фірм. Це виражається в наступному: по-перше, великі підприємства (фірми, компанії), використовуючи досвід малого бізнесу, структурують свої підрозділи на користь дрібних; по-друге, вони, спираючись на досвід підприємств малого бізнесу, надають своїм підрозділам велику господарську волю, велику самостійність у виборі і прийнятті тактичних рішень; по-третє, у них з'являється прагнення до взаємовигідної взаємодії - відносинам субпідряду, венчурному фінансуванню, виконанню визначених замовлень і т.п.

Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впровадже­на крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Врахування досвіду діяльності підприємств малого бізнесу у великому бізнесі зовсім не означає, що останній поступається якими-небудь зі своїх принципів. Великі підприємства будують свою підприємницьку діяльність на інших, чим малий бізнес, засадах, але їх взаємодія в ринкових економіках дає значний господарський ефект.

Незалежно від того, хто є власником підприємства малого бізнесу - держава, кооператив, акціонерне товариство чи приватний власник, цей власник керує діяльністю малого підприємства, бере на себе тягар відповідальності за нього і пускається на підприємницький ризик. До речі, використання послуг менеджера не змінює суті справи, хоча в малому бізнесі все-таки найчастіше з'єднані функції володіння і управління, що і складає перевагу малого підприємництва в порівнянні із середнім і великим. Мабуть тому, малих державних підприємницьких структур у країнах з ринковою економікою майже немає.

Єдність власника і керівника (з'єднання в одній особі) забезпечує малому підприємництву такі переваги, як адаптивність до зміни умов, швидку на них реакцію, ефективність господарювання. Гнучкість і мобільність малого бізнесу визначається також невеликою чисельністю зайнятих у ньому працівників. При цьому мобільність важлива не тільки в реакції на зовнішні умови. Швидка реакція і переорієнтація усередині підприємства дають не менший ефект.

Тут важливо відзначити можливість реалізації господарського творчого початку в малому бізнесі. Мале підприємництво можна кваліфікувати як особливий творчий тип економічного поводження. Воно базується на ентузіазмі, волі вибору рішень, продуманому чи інтуїтивно обраному ризику, з одного боку, і створенні атмосфери взаєморозуміння, довіри, неформальних спілкувань, дружніх побажань і рад при досягненні загальних цілей підприємства - з іншої. Саме тому малому підприємництву властива ініціативна творча діяльність, що у той же час зв'язана зі значним ризиком.

При відомому розмежуванні функцій між усіма працівниками малого підприємницького колективу важливою умовою його ефективної роботи є їх взаємозамінність, дублювання в разі потреби, взаємодопомога і підтримка один одного - основна частина тих основ, що неприйнятні чи мало прийнятні для великого виробництва, де чіткість і розмежованість функцій вирішують усе.

Однак для використання перерахованих вище принципів у внутрішньогосподарській організації підприємств малого бізнесу й одержання на їх основі економічного ефекту в масштабі країни повинно пройти досить багато часу. Звідси випливає кілька висновків:

1) не можна прямо запозичити і переносити на непідготовлений грунт організаційні структури малого підприємництва інших країн, у тому числі і тих, які накопичили великий і ефективний досвід розвитку;

2) підприємництво - ціла наука, і державне підприємство відразу не стане структурою малого бізнесу, тому простий поділ великого підприємства на більш дрібні структурні частини ще не означає становлення малого бізнесу;

3) при всій демократичності малого бізнесу в його конкретній організаційній структурі відносини власності й управлінських основ повинні бути відрегульовані правовими методами;

4) малим бізнесом можуть займатися будь-які власники, але важливо, щоб відносини власності були чітко визначені законодавчими і правовими актами.

Малі і середні підприємства, володіючи більшою мобільністю, чим великі, здатні швидше реагувати на економічну ситуацію, що змінюється, і коливання споживчого попиту. Вони мають ще ряд переваг, особливо привабливих для регіону, де здійснюють свою підприємницьку діяльність:

1) орієнтація виробника в основному на регіональний ринок;

2) підтримка зайнятості населення і створення нових робочих місць;

3) виконання допоміжних функцій стосовно великих виробників;

4) невеликий первісний обсяг інвестицій.

У підприємств малого бізнесу менші терміни будівництва, невеликі розміри, їм швидше і дешевше переозброювати, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягати оптимального сполучення ручної і машинної праці.

Наприклад, в хлібопекарській галузі, починаючи з 1991 року почали відроджуватись невеликі пекарні. Розширення мережі пекарень різної потужності сприяє покращенню забезпечення свіжим хлібом населення віддалених районів міст, невеликих населених пунктів і особливо сільської місцевості, що має велику соціальну значимість. Міні-пекарні інколи створюють окремо, але частіше на території підприємств. Останнім часом на хлібозаводах організують міні-пекарні з метою оперативного впровадження нових видів дрібноштучних виробів, виробництва продукції малими партіями тощо. Облаштовують також міні-пекарні при супермаркетах, кафе, ресторанах, їдальнях тощо, які здебільшого виробляють булочні та здобні вироби, вироби для хотдогів, тостів, заварні види житньо-пшеничного хліба тощо. На пекарнях розташованих в сільській місцевості, невеликих населених пунктах, виготовляють відносно широкий асортимент виробів, який користується попитом у даному регіоні.

Перелічимо деякі позитивні властивості малого бізнесу.

1. Незалежність дій.

Малий бізнесмен сам собі хазяїн нікому не підкоряється. У більшості малих фірм управлінська ієрархія не дотримується, що дає волю дій енергійному й ініціативному підприємцю.

2. Можливість більш гнучких і оперативних рішень.

Порівняно з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, що дозволяє швидко і гнучко реагувати на кон'юнктурні зміни, легше адаптуватися несподіваним обставинам (за умови наявності достатніх фінансових і інших можливостей). Це має особливе значення в торгівлі та в харчовій промисловості, де часто змінюються споживчі потреби.

3. Адаптація до особливостей місцевих умов.

Малий підприємець ідеально організований і пристосований для вивчення бажань, переваг, звичаїв, звичок і інших характеристик місцевого ринку. Відомо чимало випадків, що компанії, які успішно діють на національному рівні компанії не могли конкурувати з малими фірмами на місцях, тому що ті краще знають специфічний попит на місцевих ринках.

4. Доброзичливе сприйняття малого бізнесу.

Малий бізнес асоціюється з мрією багатьох підприємців, тому в суспільній думці переважають симпатії до малих фірм і звичайно до них не відносяться багато з критичних оцінок, висловлюємих на адресу великого бізнесу. В Україні малий бізнес користується державною підтримкою, йому надається багато пільг, особливо в плані оплати податків.

5. Більш низькі операційні витрати.

У порівнянні з великими підприємствами малі фірми несуть відносно більш низькі витрати на своє створення та діяльність (порівняно низький фонд заробітної плати, невеликі інвестиції в устаткування, низькі управлінські витрати). Наприклад, члени родини власника виконують функції багатьох менеджерів.

6. Шанси на швидкий матеріальний успіх.

Одночасне одержання зарплати і всіх дивідендів від бізнесу.

7. Довгострокові вигоди.

Вкладаючи кошти в справи своєї фірми, підприємець може розраховувати, на те що, якщо справи йдуть успішно, він завжди може легко і вигідно продати справу в разі потреби. Цей фактор залучає багатьох підприємців.

8. Сполучення декількох професій.

Чимало людей воліють бути в одній особі майстром на всі руки (фінансист, менеджер і т.д.). У малій фірмі такі люди мають можливість проявити себе як «багатоверстатники».

9. Переваги при специфічному чи персональному ринку.

Більш великі конкуренти часто обмежені у своїх діях через процедури, розроблені головними органами. Малий бізнес у цьому відношенні більш маневровий, особливо тоді, коли ринок має яскраво виражений сезонний характер чи специфічні умови.

Але, володіючи зазначеними перевагами, малі і середні підприємства діють в умовах ринкової конкуренції, яку не всі здатні витримати. Тому поява підприємств малого бізнесу супроводжується руйнуванням багатьох існуючих. Вони на ринку знаходяться в гірших конкурентних умовах у порівнянні з великими, у них вище витрати виробництва в зв'язку з малими серіями продукції, що випускається, більш низький рівень кваліфікації кадрів. Складніше обстоїть справа і з інформаційним забезпеченням, не вистачає засобів на просування свого товару на ринок.

Тому на шляху розвитку малого бізнесу стають труднощі, які викликані в основному наступним:

1) нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з великими);

2) неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;

3) промонополістичною політикою діапазону цін (зави­щених на товари і послуги великих підприємств та на створювані блага в малих підприємствах);

4) вищими відсотками на отримувані кредити;

5) певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з великими підприємствами;

6) намаганням багатьох людей, які не мають підпри­ємницького хисту, створювати нові підприємства; від­сутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Труднощі діяльності малого бізнесу несуть за собою його недоліки. У малих підприємств є кілька слабких місць, у тому числі в умовах їх функціонування в ринковій економіці. Вони обумовлені саме тим, що цей бізнес є малим.

Перше слабке місце - низька можливість нагромадження капіталу. Як правило, на розширення виробництва власники малого бізнесу можуть виділити незначну частину капіталу. Значні труднощі вони відчувають, позичаючи капітал на стороні. Ці труднощі викликані прагненням малого бізнесу до незалежності (найважливіша його перевага!), що істотно обмежує можливості позики. Крім того, обмеження зв'язані і з умовами позики. У малого бізнесу не може бути досить засобів для виплати високого відсотка, особливо якщо підприємець тільки починає свою діяльність, велика і можливість ризику.

Друге слабке місце - програш в управлінських можливостях у порівнянні з великими підприємствами. Це означає, що власник-керівник, як правило, програє в порівнянні з менеджером-професіоналом, в Україні недостатньо керівників менеджерів, які глибоко знають специфіку роботи малих підприємств.

Третє слабке місце - невигідні позиції в конкурентній боротьбі, незважаючи на всю спритність малого бізнесу, його близькість споживачу, постачальникам, творчість в організації виробництва, величезну роль у фінансуванні і підтримці конкурентного середовища в економіці. Відносно скромні масштаби виробництва й обмежені ресурси ставлять у невигідне положення представника малого бізнесу, роблять його нездатним конкурувати на рівні з великим виробництвом. Відсутня розвинута інфраструктура, орієнтована на специфіку малого бізнесу.

Четверте слабке місце - особливості кредитування малого бізнесу. У нього обмежені можливості в одержанні кредиту оскільки приватні фінансові інститути рідко зважуються кредитувати малий бізнес. Дійсно, малий обсяг кожної угоди економічна нестабільність самих підприємств малого бізнесу, а також необхідність утримувати спеціальні служби по перевірці кредитоспроможності таких підприємств, відмінні від звичайних, оскільки такі перевірки надзвичайно складно здійснювати (потрібно розробка спеціальних методик і т.п.), роблять кредитування малого бізнесу невигідним.

П'яте слабке місце - початок діяльності малого бізнесу. Великі витрати ще до початку створення підприємства. Але справа не тільки в тому, що потрібний первісний капітал, а його, як правило, немає. Малий бізнес — це часто нові робочі місця, у тому числі і для безробітних, що не завжди володіють відповідними навичками; відсутність досвіду діяльності в ринковій структурі. За таких обставин ефективним бізнес стає далеко не відразу.

Шосте слабке місце – недостатньо дійова державна підтримка та недосконале законодавство щодо малого бізнесу.

Можна назвати ще ряд слабких місць: труднощі з проникненням на ринок цінних паперів, коли мале підприємство - акціонерне товариство; необхідність оплати консультацій при організації і веденні справи, а також навчання самого бізнесмена; проведення аналізу ситуації на ринку; ведення бухгалтерського обліку; проблеми з залученням висококваліфікованих фахівців (у великих компаній у цьому випадку шансів більше - престиж, більш висока оплата); часто понаднормова робота персоналу; утруднення з одержанням великого замовлення; з організацією національного експорту; недозавантаження основних фондів.

Звідси висновок: малий бізнес набагато більш схильний до патерналізму, чим великий. Такий висновок роблять дослідники малого бізнесу в ринковій економіці. З нього ж виходять і державні структури, покликані регулювати систему господарських відносин, економічну стратегію.