6.3. Індивідуальне підприємництво

Індивідуальний бізнес може вестися:

а) якщо підприємець зареєструється, як фізична особа, що займається підприємницькою діяльністю;

б) якщо підприємець створить приватне підприємство.

Процес реєстрації, тобто створення бізнесу відносно простий. Капітал цілком належить підприємцю, можливості його нарощування (тобто інвестицій у розвиток) обмежені вартістю і привабливістю майна підприємця. Передача прав власності і добровільна ліквідація бізнесу здійснюється за його бажанням.

Підприємець – «фізична особа» має повну волю дій у реалізації комерційної ідеї, він може не тільки керувати, але і безпосередньо здійснювати необхідні виробничо-господарські функції, зв'язані з веденням бізнесу, наприклад – робити закупівлю сировини чи реалізацію зробленої продукції. Слід пам’ятати, що обсяги діяльності та кількість найманих працівників при використанні цієї організаційної форми бізнесу обмежені законом.

Уникнути цих обмежень підприємець може створивши приватне підприємство. Засновник приватного підприємства, найчастіше сам керує створеним підприємством, або делегує відповідні повноваження спеціально найнятій особі – директору. В останньому випадку, відповідно до закону, він не розглядається як підприємець.

Розглянуті ОПФ характеризуються високою оперативністю і, у той же час – мінімальними витратами на управління. Вони забезпечують максимальну конфіденційність ведення бізнесу.

Якість (ефективність) управління істотно залежить від кваліфікації підприємця – його знань, навичок і умінь.

Індивідуальне підприємництво створює саму високу мотивацію для підприємця. Адже результати реалізації комерційної ідеї цілком залежать від його кваліфікації, енергії і наполегливості.

Весь одержуваний доход надходить у розпорядження підприємця, але, з іншого боку – він несе повну матеріальну відповідальність, понесені збитки покриваються цілком за рахунок його майна (а не тільки тієї його частини, що вкладена в бізнес). Відповідальність засновника приватного підприємства обмежується вартістю майна підприємства, що йому належить.

6.4. Партнерство

Основні риси партнерства розглянемо на прикладі повного товариства та виробничого кооперативу.

Повним називається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

Засновники повного товариства (ПТ) повинні попередньо зареєструватися у якості суб’єктів підприємницької діяльності. Капітал ПТ розділений на паї, можливості його нарощування трохи вищі, ніж при індивідуальній формі бізнесу. Але, як і в першому випадку, обмежені вартістю і привабливістю майна партнерів по бізнесу.

Управління діяльністю ПТ здійснюється за спільною згодою всіх партнерів. У законі зазначено, що ведення справ може здійснюватися всіма учасниками, чи одним або декількома з них, що виступають від імені ПТ. Обсяг повноважень фіксується в спеціальному документі (дорученні), що повинний бути підписаний іншими партнерами.

Таким чином, ефективність управління ПТ трохи вища, ніж в індивідуальному бізнесі, але, як і в першому випадку, залежить від кваліфікації партнерів.

При задовільній оперативності і низьких витратах управління, ПТ забезпечує конфіденційність бізнесу.

Учасники ПТ добре мотивовані. У той же час вони несуть повну матеріальну відповідальність за незадовільні результати роботи товариства.

Питання розподілу повноважень по управлінню виробничо-господарською діяльністю, розподілу доходів; розміру, складу, порядку внесення і вилучення паю і добровільної ліквідації товариства вирішуються за згодою між партнерами. Порядок їхніх рішень закріплюється в спеціальному документі – установчому договорі, що повинний бути підписаний партнерами в процесі створення товариства.

Виробничий кооператив створюється та здійснює свою діяльність за такими принципами [18]:

добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;

особиста трудова участь членів кооперативу у його діяльності;

відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом;

демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;

розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.

Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори його членів, які проводять щорічно. В кооперативі, до складу якого входить не менше десяти членів обирається правління, яке очолює голова кооперативу. Для оперативного управління діяльністю кооперативу може бути найнятий виконавчий директор (він не може бути членом кооперативу).

У разі якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більше ніж п’ятдесят осіб, у кооперативі може утворюватися спостережна рада для контролю за діяльністю правління та виконавчого директора.

З метою контролю за фінансово – господарською діяльністю виробничого кооперативу обирається ревізійна комісія, а при чисельності членів кооперативу менше десяти осіб – ревізор.

Майно кооперативу становить його колективну власність, воно поділяється, відповідно до статуту, на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Виробничий кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном. Члени кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу додаткову відповідальність у розмірі не меншому їх пайового внеску.