Розділ 6. Підприємство – базова форма організації бізнесу

6.1. Поняття про підприємство. Класифікація підприємств

Підприємницька діяльність розпочавшись з формування комерційної ідеї, пройшовши стадію залучення необхідних фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів поступово набуває конкретну організаційну форму.

Бізнес в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом на вибір підприємця.

Розпочинаючи свій бізнес необхідно ретельно зважити усі „за” та „проти” кожної форми організації:

• врахувати особливості сфери діяльності, специфіку та масштаби бізнесу;

• доступ до грошових коштів та інших ключових ресурсів (земля, кваліфікований персонал, сучасні технології тощо);

• можливості реалізації продукції;

• правові, податкові та інші умови окремих організаційно-правових форм бізнесу;

• особисті прагнення, пристрасті, риси характеру та досвід.

Чинне законодавство та господарська практика визначили дві основні форми організації бізнесу. Перша з них передбачає здійснення підприємницької діяльності через спеціальну організацію – підприємство, яка для цього спеціально створюється, друга – ведення бізнесу безпосередньо фізичною особою – підприємцем.

Підприємство – це організація яка створюється для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково – дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності.

Створення підприємства – є ініціативою підприємця але до участі у ньому він запрошує власників капіталу, менеджерів та виробничий персонал. Кожен з прямих учасників діяльності підприємства (див. рис. 6.1) має свої особисті мотиви, інтереси до співпраці в межах підприємства.

Для власників це – зростання вартості капіталу та отримання поточного доходу від нього; виробничий персонал заінтересований в отримані заробітної плати, вирішенні соціальних питань; менеджери – задовольняють потреби в самореалізації, визнанні та отриманні відповідної винагороди.

Підприємець ініціює створення підприємства, але надалі, в процесі його функціонування, він не має окремого статусу, виступаючи у ролі власника майна, що приймає активну участь в управлінні підприємством, або у ролі його керівника, що володіє часткою у статутному фонді підприємства.

Підприємство, як єдине ціле, характеризується виробничо-технічною, економічною та організаційною єдністю.

Виробничо-технічна єдність виявляється в однорідності виготовляємої продукції або у однорідності процесів її виготовлення. Наприклад, сучасне консервне підприємство виробляє різноманітну продукцію - овочеві та м'ясні консерви, соки і компоти. Уся ця продукція виготовляється з використанням технології органичного типу - готовий продукт одержується в результаті ряду послідовних впливів на відносно однорідну масу вихідної сировини.

Виробничо-технічна єдність визначає єдину систему технологічної документації, загальну інноваційну політику окремих підрозділів. Важливою ознакою, об'єднуючою підприємство в єдиний виробничий організм, з'являється наявність загальних підрозділів допоміжного виробництва (котельна, ремонтно-механічна майстерня, транспортний цех або ділянка, складське господарство тощо).

Економічна єдність підприємства виявляється в його взаємовідносинах з державою, іншими підприємствами і організаціями, найманими робітниками та власниками даного підприємства. Економічна єдність забезпечується спільністю матеріально-фінансових ресурсів; підприємство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок (гривневий та валютний) у комерційному банку.

Організаційна єдність підприємства виявляється в наявності його трудового колективу та єдиної адміністрації. На чолі адміністрації стоїть довірена особа власника - директор, який несе перед власником відповідальність за всю виробничо-господарську діяльність підприємства.

Організаційна єдність підприємства закріплюється у його статуті. Передусім вона забезпечується наділенням його правами юридичної особи. Підприємство може виконувати будь-які господарські операції (не заборонені діючим законодавством) і укладати договори на території України та за її межами, несучи відповідальність по своїм зобов’язанням.

Використовуючи біологічний підхід до підприємства, весь термін його життя – від „дня народження” (державної реєстрації) до моменту закриття (виключення із держреєстру) можна умовно розділити на окремі фази: створення - ріст (розвиток) – функціонування – старіння - ліквідація, кожна з котрих характеризується певною внутрішньою структурою підприємства та динамікою показників його діяльності (обсяги реалізації продукції, прибуток тощо). Стратегічний вплив підприємця - прийняття рішень щодо модернізації продукції, припинення її виробництва, організації виробництва нових видів продукції, виходу на нові ринки тощо, приводить до того, що підприємство неодноразово, протягом життя, переходить із фази „функціонування” у фазу „ріст” та навпаки (див. рис.6.2).

Управління підприємством здійснюється відповідно до ста­туту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудово­го колективу.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником, або уповноваженим ним органом, і трудовим колективом, або уповноваженим ним органом, повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові; та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення договорів визначаються законодавством.

Рис. 6.2. Життєвий цикл підприємства

А – створення - обсяги реалізації продукції

Б - ріст - розмір прибутку

В- функціонування

Г – старіння

Д - ліквідація

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди). Повноваження трудового колективу щодо його участі в .управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог Господарського кодексу, законодавства про окремі види підприємств; Закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

У відповідності із вимогами Господарського кодексу підприємство здійснює соціальну діяльність.

Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними уго­дами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій які його обслуговують.

Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії працівника, який став інвалідом на даному підприємств внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

В залежності від форми власності, способу утворення або розмірів всі підприємства можуть бути класифіковані наступним чином.

А. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство, колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Б. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.